Провадження № 22-ц/803/509/26 Справа № 182/4445/24 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
20 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Красвітної Т.П., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року, -
06.08.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав та його заборгованість за кредитним договором становить 103698,20 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 16999,97 грн., заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором - 78878,24 грн., заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» - 7819,99 грн.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у вказаній сумі, а також понесені судові витрати.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість в розмірі 103698 грн. 20 коп. (сто три тисячі шістсот дев'яносто вісім грн. 20 коп.), яких: 16999,97 грн. основна сума заборгованості, 78878,24 грн. сума заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором, 7819,99 грн. сума заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за 23 календарних дні.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.), а також витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. 00 коп. (чотири тисячі грн. 00 коп.).
09.07.2025 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областіта винесення нового рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 17 000,00 грн.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримав вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
25.12.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд, залишити рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.195-198).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
23.06.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір № 3766621 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у розмірі 17000,00 грн. строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 2 % в день, яка застосовується в межах вказаного строку.
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору, ТОВ «Лінеура Україна» надало кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем було вказано особисто під час укладання договору.
Перерахування коштів на виконання вказаного договору підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №142-3105 від 31.05.2024 року. Отримання коштів, також не заперечується відповідачем у відзиві.
Вищезазначений договір між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі.
З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору відповідач не виконував належним чином взяті на себе боргові зобов'язання.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що борг ОСОБА_1 по кредитному договору №3766621 станом на 24.05.2024 року становить 95878,21 грн., з яких: 16999,97 грн. - тіло кредиту та 78878,24 грн. - нараховані проценти первісним кредитором.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» нарахована позивачем сума процентів за користування грошовими коштами за 23 календарних дні - 7819,99 грн.
Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» 24.05.2024 року укладений договір факторингу № 24/05/2024, згідно з умовами якого відступлено право грошової вимоги, серед іншого, за вказаним кредитним договором (включаючи суму основного зобов'язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі).
Відтак, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» наділено правом грошової вимоги до відповідача, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог.
Відповідач, уклавши договір №3766621 від 23.06.2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, був ознайомлений з умовами кредитування, строком надання кредиту, терміном повернення кредиту, процентами за користування кредитними коштами, комісією. Тобто, підписавши договір шляхом виготовлення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідач з такими умовами кредитування погодився.
Позивачем надано розрахунок заборгованості. Будь-яких доказів, які б спростували проведений позивачем розрахунок відповідач суду не надав. Також, доводи відповідача про те, що він своїм підписом не погоджував жодних комісій за обслуговування кредитної заборгованості, а кредитодавець не роз'яснив за які конкретно дії з нього буде знята комісія за обслуговування кредитної заборгованості судом до уваги не береться, адже позивач, згідно розрахунку заборгованості, не заявляє вимоги щодо стягнення комісії з відповідача.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позичальник взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки не повернув, відтак, вимоги щодо стягнення суми заборгованості по кредиту підлягають задоволенню.
Але колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі погодитись не може з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку доводам позивача про те, що пункт 1.6. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі до 2 % від суми несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочки, що становить до 730 % на рік, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали несправедливим оспорюваний пункт кредитного договору з посиланням на те, що він встановлює вимогу зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором та правильно застосували до спірних правовідносин статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
До таких висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року, справа № 754/6091/18, провадження № 61-11473св19.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що зазначена сума кредиту та проценти за користування кредиту (нараховані первісним кредитором) у розмірі 78878,24 грн. є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
А тому справедливим буде стягнення з відповідача відсотків, сума яких дорівнює вартості кредиту, тобто у розмірі 16999,97 грн., а тому рішення суду першої інстанції треба змінити у відповідній частині.
При таких обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції зміні.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року змінити.
Зменшити заборгованість за відсотками до рівня тіла кредиту - 16999,97 гривень.
В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 20.01.2026 року.
Судді: