ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.01.2026Справа № 910/13325/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код: 03366500)
до Громадської організації "Київський дитячий фонд" (01021, місто Київ, вулиця Липська, будинок 16-А; ідентифікаційний код 05810212)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, ідентифікаційний код 19020407)
про стягнення 800 529,07 грн,
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Київський дитячий фонд" про стягнення заборгованості за договором № 166-2 від 10.11.2019 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду у розмірі 800 529,07 грн, з яких: 45 113,15 грн основного боргу та 755 415,92 грн неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/13325/25; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
29.10.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про вступ у справу як представника.
14.11.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 заяву Громадської організації "Київський дитячий фонд" про продовження строку для подання відзиву задоволено; продовжено Громадській організації "Київський дитячий фонд" строк для подачі відзиву на 7 днів - до 24.11.2025 включно.
24.11.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.
25.11.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.
27.11.2025 через підсистему «Електронний суд» третьою особою подані письмові пояснення.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
10 грудня 2019 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент/орендодавець), громадська організація «Київський дитячий фонд» (далі - орендар), комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - підприємство-балансоутримувач) уклали договір № 166-2 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду 2019 (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.03.2016 року № 166-1) (далі - договір), відповідно до якого передаються в оренду громадській організації «Київський дитячий фонд» нежилі приміщення загальною площею 151,30 кв. м, в т. ч. 2 поверх - 151,30 кв. м в будинку № 16 літер А на вул. Липській у м. Києві.
Згідно з п.п. 3.1, 3.6 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатащя» орендну плату, починаючи з дати підписання цього договору. Орендна плата відповідно до пункту 3.2 договору № 166-2 за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 3.7, 4.2.2 вказаного договору відповідач зобов'язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць
Відповідно до пунктів 3.7, 4.2.2 договору орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць
Пунктом 3.12 договору визначено, що у разі припинення (розірвання) цього договору відповідач сплачує орендну плату до дня підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.
Відповідно до п. 5.1.3 договору орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу.
Згідно з п. 9.3 договору одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцем знаходження орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
Договір є укладеним з 10.12.2019 до 08.12.2022 (п. 9.1 договору).
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, договір оренди від 10.12.2019 № 166-2 був чинним до 22.04.2024 року - дати повернення без вручення листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову від договору оренди.
Також позивач зазначає, що факт розірвання договору № 166-2 встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2024 року у справі № 910/7183/24.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що відповідач договірні зобов'язання в частині здійснення платежів з орендної плати виконує неналежним чином, не сплачує їх вчасно і в повному обсязі, тому заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2024 по 21.04.2024 складає 45 113,15 грн.?
Відповідно до п. 4.2.19 договору № 166-2 орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством- балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
Позивач зазначає, що відповідач після розірвання договору оренди № 166-2 у визначений пунктом 4.2.19 договору термін об'єкт оренди не звільнив.
Відповідач був виселений з нежилих приміщень в будинку № 16 літер А на вул. Липській 18.09.2025 року на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 № 910/7183/24 (акт головного державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)).
З огляду на зазначене, позивачем за неповернення відповідачем об'єкта оренди у строк, обумовлений у п. 4.2.19 договору № 166-2, нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за оренду майна за весь час прострочення.
Отже, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягунти з Громадської організації "Київський дитячий фонд" 45 113,15 грн основного боргу та 755 415,92 грн неустойки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Внаслідок укладення договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №166-2 від 10.12.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
У даному випадку, оскільки передане в оренду майно є комунальною власністю, то до спірних правовідносин також підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Згідно з п. п. 3.1, 3.6, 3.7 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує на рахунок підприємства-балансоутримувача орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору).
Додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість (п. 3.5 договору).
Відповідно до п. 4.2.2 орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок щодо своєчасної оплати орендної плати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.
Натомість, за період з січня 2024 по квітень 2024 відповідач свої зобов'язання за договором оренди щодо своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконував, зокрема, не сплачувались орендні платежі за договором оренди, внаслідок чого у останнього на день подання позивачем позовної заяви до суду виникла заборгованість з орендної плати в сумі 45 113,15 грн.
Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 45 113,15 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Отже, оскільки відповідач доказів, які свідчать про сплату оренди за договором не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з Громадської організації "Київський дитячий фонд" заборгованості з орендної плати в сумі 45 113,15 грн підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 755 415,92 неустойки у розмірі подвійної орендної плати за оренду майна за весь час прострочення, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря).
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Отже, сплив строку дії договору та відмови у його продовженні зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Відтак, права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов'язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв'язку з порушенням зобов'язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2024 у справі №910/7183/24 встановлено, що договір №166-2 від 10.12.2019 є розірваним 22.04.2024 року.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
До матеріалів справи долучено акт державного виконавця від 18.09.2025 ВП №77769790 про виселення відповідача на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025.
З огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що після припинення договору оренди відповідач продовжив користуватись майном, зокрема, з 22.04.2024 по 18.09.2025.
За змістом статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2).
Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов'язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.
Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Відповідно до п. 4.2.19 договору № 166-2 орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством- балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Як було вказано судом вище, орендоване майно перебувало у відповідача з 22.04.2024 по 18.09.2025.
Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.
З огляду на викладене, суд зазначає, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а розірвання договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - повернути наймодавцеві річ.
Суд звертає увагу на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, обставин відсутності своєї вини у несвоєчасному поверненні Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" нерухомого майна за договором № 166-2 від 10.12.2019, а також вжиття усіх належних заходів щодо виконання свого обов'язку з повернення об'єкту оренди.
Суд, перевіривши розрахунок неустойки за загальний період прострочення з 22.04.2024 по 18.09.2025 у розмірі 755 415,95 грн, прийшов до висновку, що він є арифметично вірним.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне.
Відповідач користувався нежилими приміщеннями загальною площею 151,30 кв. м., розташованими в нежилому будинку за адресою: м. Київ, вул. Липська, 16 літера А, що підтверджується наявними у справі доказами.
В матеріалах справи міститься копія договору від 10.12.2019 укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Орендодавець), Громадською організацією «Київський дитячий фонд» (Орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач) про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 166-2 (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22 березня 2016 року № 166-1), відповідно до п.п.1.1., 2.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 03.10.2019 № 37/172 (п.355) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Липська, будинок № 16 літера А для розміщення громадської організації, загальною площею 151,30 м2.
Згідно з п. 2.3. договору дані приміщення передані позивачем (балансоутримувачем) відповідачу за актом приймання-передачі нерухомого майна від 02.04.2012, який міститься в матеріалах справи. Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна загальна площа приміщень, переданих відповідачу в оренду складає 151,30 кв. м.
Дані обставини також встановленні рішеннями Господарського суду міста Києва від 11.10.2024 у справі № 910/7183/24 та від 28.11.2024 у справі № 910/11330/24, які набрали законної сили.
З урахуванням викладеного, положеннями договору оренди від 10.12.2019 №166-2 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 02.04.2012 визначено загальну площу відповідача в розмірі 151,30 кв. м. в будинку № 16 літер А на вул. Липській у м. Києві.
Також, у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що проти представників КП «Київжитлоспецексплуатація» відкрито кримінальне провадження на підтвердження чого надає копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань №12025105060000106 від 15.02.2025 та відповіді Печерського управління поліції ГУ національної поліції у м. Києві від 16.02.2025 № 53978-2025 наданої представнику відповідача щодо проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025105060000103 від 15.02.2025.
Відповідно до витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025105060000106 від 15.02.2025, а саме обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, заявник повідомив про те, що 04.11.2024 близько 11:15 год., невстановлена особа проникла до приміщення, що розміщується за адресою: м.Київ, вул.Липська, 16А та орендується ГО «Київський дитячий фонд».
Відповідачем не обґрунтовано, яким чином обставини незаконного проникнення невідомою особою стосуються обставин даної справи.
З огляду на викладене копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань №12025105060000106 від 15.02.2025 та листа Печерського управління поліції ГУ національної поліції у м.Києві від 16.02.2025 № 53978-2025 не є належними доказами у справі № 910/13325/25 обставин, що входять в предмет доказування.
Щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на 99,9 %, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.
Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд відзначає, що у пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
Водночас у пунктах 7.25-7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".
В постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22 зазначено, що як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
З огляду на викладене, суд виходячи з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки, оскільки відповідач користувався комунальним майном після розірвання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 166-2 від 10.12.2019 року.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин, зокрема доказів щодо поставки обумовленого сторонами товару у повному обсязі або повернення грошових коштів, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за договором.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з до Громадської організації "Київський дитячий фонд" (01021, місто Київ, вулиця Липська, будинок 16-А; ідентифікаційний код 05810212) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код: 03366500) 45 113 (сорок п'ять тисяч сто тринадцять) грн 15 коп. заборгованості з орендної плати, 755 415 (сімсот п'ятдесят п'ять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн 92 коп. неустойки та 9 606 (дев'ять тисяч шістсот шість) грн 36 коп. витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 21.01.2026
Суддя І.О. Андреїшина