ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2026Справа № 910/12460/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "СІМІ" (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, ідентифікаційний код 37184114)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕСАР 8899" (04215, м. Київ, пр. Гонгадзе Георгія, 20-В, кв. 510; ідентифікаційний код 44526844)
про стягнення 17 678,11 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "СІМІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕСАР 8899"про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 1023/21 від 16.11.2021 у розмірі 17 678,11 грн, з яких: 16 859,87 грн основного боргу, 320,00 грн пені, 185,79 грн 18 відсотків річних та 312,45 грн штрафу (15 відсотків).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
27.10.2025 засобами поштового зв'язку від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика "СІМІ" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕСАР 8899» (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 1023/21.
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари, асортимент, кількість, ціна, а також інші характеристики, яких вказані в рахунках-фактурах, податкових, видаткових накладних (далі - товар).
Доставка товарів здійснюється транспортом та за рахунок покупця (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору ціна договору складається із загальної вартості товарів,що передані у власність покупця за видатковими накладними, якими оформлюється кожна партія товару отриманого покупцем від продавця протягом дії цього договору.
Вартість товару погоджується сторонами в видаткових накладних, інших додатках до договору, які є його невід'ємною частиною.
Ціни, які зазначені в видаткових накладних на окрему партію товару, є фіксованими і не можуть бути змінені в односторонньому порядку.
Оплата покупцем кожної партії товару може проводитися за кожну отриману партію товару протягом 30 календарних днів від дня поставки товару або на умовах передоплати у розмірі 100 відсотків на підставі рахунка-фактури, який дійсний 2 календарні дні (п. 3.3. договору).
Так, протягом періоду часу з липня 2025 по серпень 2025 року позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 19 656,75 грн. Проте, станом на момент настання строку оплати за поставлений товар відповідач не розрахувався повністю, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства України, та його заборгованість за грошовими зобов'язаннями, строк виконання яких настав за договором купівлі-продажу №1023/21 складає 16 859,87 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість за поставленим товаром (боргом) станом на дату складання даної позовної заяви складає 16 859,87 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв'язку з чим має сплатити 16 859,87 грн основного боргу, 320,00 грн пені, 185,79 грн 18 відсотків річних та 312,45 грн штрафу (15 відсотків).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що продавцем в період з липня 2025 по серпень 2025 року позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 19 656,75 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:
- № 21104 від 29.07.2025 на суму 4 070,43 грн;
- № 21105 від 29.07.2025 на суму 809,46 грн;
- № 21507 від 04.08.2025 на суму 4 285,64 грн;
- № 21059 від 04.08.2025 на суму 269,82 грн;
- № 22130 від 08.08.2025 на суму 2 302,79 грн;
- № 22204 від 11.08.2025 на суму 4 091,58 грн;
- № 22205 від 11.08.2025 на суму 674,55 грн;
- № 22685 від 14.08.2025 на суму 3 152,48 грн.
Разом з тим, 11.08.2025 відповідачем було проведено платіж № 205 на суму 2 796,88 грн. Кошти було зараховано на часткове погашення заборгованості за продажем від 29.07.2025 на суму 4 070,43 грн, у тому числі ПДВ 679,41 грн.
Судом встановлено, що вказаний у видаткових накладних товар був отриманий уповноваженою особою відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі «отримав (ла)» у вищевказаних видаткових накладних та скріплено відбитком печатки відповідача.
Таким чином позивач виконав свої договірні зобов'язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі товар.
Отже, відповідачем товар прийнятий без жодних зауважень та заперечень та частково оплачений у розмірі 2 796,88 грн, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 16 859,87 грн.
В матеріалах справи також міститься акт звірки взаєморозрахунків станом за період 28.07.2025 по 15.09.2025, який мітить підписи та відтиск печаток сторін.
Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 16 859,87 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 16 859,87 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, пеню у розмірі 320,00 грн, 185,79 грн 18 відсотків річних та 312,45 грн штрафу (15 відсотків).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати штрафу та пені.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Відповідно до п. 4.1 договору у випадку несвоєчасної оплати відповідної партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені та інфляції, передбачених цим пунктом договору, припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом пункту 4.3. договору у випадку прострочення терміну оплату, передбаченого п. 3.3. договору, на 30 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 15% від простроченої суми.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 320,00 грн на підставі п. 4.1. договору та штраф у відповідності до п. 4.3. договору у розмірі 312,45 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 320,00 грн та штрафу 15% у розмірі 312,45 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 4.2 договору сторонами узгоджено, що окрім сплати пені, передбаченої п. 4.1 договору, покупець відшкодовує продавцю 18 % річних від простроченої суми, розмір яких встановлено за домовленістю сторін на підставі ч. 2. ст. 625 ЦК України. Нарахування процентів річних, передбачених цим пунктом договору припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У зв'язку з чим позивачем нараховано 18% річних у розмірі 185,79 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 18 % річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та арифметичну вірність, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 18 % річних у сумі 185,79 грн.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕСАР 8899" (04215, м. Київ, пр. Гонгадзе Георгія, 20-В, кв. 510; ідентифікаційний код 44526844) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "СІМІ" (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, ідентифікаційний код 37184114) суму основного боргу у розмірі 16 859 (шістнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн 87 коп., 15% штрафу у розмірі 312 (триста дванадцять) 45 коп., пеню у розмірі 320 (триста двадцять) грн 00 коп., 18% річних у розмірі 185 (сто вісімдесят п'ять) грн 79 коп. та судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.01.2026
Суддя І.О. Андреїшина