13 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/567/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача - Левчука І. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача - Захарчук Г. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 (колегія суддів: Бонк Т. Б. - головуюча, Бойко С. М., Якімець Г. Г.), рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 (суддя Рочняк О. В.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Фізичної особи - підприємця Гедзика Івана Васильовича
про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2025 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Гедзика Івана Васильовича (далі - ФОП Гедзик І. В.) про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
1.2. Позовні вимоги АТ "Українська залізниця" обґрунтовані тим, що постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 у частині продажу ФОП Гедзику І. В. земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, укладений між Яремчанською міською радою та ФОП Гедзиком І. В. При цьому, як зазначав позивач, у постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14, зокрема, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га належить до земель транспорту та є частиною смуги відведення залізниці. Крім того, як зазначав позивач, із метою виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 АТ "Українська залізниця" звернулося до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га.
Проте, за доводами позивача, державний реєстратор відмовив позивачу внести відомості про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, оскільки постанова Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 не містить рішення про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, а рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, за яким було проведено реєстрацію права власності, не є підставою для внесення запису про скасування права на нерухоме майно. Тому позивач вважав, що наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права АТ "Українська залізниця", оскільки унеможливлює розпорядження такою земельною ділянкою.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 у справі № 909/567/25 відмовлено в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ).
2.2. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1 , зазначив, що суд може замінити відповідача у справі на належного або залучити співвідповідача тільки за заявою позивача. Разом із тим, як зауважив місцевий господарський суд, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Водночас місцевий господарський суд установив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа -підприємець. З урахуванням наведеного господарський суд першої інстанції виснував про те, що фізична особа ОСОБА_1 не може бути стороною (відповідачем) у цій справі № 909/567/25, яка розглядається в порядку господарського судочинства.
2.3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі № 909/567/25, відмовлено в задоволенні позову АТ "Українська залізниця".
2.4. Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця", встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025 приватний нотаріус Вірстюк Т. В. 15.11.2024 на підставі договору дарування від 15.11.2024 здійснив державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлову будівлю - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована на зазначеній земельній ділянці. За таких установлених обставин справи суди виснували про те, що в разі якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Як зазначили суди попередніх інстанцій, задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем. Крім того, за висновками господарських судів, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. З урахуванням викладеного суди виснували про те, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов. При цьому господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
2.5. Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив, що до апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі № 909/567/25 були включені заперечення на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 у справі № 909/567/25, якою відмовлено в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1. Апеляційний господарський суд, розглянувши заперечення АТ "Українська залізниця" на зазначену ухвалу, констатував, що визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Крім того, апеляційний господарський суд із посиланням на приписи статті 4, частини 1 статті 20, статті 45 Господарського процесуального кодексу України виснував про те, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, який виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності. Однак, як зазначив апеляційний господарський суд, не може бути скасоване правильне по суті та законне судове рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, якщо ці порушення не призвели та не могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, як зазначив апеляційний господарський суд, підставою для відмови в задоволенні позову АТ "Українська залізниця" в суді першої інстанції слугувало те, що позивач звернувся з неналежним способом захисту. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, наведені обставини унеможливлюють розгляд позовних вимог та встановлення судом юридичних фактів у справі.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 та ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 у справі № 909/567/25, до Верховного Суду звернулося АТ "Українська залізниця" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, АТ "Українська залізниця" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. АТ "Українська залізниця", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. АТ "Українська залізниця" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 152 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм, а також висновки про обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, викладені в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 911/1681/18, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15.
3.4. Крім того, на думку скаржника, господарський суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1., порушив приписи статей 45, 48 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. При цьому, за доводами АТ "Українська залізниця", суди неналежно оцінили докази у справі, оскільки постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 909/1191/14 наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень та в матеріалах цієї справи.
3.5. ФОП Гедзик І. В. у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому ФОП Гедзик І. В. вважає необґрунтованим посилання АТ "Українська залізниця" на неврахування судами висновків Верховного Суду, оскільки такі висновки Верховного Суду, на його думку, є застарілими у зв'язку зі зміною матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. Водночас ФОП Гедзик І. В. наголошує на тому, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності суперечить імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у частині належності права власності на спірне майно. Тому, за доводами ФОП Гедзика І. В., замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначає ФОП Гедзик І. В., вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Крім того, ФОП Гедзик І. В. із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.05.2018 у справі № 910/32742/15, зазначає, що в разі якщо під час розгляду справи господарським судом з'ясовано, що іншим (або належним) відповідачем у ній мала би бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, суд не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ні припинити провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним). Тому, на думку ФОП Гедзика І. В., господарський суд першої інстанції в цьому випадку дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1., оскільки неможливим є розгляд справи господарським судом за участю фізичної особи, яка не є підприємцем, якщо спір стосується права приватної власності такої особи.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням Яремчанської міської ради від 06.07.2006 відповідачу надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 277 м2 для обслуговування кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого за адресою: АДРЕСА_2.
4.2. Рішенням Яремчанської міської ради від 11.01.2007 № 376-5/2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду відповідачу.
4.3. 26.01.2007 між Яремчанською міською радою та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідачу надано в оренду земельну ділянку строком на п'ять років.
4.4. Рішенням Яремчанської міської ради від 29.03.2012 № 194-10/2012 продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки на двадцять років.
4.5. Рішенням Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 "Про продаж у власність земельних ділянок та виготовлення експертних грошових оцінок земель несільськогосподарського призначення" вирішено продати земельну ділянку відповідачу.
4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 14.08.2014 між Яремчанською міською радою та відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га.
4.7. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що на цій земельній ділянці в межах м. Яремче у смузі відведення залізниці (ширина смуги відведення 30 м від осі головної колії) на ділянці з прив'язкою до колії на км 60 пк8 з лівої сторони уздовж кілометру на відстані 20 м від осі колії знаходиться будівля кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", земельна ділянка під яким за рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 №491-27/2014 і договором купівлі-продажу від 14.08.2014 продана відповідачу.
4.8. Господарські суди зазначили, що наведені обставини встановлені судами у справі № 909/1191/14 за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" до Яремчанської міської ради та Приватного підприємця Гедзика Івана Васильовича (далі - ПП Гедзик І. В.) про визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 у частині продажу ПП Гедзику І. В. земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га та про визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладеного між відповідачами.
4.9. Як установили господарські суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 909/1191/14, відмовлено в задоволенні позову Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень". При цьому суди виходили з недоведеності позивачем належності земельної ділянки Державному територіально-галузевому об'єднанню "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" на праві постійного користування, оренди чи праві власності, оскільки позивач не оформив відповідне право в установленому порядку.
4.10. Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014 скасовано. Позов Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" задоволено. Визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 у частині продажу ПП Гедзику І. В. земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, укладений між Яремчанською міською радою і ПП Гедзиком І. В.
4.11. Ухвалою Верховного Суду України від 27.05.2015 вирішено: допустити справу № 909/1191/14 до провадження Верховного Суду України; відкрити провадження за заявою ПП Гедзика І. В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14; зупинити виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 до закінчення розгляду справи Верховним Судом України.
4.12. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що на цей час у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про остаточне рішення Верховного Суду України у справі № 909/1191/14.
4.13. Крім того, як установили господарські суди, 15.11.2024 Гедзик Іван Васильович (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) уклали нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки та нежитлової будівлі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", відповідно до пункту 1.1 якого дарувальник за цим договором безоплатно передає у власність обдаровуваної, а обдаровувана приймає у власність належне дарувальнику майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована на зазначеній земельній ділянці.
4.14. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025 приватний нотаріус Вірстюк Т. В. 15.11.2024 на підставі договору дарування від 15.11.2024 здійснив державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлову будівлю - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована на зазначеній земельній ділянці.
4.15. Рішенням державного реєстратора від 01.05.2025 № 78667989 вирішено відмовити АТ "Укрзалізниця" у проведенні реєстраційних дій у зв'язку з тим, що подані документи не дають можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
4.16. Господарські суди встановили, що в листі Ворохтянської селищної ради від 01.05.2025 № 413/02-23, який адресовано АТ "Українська залізниця", зазначено таке: подане рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили; ухвалою від 27.05.2015 № 3-315г15 Верховний Суд України зупинив виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 до закінчення розгляду справи Верховним Судом України; на цей час у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про остаточне рішення Верховного Суду України у справі № 909/1191/14. Ворохтянська селищна рада в листі також зазначила, що положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, серед таких підстав є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Крім того, як зазначила Ворохтянська селищна рада в листі від 01.05.2025 № 413/02-23, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно. В разі визнання недійсним договору, згідно з яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту, оскільки відповідно до чинних приписів Цивільного кодексу України право власності виникає з моменту його реєстрації (такі правові позиції викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 28/29-6-43/212-2012). Примусове виконання рішення суду, не пов'язаного із встановленням набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не здійснюється державним реєстратором. Натомість, як зазначила Ворохтянська селищна рада в листі від 01.05.2025 № 413/02-23, таке виконання здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", на підставі виконавчого документа, яким у цьому випадку є виконавчий лист.
4.17. Позивач, вважаючи, що наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права АТ "Українська залізниця", оскільки унеможливлює розпорядження такою земельною ділянкою, звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із цим позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги АТ "Українська залізниця" до ФОП Гедзика І. В. про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
5.4. Позовні вимоги АТ "Українська залізниця" обґрунтовані тим, що постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 у частині продажу ФОП Гедзику І. В. земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, і визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, укладений між Яремчанською міською радою та ФОП Гедзиком І. В. При цьому, як зазначав позивач, у постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14, зокрема, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га належить до земель транспорту та є частиною смуги відведення залізниці. Крім того, як зазначав позивач, із метою виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 АТ "Українська залізниця" звернулося до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га.
Разом із тим, за доводами позивача, державний реєстратор відмовив позивачу внести відомості про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, оскільки постанова Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 не містить рішення про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, а рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, за яким було проведено реєстрацію права власності, не є підставою для внесення запису про скасування права на нерухоме майно. Тому позивач вважав, що наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права АТ "Українська залізниця", оскільки унеможливлює розпорядження такою земельною ділянкою.
5.5. Господарський суд першої інстанції, розглянувши заяву АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1., вирішив ухвалою від 12.06.2025 у справі № 909/567/25 відмовити в задоволенні такої заяви.
5.6. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 909/567/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову АТ "Українська залізниця".
5.7. АТ "Українська залізниця" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі. АТ "Українська залізниця", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.8. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
5.9. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 152 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм і висновки про обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, викладені в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 911/1681/18, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15.
5.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та в постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права в подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли в подібних правовідносинах.
5.11. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі АТ "Українська залізниця", колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"36. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру".
5.12. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 911/1681/18.
5.13. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій посилається АТ "Українська залізниця":
"57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".
5.14. Крім того, як зазначає скаржник, подібні висновки також викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.
5.15. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"145. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)".
5.16. Скаржник із посиланням на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду зазначає про помилковість висновків господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач у цьому випадку обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав. Тому, на думку АТ "Українська залізниця", позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, є ефективним способом захисту прав позивача.
5.17. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам АТ "Українська залізниця", зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
5.18. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.19. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
5.20. Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
5.21. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
5.22. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 924/3/25, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
5.23. Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
5.24. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
5.25. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
5.26. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
5.27. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
5.28. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
5.29. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.
5.30. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 924/3/25, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
5.31. Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.12.2025 у справі № 914/1455/24, від 14.10.2025 у справі № 911/3027/24, у випадку, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права. Подібні висновки також викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.
5.32. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 виснувала, що в разі якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем. Подібні висновки також викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
5.33. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 також виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Подібні висновки також викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
5.34. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку, передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, є ефективним способом захисту права власності.
5.35. Водночас, як установили господарські суди попередніх інстанцій, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025 приватний нотаріус Вірстюк Т. В. 15.11.2024 на підставі договору дарування від 15.11.2024 здійснив державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлову будівлю - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована на зазначеній земельній ділянці.
5.36. За таких установлених обставин справи господарські суди правильно виснували про те, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов. Крім того, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
5.37. Наведеним спростовуються доводи АТ "Українська залізниця" про те, що позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ефективним способом захисту прав позивача.
5.38. За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо способу захисту, викладені в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 911/1681/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
5.39. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи АТ "Українська залізниця" про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 152 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, та постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, оскільки такі доводи не впливають на результат вирішення цієї справи з урахуванням обраного АТ "Українська залізниця" способу захисту, адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
5.40. Водночас колегія суддів зазначає, що пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.11.2025 у справі № 910/4088/22, від 11.11.2025 у справі № 911/2874/21, від 11.11.2025 у справі № 910/1766/24.
5.41. При цьому, за встановленими обставинами в цій справі, 15.11.2024 ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) уклали нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки та нежитлової будівлі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", відповідно до пункту 1.1 якого дарувальник за цим договором безоплатно передає у власність обдаровуваної, а обдаровувана приймає у власність належне дарувальнику майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована на зазначеній земельній ділянці.
5.42. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025 приватний нотаріус Вірстюк Т. В. 15.11.2024 на підставі договору дарування від 15.11.2024 здійснив державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлову будівлю - кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка розташована на зазначеній земельній ділянці.
5.43. Отже, на момент подання позову в цій справі відповідач уже не володів земельною ділянкою, а тому в цьому випадку АТ "Українська залізниця" подало позов до неналежного відповідача. Проте господарські суди помилково не врахували наведеного. Водночас це не призвело до неправильного вирішення спору в цій справі
5.44. На думку скаржника, господарський суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1 , порушив приписи статей 45, 48 Господарського процесуального кодексу України.
5.45. Колегія суддів, перевіривши та надавши оцінку доводам АТ "Українська залізниця", зазначає таке.
5.46. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1 , виходив із того, що суд може замінити відповідача у справі на належного або залучити співвідповідача тільки за заявою позивача.
Разом із тим, як зазначив місцевий господарський суд, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Водночас місцевий господарський суд установив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа - підприємець. З урахуванням цього господарський суд першої інстанції виснував, що фізична особа ОСОБА_1. не може бути стороною (відповідачем) у цій справі № 909/567/25, яка розглядається в порядку господарського судочинства.
5.47. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив, що до апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі № 909/567/25 були включені заперечення на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 у справі № 909/567/25, якою відмовлено в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1.
Апеляційний господарський суд, розглянувши заперечення АТ "Українська залізниця" на зазначену ухвалу, констатував, що визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Крім того, апеляційний господарський суд із посиланням на приписи статті 4, частини 1 статті 20, статті 45 Господарського процесуального кодексу України виснував, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, який виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності. Однак, як зазначив апеляційний господарський суд, не може бути скасоване правильне по суті та законне судове рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, якщо ці порушення не призвели та не могли призвести до неправильного вирішення справи.
5.48. Колегія суддів, перевіряючи доводи скаржника щодо незаконності відмови в залученні співвідповідача - ОСОБА_1 , вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, на які посилається ФОП Гедзик І. В. у відзиві на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця". Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.05.2018 у справі № 910/32742/15, у разі якщо при розгляді справи господарським судом з'ясовано, що іншим (або належним) відповідачем у ній мала би бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, суд не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ні припинити провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).
5.49. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що висновки, викладені в ухвалі Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 у справі № 909/567/25, якою відмовлено в задоволенні заяви АТ "Українська залізниця" від 27.05.2025 про залучення у справі № 909/567/25 співвідповідача - ОСОБА_1., відповідають висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 30.05.2018 у справі № 910/32742/15.
5.50. За таких обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом приписів статей 45, 48 Господарського процесуального кодексу України.
5.51. Водночас у цьому випадку підтвердилися доводи скаржника про помилковість висновків судів щодо відсутності відомостей про остаточне рішення Верховного Суду України у справі № 909/1191/14, оскільки постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 909/1191/14 як наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень, так і в матеріалах цієї справи № 909/567/25. Разом із тим такі помилкові висновки господарських судів у цьому випадку не призвели до неправильного вирішення спору в цій справі.
5.52. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.
5.53. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.
5.54. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
5.55. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 у справі № 909/567/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак