15 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 925/1517/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" - Гризодуба Я.Д., адвоката (ордер від 04.12.2025 АІ № 1762704),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфа-Етекс" - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" (далі - ТОВ "Інтерстаб", позивач, скаржник)
на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025 (суддя Скиба Г.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О. і Майданевич А.Г.)
у справі № 925/1517/24
за позовом ТОВ "Інтерстаб"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфа-Етекс" (далі - ТОВ "Торговий дім "Альфа-Етекс", відповідач)
про стягнення 1 648 387,67 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.11.2025 № 32.2-01/2971 у зв'язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 925/1517/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л., Малашенкова Т.М.
ТОВ "Інтерстаб" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Торговий дім "Альфа-Етекс" про стягнення 1 648 387,67 грн боргу, з яких: 899 999,60 грн основного боргу, 113 542,61 грн інфляційних втрат, 490 114,90 грн пені, 43 591,31 грн 3% річних, 101 139,25 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 04.11.2021 №158/0411 (далі - договір поставки) щодо своєчасного та повного розрахунку за отримані партії товару.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025: позов задоволений частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 800 000 грн основного боргу, 15 200 грн інфляційних втрат, 1 442,62 грн 3% річних, 12 502,73 грн пені (всього 829 145,35 грн). У задоволенні решти вимог відмовлено.
Водночас в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції переглядалося лише у відмовленій місцевим господарським судом частині позовних вимог, оскільки позивач в апеляційній скарзі просив ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, однак наступним чином, стягнувши з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 1 483 057,12 грн, з яких 900 000 грн основного боргу, 113 589, 88 грн інфляційних втрат, 344 843,15 грн пені, 34 624,09 грн 3% річних та 90 000 грн штрафу.
При частковому задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з обставин доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості відвантаженого товару за видатковими накладними на загальну суму 800 000 грн. Натомість підстави для стягнення решти основної заборгованості, заявленої позивачем, відсутні, зважаючи на встановлені обставини, підтверджені матеріалами справи про те, що вартість поставленого товару по деяким видатковим накладним сплачена покупцем за рахунок переплати по виставлених постачальникам рахункам та оплати вартості поставленого товару з посиланням в призначенні платежу безпосередньо на договір та зважаючи на те, що умовами договору така переплата і оплата товару мала бути зарахована позивачем в погашення заборгованості за партію товару, яка була відвантажена раніше інших.
Перевіривши розрахунок заявленої суми інфляційних втрат, 3% річних та пені, суди виснували, що такий є неправильним з огляду на неправильне визначення періоду, протягом якого певна сума простроченого платежу не сплачена, зокрема не враховано дати, коли строк платежу настав. З урахуванням зазначеного суди виснували, що правильним є нарахування та стягнення 3% річних у сумі 1 442,62 грн, інфляційних втрат у сумі 15 200 грн та пені у сумі 12 502,73 грн.
Щодо заявленого штрафу у розмірі 10% від вартості товару, щодо якого допущено прострочення оплати, суди дійшли висновку, що позивач звернувся з такою вимогою до моменту виникнення у нього права на застосування до відповідача відповідного штрафу, з урахуванням змісту пункту 6.4. договору поставки, що свідчить про передчасність заявлення такої вимоги.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх у відмовленій частини позовних вимог загалом у сумі 653 911,77 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс), вказуючи на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 530, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22.05.2018 у справі № 923/712/17; від 21.01.2019 № 925/2028/15; від 02.07.2019 у справі № 918/537/18; від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 (про те, що виставлення рахунку не є передбаченою законом чи договором умовою виникнення обов'язку боржника здійснити оплату. Це лише технічний розрахунковий документ, який не може підміняти собою договірне зобов'язання).
ТОВ "Торговий дім "Альфа-Етекс" не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 04.11.2021 між ТОВ "Інтерстаб" (постачальник) та ТОВ "Торговий дім "Альфа-Етекс" (покупцем) укладено договір поставки № 158/0411, відповідно до пункту 1.1. якого предметом договору є постачання покупцю за плату у власність харчових інгредієнтів.
Найменування, кількість, вартість товару, строки постачання визначаються на кожну партію постачання окремо у видатковій накладній (пункт 1.2. договору поставки).
Поставка товару здійснюється окремими партіями. Сторони домовилися, що умови оплати, визначені розділом 4 договору встановлюють порядок оплати за кожну окрему партію товару (пункт 1.3. договору поставки).
Ціна товару зазначається в рахунках на оплату, які виставляються на підставі узгодженої заяви на постачання (пункт 2.1. договору поставки).
Згідно з пунктами 3.1., 3.3., 3.4. договору поставки відвантаження товару здійснюється зі складу продавця (постачальника), у с. Погреби Броварського району Київської області на умовах самовивозу покупцем, за правилами "Інкотермс-2000" за попереднім замовленням та виставленням рахунку на оплату. Датою поставки товару та моментом переходу до покупця всіх ризиків на товар за цим договором вважається дата відвантаження товару покупцю, зазначена у видатковій накладній. Товар вважається зданим покупцю і прийнятим ним з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Поставка окремої партії товару здійснюється за умови отримання та підтвердження постачальником письмової заявки покупця. Заявка направляється постачальнику технічними засобами зв'язку (факсом або електронною поштою). У разі підтвердження заявки постачальником, останній протягом 3 (трьох) календарних днів з дня надходження заявки виставляє рахунок на оплату товару та направляє його покупцю технічними засобами зв'язку (факсом або електронною поштою).
Транспортування товару зі складу продавця на склад покупця здійснюється транспортом та за рахунок покупця (пункт 3.2. договору поставки).
Відповідно пункту 4.2. договору поставки покупець здійснює оплату кожної партії постачання товару на підставі виставленого рахунку продавця у формі 100% передоплати шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.
Додатковим договором 18.01.2022 № 1 до договору поставки сторони погодили викласти пункт 4.2. договору в новій редакції про оплату кожної партії постачання згідно з виставленим рахунком у розмірі 100% протягом 30 календарних днів з моменту отримання від продавця товару за видатковою накладною.
Відповідно до пункту 4.4. договору поставки днем оплати за товар є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. У разі відсутності реквізитів у призначенні платежу, передбачених пунктом 4.3. договору поставки, постачальник зараховує кошти в погашення заборгованості за партію товару, яка відвантажена раніше інших.
За невиконання грошового зобов'язання, відповідно до пункту 6.5. договору поставки, постачальник має право на стягнення пені за прострочення сплати боргу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє за період прострочення від загальної суми заборгованості.
Сторони у пункті 6.4. договору поставки передбачили, що у випадку прострочення покупцем строків оплати товару більше ніж на 30 календарних днів, постачальник на свій розсуд має право вимагати, а покупець зобов'язаний при першій вимозі постачальника сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10% вартості товару, щодо якого допущене прострочення оплати.
На умовах договору за видатковими накладними продавцем відвантажений товар на замовлення покупця:
- від 13.10.2022 № 1202 у сумі 147 144 грн (з ПДВ); рахунок на оплату від 13.10.2022 № 1221 у сумі 147 144 грн;
- від 28.12.2022 № 1571 у сумі 220 716 грн (з ПДВ); рахунок на оплату від 27.12.2022 № 1598 від 27.12.2022 у сумі 220 716 грн;
- від 13.01.2023 № 33 у сумі 183 930 грн (з ПДВ); рахунок на оплату від 13.01.2023 № 34 у сумі 183 930 грн;
- від 21.07.2023 № 1030 у сумі 236 450,40 грн (з ПДВ); рахунок на оплату від 21.07.2023 № 973 у сумі 236 450,40 грн;
- від 08.08.2023 № 1141 у сумі 323 152,50 грн (з ПДВ); рахунок на оплату від 08.08.2023 № 1076 у сумі 323 152,50 грн.
Отримання товару не заперечується покупцем, про що наявні підписи на зазначених видаткових накладних як постачальника, так і покупця.
Постачальник направив покупцю претензію від 05.11.2024 за вих. № 295, просивши негайно сплатити у повному обсязі суму основного боргу за договором поставки у сумі 900 000 грн, шляхом перерахування вказаної грошової суми на поточний рахунок постачальника. Перелік видаткових накладних за якими виник борг постачальник у зазначеній претензії не зазначав. Доказами направлення зазначеної претензії є: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 05.11.2024, копія конверту з трекінгом № 0741600435400, який повернутий відправнику за закінченням терміну зберігання та роздруківка з сайту Укрпошти за трекінгом від 05.12.2024 № 0741600435400.
Оскільки зазначена претензія залишилася без відповіді позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача: заборгованості по видатковій накладній від 13.10.2022 № 1202 у сумі 35 751,10 грн; по видатковій накладній від 28.12.2022 № 1571 у сумі 220 716 грн; по видатковій накладній від 13.01.2023 № 33 у сумі 83 930 грн; по видатковій накладній від 21.07.2023 № 1030 у сумі 236 450,40 грн та по видатковій накладній від 08.08.2023 № 1141 у сумі 323 152,50 грн, а всього 900 000 грн.
Позивач наполягав на порушенні відповідачем умов договору щодо своєчасного та повного розрахунку за отримані партії товару, вказуючи на вказану суму основної заборгованості, а також на наявність підстав для нарахування 113 542,61 грн інфляційних втрат, 43 591,31 грн 3% річних, 490 114,90 грн пені та 101 139,25 грн штрафу за порушення грошового зобов'язання.
Суди, частково задовольняючи позовні вимоги, встановили, що покупець не заперечував факт поставки товару на залишку боргу у сумі 900 000 грн. Однак вказав, що на момент звернення постачальником з позовом неоплаченими залишилися видаткові накладні: від 08.08.2023 № 1141 у сумі 323 152,50 грн; від 21.07.2023 № 1030 у сумі 236 450,40 грн; від 13.01.2023 № 33 у сумі 183 930 грн, та частково неоплачена видаткова накладна від 28.12.2022 № 1571 у сумі 156 467,10 грн.
Перевіряючи розрахунок заявленої суми за основним боргом, суди встановили, що наявні у матеріалах справи платіжні документи підтверджують, що товар, який поставлений по видатковій накладній від 08.08.2023 № 1141 у сумі 323 152,50 грн та по видатковій накладній від 21.07.2023 № 1030 у сумі 236 450,40 грн є неоплаченим відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Товар, який поставлений по видатковій накладній від 13.01.2023 № 33 у сумі 183 930 грн є також неоплачений відповідачем. Між тим суди звернули увагу, що позивач по вказаній накладній заявив до стягнення з відповідача 83 930 грн, а не 183 930 грн, а тому саме така сума (83 930 грн) підлягає стягненню з відповідача в межах заявлених позовних вимог по цій видатковій накладній.
Товар, який поставлений по видатковій накладній від 28.12.2022 № 1571 у сумі 220 716 грн, є частково неоплаченим відповідачем у сумі 156 467,10 грн з огляду на пункт 4.4. договору поставки та на переплати по рахунках і оплати з посиланням відповідачем в призначенні платежу безпосередньо на договір. Враховуючи часткову сплату вартості поставленого товару по вказаній накладній суди виснували про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача боргу по вказаній накладній у сумі 156 467,10 грн.
Товар, який поставлений по видатковій накладній від 13.10.2022 № 1202 у сумі 147 144 грн оплачений відповідачем, враховуючи також умови пункту 4.4. договору поставки та на переплати по рахунках і оплати відповідачем вартості поставленого товару з посиланням безпосередньо на договір.
Суди також врахували, що після поставки товару по видатковій накладній від 13.10.2022 № 1202, позивач здійснив поставку товару 22.12.2022 у сумі 275 895 грн та 23.12.2022 у сумі 275 895 грн, однак борг зі сплати вартості товару, який поставлений пізніше 23.10.2022 відсутній. Тому суди дійшли висновку про відмову в цій частині у задоволенні позовних вимог по вказаній видатковій накладній.
Всього з відповідача в межах заявлених позивачем позовних вимог підлягає до примусового стягнення заборгованість за поставлений товар у сумі 800 000 грн (323 152,50 грн + 236 450,40 грн + 83 930,00 грн + 156 467,10 грн).
Щодо похідних позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, суди здійснивши арифметичний їх перерахунок, встановили, що розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені підлягає частковому задоволенню, оскільки такий є неправильним з урахуванням сум основної заборгованості та періодів нарахування похідних вимог (інфляційних втрат, 3% річних та пені). А сума штрафу заявлена взагалі передчасно, з огляду на неправильне визначення періоду, протягом якого певна сума простроченого платежу не сплачена, зокрема позивачем не враховані дати настання строку платежу.
Отже, причиною спору у справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних, пені та штрафу за невиконання та прострочення виконання зобов'язань за договором поставки, у частині заявленої суми позовних вимог, щодо якої суди попередніх інстанцій відмовили
Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Разом із цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у наведених ним постановах, зважаючи на таке.
Так, у справах, на неврахування висновків яких посилається скаржник:
- у справі № 923/712/17, Постанова Верховного Суду від 22.05.2018 ухвалена після перегляду судових рішень попередніх інстанцій щодо розгляду спору про стягнення боргу за договором поставки в частині оплати повної вартості товару. Верховний Суд звернув увагу на те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 цього ж Кодексу; тому наявність або відсутність рахунку-фактури у спірних правовідносинах не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у тій справі та направляючи її на новий розгляд зазначив, що предметом дослідження судів має бути встановлення обставин, пов'язаних із фактичною поставкою позивачем та отриманням відповідачем спірної продукції за договором, з підтвердженням цього відповідними документами, виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, його ціна, умови та порядок проведення розрахунків за товар;
- у справі № 925/2028/15 постанова Верховного Суду від 21.01.2019 ухвалена за первісним позовом про стягнення коштів (основного боргу, штрафу та 3% річних) за неналежне виконання первісним відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки та зустрічним позовом про стягнення зайво перерахованих коштів за договором поставки, обґрунтованим нормою статті 1212 ЦК України. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, зазначив, що наявність або відсутність рахунку-фактури у спірних правовідносинах не звільняє покупця від обов'язку з оплати поставленого товару. Водночас у справі № 925/2028/15 суди установили, що існувала прострочена заборгованість покупця перед постачальником за поставлений товар;
- у справі № 918/537/18 постанова Верховного Суду від 02.07.2019 ухвалена за результатом перегляду судових рішень попередніх інстанцій у спорі про стягнення боргу за поставкою, яка фактично була здійснена постачальником та отримана покупцем проте не оплаченим ним, що встановлено судами. Натомість, скасовуючи судові акти у справі про відмову у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що попередні інстанції помилково обмежилися висновками про не доведення позивачем факту виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати вартості товару з огляду на відсутність в матеріалах справи виставлених постачальником рахунків-фактур на оплату товару покупцем. Верховний Суд зазначив, що при новому розгляді справи судам належить дослідити правову природу спірного договору, перевірити дійсність зобов'язань відповідача з оплати вартості поставленого позивачем товару, виходячи з його умов щодо набуття відповідачем права власності на поставлений позивачем товар з моменту підписання сторонами договору видаткових накладних, та перевірити обставини припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних (грошових) вимог в порядку, передбаченому статтею 601 ЦК України;
- у справі № 915/641/19 постанова Верховного Суду від 29.04.2020 ухвалена у спорі про стягнення боргу за договором поставки, за результатом перегляду судових рішень попередніх інстанцій в якій, Суд погодившись з висновками місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції у тій справі про задоволення позову. Між тим Суд виходив з того, що попередні інстанції встановили факт отримання товару відповідачем на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів, тому зазначив, що строк оплати за товар у відповідача настав, і отримання, але нездійснення ним оплати товару, є порушенням договірних зобов'язань. Обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару у спірних правовідносинах виник у силу закону та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості здійсненої поставки товару.
Водночас колегія суддів зазначає, що у справі № 925/1517/25, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зобов'язання у покупця (ТОВ "Торговий дім "Альфа-Етекс") з оплати поставленої продукції виникає з настанням сукупно трьох таких обставин: - фактичного відвантаження товару. Датою поставки товару та моментом переходу до покупця всіх ризиків на товар за цим договором вважається дата відвантаження товару покупцю, зазначена у видатковій накладній згідно з пунктом 3.3. договору поставки (поставка товару фактично здійснена постачальником і факт такої не заперечується покупцем за податковими накладними від 13.10.2022 № 1202 у сумі 35 751,10 грн; від 28.12.2022 № 1571 у сумі 220 716 грн; від 13.01.2023 № 33 у сумі 83 930 грн; від 21.07.2023 № 1030 у сумі 236 450,40 грн та від 08.08.2023 № 1141); - моменту підписання видаткових накладних уповноваженими представниками сторін, з якого товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем, згідно з пунктом 3.3. договору поставки; - виставлення постачальником рахунків на товар покупцеві. Оплата кожної партії постачання здійснюється згідно з виставленим рахунком у розмірі 100% протягом 30 календарних днів з моменту отримання від постачальника товару за видатковою накладною, відповідно до пункту 4.2. договору поставки, з урахуванням змін до цього пункту, внесених додатковим договором від 18.01.2022 № 1 до договору поставки (відсутність цієї обставини розглядалася судами в сукупності із першими двома обставинами, обов'язкове виконання яких передбачене умовами договору і які є пріоритетними, оскільки видаткові накладні, факт підписання яких встановлений судами та підтверджується матеріалами справи, свідчить про реальну передачу товару, а також є первинним документом для бухгалтерського обліку. Тоді як рахунок-фактура лише інформує про суму до оплати. Рахунок - це пропозиція сплатити, а накладна - підтвердження отримання товару, що фіксує перехід контролю та зобов'язання з оплати його вартості). А тому, встановивши вказані обставини в їх сукупності, суди виснували про наявність підстав для часткового задоволення основних вимог, з урахуванням як часткової неоплати вартості поставленого товару, так і здійснення таких проплат, з урахуванням вимог пункту 4.4. договору поставки, відповідно до якого (пункту) кошти в погашення заборгованості мають зараховуватися за партію товару, яка відвантажена раніше інших. При цьому суди навели достатні аргументи і мотиви з яких вони виходили, зменшуючи розмір заявлених до стягнення основного боргу та похідних позовних вимог. Водночас Верховний Суд не вбачає, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи та/або встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Крім того суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України до переоцінки доказів вдаватися не може.
З огляду на все вищевикладене, аргументи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом. Крім того, на висновки у наведених постановах Верховного Суду: від 22.05.2018 у справі № 923/712/17; від 21.01.2019 № 925/2028/15; від 02.07.2019 у справі № 918/537/18; від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, - ТОВ "Інтерстаб" послалося, виокремивши їх з контексту вказаних судових рішень, не врахувавши викладених у рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмета спору, в контексті досліджуваних судами у цій справі доказів та встановлених фактичних обставин справи. Отже, правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними до справи № 925/1517/25, а тому не знайшли свого підтвердження.
Щодо інших аргументів касаційної скарги скаржника, то такі стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.
Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки стосовно застосування норм права, які викладені у наведених вище постановах Верховного Суду та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 925/1517/25.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Інтерстаб" на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 925/1517/24.
Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 925/1517/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова