Справа № 369/884/26
Провадження № 2-з/369/11/26
21.01.2026 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Андрєєва Микити Андрійовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
У січні 2026 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Андрєєв Микита Андрійович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 перебувала у цивільному (не зареєстрованому) шлюбі з ОСОБА_2 у період з листопада 2013 року по листопад 2020 року, і проживали разом. Вказане підтверджується, зокрема, тим, що сторони мають двох спільних дітей. Крім того, факт проживання спільно із заявником разом до кінця 2020 року підтверджено особисто ОСОБА_2 в його заяві до Оратівського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2023 року про видачу судового наказу.
За час спільного проживання подружжя набуло майно, яке було зареєстровано за ОСОБА_2 , а саме: квартира площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою АДРЕСА_1 , яка була набута 26 липня 2017 року; житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою, які були набуті 25 грудня 2019 року; машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою АДРЕСА_3 , яке було набуте 22 вересня 2017 року. Вказане майно було придбано за спільні кошти подружжя в період з 2013 по 2020 роки, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно інформаційної довідки 299846633 від 16 лютого 2022 року. Отже, вказане майно належить заявнику та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
13 січня 2026 року, заявнику стало відомо, що ОСОБА_2 , без її згоди відчужив спільне сумісне майно в два етапи: перший - шляхом укладення договорів дарування усіх вищезгаданих об'єктів майна спільному сину ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_3 - 31 грудня 2025 року житлового будинку; 03 січня 2026 року машиномісця та квартири; другий - шляхом укладення договорів дарування вже від ОСОБА_3 своїй матері, ОСОБА_4 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_2 на цей момент: відповідно до договорів дарування цих об'єктів від 03 січня 2026 року.
Належність на цей час усього спірного вищезазначеного майна ОСОБА_4 підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав від 19 січня 2026 року, сформованих приватним нотаріусом Кінащук Вікторією Сергіївною. Земельна ділянка за адресою приватного будинку в с. Якимівка також перейшла у власність ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 19 січня 2026 року.
Заявник вказує, що в період кінця 2025 року-початку січня 2026 року ОСОБА_2 відчужив усе належне йому нерухоме майно шляхом укладення різних правочинів. Мотивом такої поведінки є не лише намагання позбавити заявника належного їй спільного сумісного майна, але й ухилитися від виконання інших майнових зобов'язань, перелік яких наведено у заяві і включає заборгованість зі сплати аліментів, рішення судів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу тощо. Вважає, що оскільки ОСОБА_4 є одноосібним власником декількох cпірних об'єктів нерухомості (квартири, машиномісця та будинку з земельною ділянкою) - без забезпечувальних заходів вона зможе самостійно та в будь-яких час, без відома суду та заявника відчужити це майно шляхом його продажу, дарування, відступу тощо.
Таким чином, на думку заявника існує обгрунтований ризик, що відсутність накладеного арешту та заборони відчужувати спірне майно може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про виділення у приватну власність позивача 1/2 частин вказаних об'єктів, а також виконання інших судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, представник заявника просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту із забороною відчуження на майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 : квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою АДРЕСА_1 ; житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою; машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою АДРЕСА_3 .
За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1, ч. 3 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Частиною 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 724/561/20 та від 07.07.2021 року у справі № 308/7086/20.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №520/5745/18.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 19 січня 2026 року, а також відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19 січня 2026 року, ОСОБА_4 на праві власності належить наступне майно:
- квартира площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідна земельна ділянка під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою;
- машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою АДРЕСА_3 .
З поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що у разі прийняття рішення у цивільній справі на користь заявника, у подальшому можуть виникнути труднощі при виконанні такого рішення.
Позивачем обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог шляхом накладення арешту на квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою АДРЕСА_1 ; житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою; машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою АДРЕСА_3 , які належить на праві власності ОСОБА_4 , оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист її прав та поновлення порушених прав.
При цьому, накладення арешту на майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав власниці на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав заявниці.
При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.
Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
При цьому суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов'язкового застосування зустрічного забезпечення.
Дослідивши письмові матеріали справи, та враховуючи, що вид забезпечення позову, вказаний у заяві, а саме накладення арешту на майно, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , є співмірним із позовними вимогами, які планується заявити, суддя вважає за доцільне вжити захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані об'єкти майна до моменту набрання судовим рішенням по справі законної сили.
При цьому суд попереджає заявника, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання самого позову, заявник зобов'язаний пред'явити позов протягом 10 днів, відповідно до вимог ст. 152 ЦПК України.
Керуючись статтями 149, 150, 153-154, 247, 353 ЦПК України, суддя, -
Заяву, - задовольнити.
В порядку забезпечення позову накласти арешт із забороною відчуження на майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , а саме:
- квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок площею 62,8 кв.м. з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- машиномісце площею 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою АДРЕСА_3 .
Роз'яснити заявнику, що заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно із вимогами частини 4 статті 152 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
Інформація про боржника: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА