ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2026Справа № 910/9975/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баз Ресурс Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фем Технолоджи" про стягнення 358 955,63 грн,
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Баз Ресурс Інвест" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фем Технолоджи" (далі - Компанія) 358 955,63 грн, з яких: 59 414,79 грн - три проценти річних, 299 540,84 грн - інфляційні втрати, що нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв'язку з простроченням сплати 360 000,00 грн збитків, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року в справі № 910/15782/19, за період з 1 січня 2020 року по 2 липня 2025 року. У цьому ж позові Товариство просило суд про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2025 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9975/25. Цією ж ухвалою суду клопотання позивача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) задоволено та вирішено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Крім того, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
1 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 31 серпня 2025 року, у якому останній заперечував проти позову з посиланням на те, що приписи статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відшкодування шкоди - це відповідальність, а не грошове зобов'язання Компанії. Позивач нарахував спірні суми компенсаційних виплат за період з січня 2020 року по червень 2025 року, однак умовами укладеного між сторонами договору не визначено строку, у який зберігач повинен відшкодувати завдані поклажодавцеві збитки. Позивач необґрунтовано нарахував спірні компенсаційні виплати за період понад п'ять років, оскільки відповідно до приписів статті 257 ЦК України таке нарахування обмежується останніми трьома роками, що передують дню звернення з позовом до суду. У зв'язку з цим відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. У відзиві Компанія заперечувала проти розгляду даного спору за правилами спрощеного позовного провадження та просила суд вирішити питання про розгляд справи в загальному позовному провадженні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 вересня 2025 року клопотання відповідача від 31 серпня 2025 року про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено, вирішено здійснювати розгляд справи № 910/9975/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 9 жовтня 2025 року.
6 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від 4 жовтня 2025 року про його участь у призначеному на 9 жовтня 2025 року засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 7 жовтня 2025 року задоволено.
9 жовтня 2025 року (до початку призначеного засідання) від позивача надійшла відповідь на відзив від 8 жовтня 2025 року, у якій останній зазначив, що збитки, завдані втратою майна, відшкодовуються у розмірі вартості втраченої речі. У зв'язку з цим відповідне зобов'язання Компанії є грошовим. У свою чергу, нарахування компенсаційних виплат на суму завданих збитків відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 793/2718/16-ц. Крім того, з урахуванням пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, перебіг строку позовної давності в період з 12 березня 2020 року по 4 вересня 2025 року було зупинено. Відтак, на думку позивача, заявлений до стягнення з відповідача за спірний період розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних є обґрунтованим.
У підготовчому засіданні цього ж дня суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про оголошення перерви в засіданні до 20 листопада 2025 року.
Однак, у призначене підготовче засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, хоча про дату, час і місце засідання були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку.
Разом із цим, у день вказаного підготовчого засідання через систему "Електронний суд" від представника Компанії надійшло клопотання від 19 листопада 2025 року про відкладення (перенесення) засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2025 року в задоволенні клопотання Компанії від 19 листопада 2025 року про відкладення (перенесення) засідання відмовлено. Цією ж ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 грудня 2025 року.
9 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 10 грудня 2025 року задоволено.
У судовому засіданні 16 грудня 2025 року судом було оголошено перерву до 15 січня 2026 року.
12 січня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від 11 січня 2026 року про його участь у призначеному на 15 січня 2026 року судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 13 січня 2025 року було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском заявником встановленого частиною 2 статті 197 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку на подання вказаної заяви.
Сторони про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили. Однак, 14 січня 2026 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.
Враховуючи положення частини 2 статті 195 ГПК України, за якими суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті, неодноразове задоволення клопотань сторін про відкладення розгляду справи, а також те, що сторонам було надано тривалий період часу для подання заяв і клопотань, враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для вирішення даного спору, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи по суті.
Суд звертає увагу на те, що за умовами частин 4, 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року в справі № 910/15782/19, яке набрало законної сили в установленому законом порядку, позов Товариства до Компанії про стягнення збитків задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 360 000,00 грн та 5 400,00 судового збору. У задоволенні зустрічного позову Компанії до Товариства про визнання договору неукладеним відмовлено.
Цим же рішенням суду встановлено, що 3 січня 2019 року між Товариством і Компанією було укладено договір зберігання (0319-1), за умовами якого остання зобов'язалась зберігати та повернути у схоронності передане поклажодавцем майно, перелік якого визначений пунктом 2.1. цієї угоди. Загальна вартість майна становить 2 160 000,00 грн, що складає 72 000,00 доларів США.
Відповідно до пунктів 3.2., 3.3. договору зберігач видає на підтвердження приймання майна акт передачі. Строк зберігання майна: з 3 січня 2019 року по 3 січня 2021 року.
За пунктом 5.1.7. вказаного правочину зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, передане на зберігання, у тому числі на першу вимогу останнього, навіть, якщо визначений договором строк зберігання не закінчився.
Пунктами 5.1.8., 6.4. договору визначено, що на зберігача покладено обов'язок нести відповідальність за втрату чи пошкодження майна. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачою) або пошкодженням майна, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати нестачі майна - у 100% розміру його вартості; у разі пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє до закінчення строку зберігання майна, зазначеного в пункті 3.3.2. цього правочину (пункт 7.1. договору).
Вказаним рішенням суду також встановлено, що на виконання умов вказаного правочину за актом приймання-передачі майна від 3 січня 2019 року Товариство передало, а Компанія - прийняла на зберігання майно, загальною вартістю 2 160 000,00 грн. Надалі Товариство звернулось до відповідача з листом від 17 липня 2019 року, у якому просило останнього повернути все майно, яке було передано на зберігання, протягом 7 днів з дати отримання листа. У порушення умов укладеного між сторонами договору відповідач майно, загальною вартістю 360 000,00 грн, Товариству не повернув, чим завдав збитків на вказану суму.
У цьому ж рішенні зазначено, що: "Виходячи із доведеності фактів порушення відповідачем за первісним позовом умов Договору щодо обов'язковості повернення переданого на зберігання майна та відсутність майна і неможливість його повернення позивачеві за первісним позовом, є обставиною, яка підтверджує порушення ТОВ "Фем Технолоджи" умов Договору та завдання стороні ТОВ "Баз Ресурс Інвест" збитків у вигляді втрати такого майна, з огляду вказане, відповідач за первісним позовом повинен відшкодувати вартість неповернутого майна у розмірі 360 000,00 грн".
Судом у межах розгляду даної справи встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року в справі № 910/15782/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного суду від 16 квітня 2024 року та набрало законної сили, було виконано в примусовому порядку в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 3 липня 2025 року. Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 3 липня 2025 року № 1976 на загальну суму 361 903,14 грн з призначенням платежу: "Борг, АСВП НОМЕР_1 згідно виконавчого документа № 910/15782/19, виданого 10.06.2024 р. з ТОВ "ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ" Без ПДВ".
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, Товариство просило суд стягнути з Компанії 299 540,84 грн інфляційних втрат та 59 414,79 грн трьох процентів річних, нарахованих на вищевказану суму збитків у розмірі 360 000,00 грн за період з 1 січня 2020 року по 2 липня 2025 року, тобто до моменту фактичного виконання рішення суду в справі № 910/15782/19.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про те, що завдані позивачу збитки на суму 360 000,00 грн не є грошовим зобов'язання. Відтак, на думку відповідача, до спірних правовідносин приписи статті 625 ЦК України застосуванню не підлягають.
Разом із цим, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц, - викладено такий правовий висновок: "Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України й приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань".
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника в зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21.
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) боржником підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання перед кредитором, до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини 2 статті 625 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2023 року в справі № 420/2411/19.
Вищевикладене спростовує заперечення відповідача щодо нерелевантності приписів статті 625 ЦК України до спірних правовідносин.
Передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 7 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду прострочення грошового зобов'язання, яке виникло у зв'язку із заподіянням шкоди, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідне грошове зобов'язання виникло на підставі рішення суду й передбачені статтею 625 ЦК України компенсаційні виплати повинні нараховуватись з моменту набрання таким рішенням законної сили. У цій постанові зазначено, що: "За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів, що між сторонами виникли грошові зобов'язання саме на підставі рішення суду. Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то в цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, адже одна сторона зобов'язана сплатити певну визначену грошову суму стягувачу".
У постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2025 року в справі № 905/55/24 також зазначено, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на заборгованість з відшкодування збитків, яка підтверджена рішенням суду, відбувається саме з моменту заподіяння збитків (наступного дня після закінчення періоду, протягом якого боржником були спричинені збитки).
За приписами частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до частини 1 статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
За частиною 1 статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
При цьому, у відносинах, що виникають із договору зберігання, поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення незалежно від того, чи це майно наявне у зберігача, чи було ним втрачено, чи є знищеним, і відповідно до норм статей 653, 950, 951, 953 ЦК України не позбавлений права на їх стягнення. Тобто, у спірних зобов'язальних правовідносинах сторін визначальним для понесення позивачем збитків є не сам по собі факт втрати чи знищення переданого на зберігання майна, а зменшення його майнової сфери внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з повернення майна власникові.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 10 листопада 2016 року в справі № 922/1314/16.
Отже, доказом, який підтверджує обставину того, що товар за договором зберігання від 3 січня 2019 року (0319-1) втрачений або пошкоджений, є сам факт невиконання зберігачем свого обов'язку з повернення майна позивачу.
Як було встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року в справі № 910/15782/19, Товариство звернулось до відповідача з листом від 17 липня 2019 року, у якому просило останнього повернути все майно, передане на зберігання, протягом 7 днів з дати отримання листа. У порушення пункту 5.1.7. відповідач у визначений строк спірне майно з відповідального зберігання не повернув, у зв'язку з чим в останнього виник обов'язок з відшкодування вартості неповернутого майна в розмірі 360 000,00 грн.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування спірних сум інфляційних втрат та трьох процентів річних на вищевказану суму за визначений позивачем період.
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред'явлених позивачем вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог статей 256 та 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, за приписами статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був також введений в дію на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на всій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, неодноразово було продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 - до 30 червня 2023 року включно.
Відповідно до пункту 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України (який був чинний на час звернення позивача до суду з цим позовом - 11 серпня 2025 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відтак, з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності щодо строку звернення позивачем до суду з цим позовом про стягнення сум спірних компенсаційних виплат було зупинено до 4 вересня 2025 року (день набрання чинності Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності").
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року в справі № 903/602/24 викладено правовий висновок про правомірність нарахування сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь період прострочення без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, у разі, якщо строк позовної давності за такими вимогами не сплив станом на 2 квітня 2020 року.
Таким чином, заява відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.
Щодо висловлених відповідачем у відзиві сумнівів щодо наявності у позивача оригіналу спірного договору зберігання від 3 січня 201 року (0319-1), судом враховано, що в постанові Північного апеляційного господарського суду від 16 квітня 2024 року в справі № 910/15782/19 зазначено: "Колегія суддів апеляційної інстанції із цього приводу зазначає, що з протоколу судового засідання від 14.07.2020 у даній справі вбачається, що у вказаному судовому засіданні Господарським судом міста Києва разом зі сторонами було оглянуто оригінал договору зберігання № 0319-1 від 03.01.2019, укладеного між ТОВ "Баз Ресурс Інвест" та ТОВ "Фем Технолоджи", а також оригінал акта приймання-передачі до нього від 03.01.2019". У зв'язку з цим заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов'язку з повернення спірного майна є необґрунтованими та жодним чином не спростовують наявності обов'язку з відшкодування завданих збитків позивачу на суму 360 000,00 грн, встановлений судами в межах розгляду справи № 910/15782/19.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки заявлені Товариством до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум компенсаційних виплат підлягають задоволенню.
За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фем Технолоджи" (03065, місто Київ, проспект Космонавта Комарова (Любомира Гузара), будинок 42, літера "Л", офіс 6; ідентифікаційний код 32729573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баз Ресурс Інвест" (01054, місто Київ, вулиця Рейтарська, будинок 17; ідентифікаційний код 37056085) 59 414 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста чотирнадцять) грн 79 коп. трьох процентів річних, 299 540 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот сорок) грн 84 коп. інфляційних втрат та 4 307 (чотири тисячі триста сім) грн 47 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення 21 січня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко