ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2026Справа № 910/11914/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобінекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Хемптонс трейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛТАГ УНД ГАРЕТЕТЕХНІГ АГ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елізіум Холдінг"
про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію.
Представники сторін:
від позивачів: Триньова Я.О., ордер серія АА № 1606877;
від відповідача: Колесник О.І., ордер серія АА № 1665142;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобінекс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Хемптонс трейд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛТАГ УНД ГАРЕТЕТЕХНІГ АГ» звернулись до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг» про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інформація опублікована в мережі Інтернет на веб-сайті https://lenta.info/ під назвою: «Підсанкційний «Мотор Банк» виводить валюту з України з мовчазної згоди голови НБУ Пишного», є недостовірною, має негативний характер для позивачів, що порушує ділову репутацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачам строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
30.09.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивачів про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.11.2025.
21.10.2025 представником відповідача подано заяву про визнання позову, яка не прийнята судом до розгляду, з огляду на наступне.
З поданої заяви вбачається, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг» подана заява підписана - Біленко Оленою.
На підтвердження наявності у Біленко Олени повноважень щодо підписання заяви від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг» подано довіреність б/н від 03.01.2025.
Частиною 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
За змістом частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 ГПК України.
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності).
Як встановлено судом вище, на підтвердження наявності у Біленко Олени повноважень діяти від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг» до суду подано довіреність б/н від 03.01.2025.
Однак, довіреність, за відсутності доказів, передбачених ч. 3 ст. 56 ГПК України, не є доказом того, що відповідна особа уповноважена діяти від імені підприємства в порядку самопредставництва.
Суд також звертає увагу, що з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи (п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація про особу, що підписала позовну заяву від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг», а саме Біленко Олени в реєстрі відсутня.
При цьому, з наданої довіреності б/н від 03.01.2025 і не вбачається наявності у Біленко Олени повноважень як на представництво Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг» в суді, так і повноважень на подання відзиву на позовну заяву із визнанням позову.
Разом з цим, суд зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 58 ГПК України при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
Однак, розгляд даної справи здійснюється за правилами загального позовного провадження, а відтак не є малозначною за Законом.
Водночас, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч. 4 ст. 60 ГПК України).
Так, згідно частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Отже, з огляду на зазначене, суду жодними доказами не доведено, що подана до Господарського суду міста Києва заява від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдінг» підписана особою, яка має право її підписувати у відповідності до вимог чинного законодавства.
У судове засідання 03.11.2025 представник позивачів з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 01.12.2025.
21.11.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву та заяву про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у поновленні строку для подання відзиву на позовну заяву відмовлено, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Елізіум Холдінг" залишено без розгляду.
У судове засідання 01.12.2025 представник позивачів з'явився, представник відповідача не з'явився.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
12.01.2026 представником відповідача подано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача та про визнання позову відповідачем.
Однак, судом критично оцінюється означена заява відповідача, оскільки містить розбіжності у найменування відповідача, в тому числі, що вбачається із відбитку печатки відповідача, що хоча і не є обов'язковим реквізитом, проте з урахуванням таких помилок як у зазначенні власного найменування самим відповідачем, тобто не обізнаності із вірним найменуванням, а також аналогічними помилками у тексті заяви, та власне долученому до заяви ордері адвоката, хоча сама заява містить підпис керівника відповідача, викликає сумніви у достовірності такої заяви, з огляду на невідповідність найменування відповідача у тексті заяви, із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських підприємців.
У судове засідання 12.01.2026 представники сторін з'явились.
Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідач надав усні пояснення по суті спору та зазначив про визнання позову.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 12.01.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15 липня 2025 року в мережі Інтернет на веб-сайті https://lenta.info/ була опублікована публікація під назвою: «Підсанкційний «Мотор Банк» виводить валюту з України з мовчазної згоди голови НБУ Пишного».
Звертаючись з даним позовом до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобінекс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Хемптонс трейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛТАГ УНД ГАРЕТЕТЕХНІГ АГ" (далі - позивачі) зазначають, що інформація наведена в публікації є недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивачів, в зв'язку з чим, просять суд:
1) Визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивачів 1-3 інформацію, яка міститься у публікації під назвою «Підсанкційний «Мотор Банк» виводить валюту з України з мовчазної згоди голови НБУ Пишного», розміщену на сайті «ЛЕНТА.INFO» 15.07.2025 в частині:
«У вказаних фінансових установах компанії-«одноденки» з очевидними ознаками фіктивності, у яких немає сайтів, звітності, найманих працівників, та де директор і кінцевий бенефіціарний власник - одна і та ж особа, масово відкривають рахунки, після чого одразу ж беруть участь у виведенні валютних коштів, прикриваючись фіктивними імпортними операціями, тобто товар не заїжджав на територію України. Таким чином ці компанії вчинили тяжкі злочини».
«…….
18. ТОВ «ГЛОБІНЕКС» 45659982 вивело до Швейцарії на Alltag und Geratetechnik AG - 4 451 986 доларів США
….
39. ТОВ «ХЕМПТОНС ТРЕЙД» 44536061 вивело Швейцарії на Alltag und Geratetechnik AG - 46 0332 доларів США
……
22. ТОВ «ТЛОБІНЕКС» 45659982 вивело до Швейцарії на Alltag und Geratetechnik AG - 1 570 470 доларів США»
2) Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдинг» спростувати недостовірну інформацію як таку, що порочить ділову репутацію (порушує особисті немайнові права на недоторканність ділової репутації) позивачів 1-3 у той же спосіб, в який її було поширено, а саме: розмістити на веб-сайті «ЛЕНТА.ІNFO» https://lenta.info/ в мережі «Інтернет» протягом 10 календарних днів після набрання рішенням суду законної сили його резолютивну частину із зазначенням, що розповсюджена інформація в статті «Підсанкційний «Мотор Банк» виводить валюту з України з мовчазної згоди голови НБУ Пишного», що розміщена на сайті «ЛЕНТА.ІNFO» https://lenta.info/ 15.07.2025 є недостовірною і такою, що порочить ділову репутацію (порушує особисті немайнові права на недоторканність ділової репутації) позивачів 1-3.
3) Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Елізіум Холдинг» видалити із веб- сайту «ЛЕНТА.ІNFO» https://lenta.info/ частини публікації «Підсанкційний «Мотор Банк» виводить валюту з України з мовчазної згоди голови НБУ Пишного», що розміщена на сайті «ЛЕНТА.ІNFO» 18.06.2025, всіма мовами, якими вона опублікована на сайті, що містять недостовірну інформацію, яка порушує немайнові права позивачів, а саме:
«…….
18. ТОВ «ГЛОБІНЕКС» 45659982 вивело до Швейцарії на Alltag und Geratetechnik AG - 4 451 986 доларів США
….
39. ТОВ «ХЕМПТОНС ТРЕЙД» 44536061 вивело Швейцарії на Alltag und Geratetechnik AG - 46 0332 доларів США
……
22. ТОВ «ТЛОБІНЕКС» 45659982 вивело до Швейцарії на Alltag und Geratetechnik AG - 1 570 470 доларів США»
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).
За змістом частини 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ін.), пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина 1 статті 91 ЦК України).
У частині 1 статті 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством (частина 1 статті 201 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно зі статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
У статті 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію").
За змістом статті 277 ЦК України позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації та довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
За змістом частини 1 статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Згідно з правовою позицією, яка викладена у пункті 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17 сформовано висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин, підстав для задоволення позовних вимог у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи немає.
Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Поряд з цим, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням (постанови Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №693/1278/21, від 01.11.2023 у справі №357/1235/22 та інші).
У пункті 46 рішення ЄСПЛ у справі "Lingens v. Austria" від 08.07.1986 (заява №9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання - ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
ЄСПЛ вказав: "Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, є однією з основних підвалин демократичного суспільства й однією з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе" (пункт 41 рішення).
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/2441/22).
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/2441/22).
Частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Водночас фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи, що факт є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/13556/18. від 21.11.2019 у справі №927/791/18, від 18.03.2021 у справі №927/791/18).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 359/8847/16-ц.
При цьому, доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема, недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17, від 17.07.2019 у справі № 757/49189/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18 та від 06.11.2019 у справі № 165/2559/15-ц, від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22.
За загальним правилом, відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Зокрема, Верховний Суд виснував, що для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації та 2) недостовірність цієї інформації (постанова Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 758/13555/21). Водночас, оскільки відповідно частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, на відповідачеві, який поширює інформацію або відповідальний за її поширення (твердження про факти), лежить обов'язок довести, які вчинялися заходи, щоб переконатися в достовірності (постанова Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №910/7750/22).
Суд констатує, що спір у цій справі серед іншого стосується конфлікту між свободою вираження поглядів та захистом честі й гідності осіб (дифамаційний спір), тому для його вирішення необхідно ретельно зважити заявлені у справі вимоги на основі критеріїв, закладених практикою ЄСПЛ.
У дифамаційному праві цивільно-правовий судовий захист зазначених нематеріальних благ можливий лише при умові одночасного захисту права на свободу слова і масової інформації. Тобто значення будь-якого дифамаційного спору - у досягненні балансу і вирішенні колізії між правом на захист честі, гідності та ділової репутації й спростування недостовірної інформації, з одного боку, і правом на свободу слова і масової інформації, з іншого (рішення ЄСПЛ "Українська Прес-група" проти України" від 29.03.2005).
Для того, щоб втручання держави в здійснення права на вільне висловлення думок вважалось би пропорційним переслідуваній ним меті захисту репутації інших осіб, необхідна наявність об'єктивного зв'язку між спірним твердженням та особою, яка звернулась в суд з позовом про дифамацію. Просто особистих домислів або суб'єктивного сприйняття тої чи іншої публікації в якості дифамаційної недостатньо для встановлення факту, що публікація напряму зачепила інтереси такої особи. В умовах конкретної справи повинно бути дещо таке, що змушує пересічного читача відчути, що спірне твердження в публікації напряму кидає тінь персонально на позивача, або що цей позивач став об'єктом критики (пункт 44 рішення ЄСПЛ "Дюльдін і Кислов проти Росії від 31.07.2007).
У справі "BLADET TROMSO AND STENSAAS v. NORWAY" ЄСПЛ дійшов висновку про те, що безсумнівний інтерес членів екіпажу у захисті своєї репутації не був достатнім, щоб переважати життєво важливі суспільні інтереси у забезпеченні інформованої публічної дискусії з питань місцевого та національного, а також міжнародного характеру. Тобто, аргументи, на які посилався відповідач, хоча й є доречними, однак недостатні, щоб показати, що втручання, на яке скаржилися заявники, було "необхідним у демократичному суспільстві". Незважаючи на межі розсуду національних органів влади, ЄСПЛ зауважив, що не було розумного співвідношення пропорційності між обмеженнями права заявників на свободу вираження поглядів та переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі "BLADET TROMSO AND STENSAAS v. NORWAY" від 20.05.1999).
Крім того, Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20.
У справі, що розглядається, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, проаналізувавши обставини цієї справи у контексті наявності чи відсутності всіх елементів складу правопорушення, суд дійшов висновку, що позивачами не доведено наявності повного складу правопорушення.
Така оцінка сформована судом в результаті безпосереднього дослідження доказів, зокрема самої публікації «Підсанкційний «Мотор Банк» виводить валюту з України з мовчазної згоди голови НБУ Пишного».
У зв'язку з викладеним, судом не приймаються до уваги усні пояснення представника відповідача щодо визнання позову, оскільки по-перше, за реального і дійсного волевиявлення відповідача щодо визнання позову, відповідач не позбавлений можливості самостійно як видалити поширену статтю, незалежно від того, чи є інформація у ній оціночним судженням, чи фактичним твердженням, та відповідно спростувати опубліковану інформацію, оскільки наведені дії не залежать від наявності або відсутності судового рішення про задоволення позову.
Суд також враховує, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основною діяльністю ТОВ «Елізіум Холдинг» (ідентифікаційний код: 33749323) є 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, а також інші види діяльності: Купівля та продаж власного нерухомого майна, Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, Організація будівництва будівель, Знесення, Підготовчі роботи на будівельному майданчику, Розвідувальне буріння, Штукатурні роботи, Установлення столярних виробів, Покриття підлоги й облицювання стін, Малярні роботи та скління, Інші роботи із завершення будівництва, Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього, Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами
Отже, серед видів діяльності ТОВ «Елізіум Холдинг» відсутні будь-які відомості, які б свідчили б про діяльність відповідача у журналістській сфері, зокрема - Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність, Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., Рекламні агентства, Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.
По-друге, за змістом ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Однак, жодної належної заяви, поданої уповноваженим представником відповідача, в тому числі адвокатом - Колесником О.І., матеріали справи не містять, що разом з тим, не нівелює можливість самостійно вчинити дії, які б за своїм результатом ототожнювали задоволення позову, за встановлення на те судом законних підстав.
Суд також звертає увагу, що позивачі належним чином не довели, що розповсюджена інформація будь-яким чином дискредитує їх, призвела до негативних наслідків або завдала шкоди діловій репутації позивачів.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачами наявності повного складу правопорушення, що зумовлює суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
Суд також враховує, що заявлена третя вимога позивачів стосується публікації від 18.06.2025, доказів розміщення якої в мережі Інтернет, позивачами суду не надано.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви на позивачів.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивачів.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.01.2026
Суддя О.А. Грєхова