Справа № 643/12573/25
Провадження № 2/643/1160/26
19.01.2026 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»
до ОСОБА_1
про стягнення 122 994,25 грн,
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - позивач) звернулося до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 122 994,25 грн.
Ухвалою від 06.08.2025 Салтівський районний суд міста Харкова прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі № 643/12573/25, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначив на 02.10.2025.
У подальшому судові засідання неодноразово відкладалися з різних підстав.
20.11.2025 відповідачем подано заяву, відповідно до змісту якої відповідач просить суд закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, та у нежитловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , надає послуги салона краси населенню. У зв'язку з цим, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
19.01.2026 відповідачем подано заяву, відповідно до змісту якої просить суд розглянути заяву від 20.11.2025 про закриття провадження у справі без його участі.
19.01.2026 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 19.01.2026.
19.01.2026 учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом розглянуто клопотання представника позивача та вирішено відмовити у його задоволенні, враховуючи наступне.
Частиною 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники (частина 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Положеннями частини 1 статті 44 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У даному випадку, незважаючи на створені судом умови для реалізації своїх прав представник позивача тричі у судове засідання не з'явився, при цьому будь-яких доказів на підтвердження поважності причин його неявки у судові засідання не надав. Також представник позивача звертаючись до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи не навів жодних об'єктивних обставин, через які він надав перевагу участі у справі № 643/21248/25 та справі № 643/21262/25.
За таких обставин, з огляду на тривалість розгляду даної справи, оскільки неявка представника позивача у судове засідання не перешкоджає проведенню судового засідання, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.
Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, те, що суб'єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (стаття 19 ЦПК України).
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
Для розмежування юрисдикції спору серед зазначених критеріїв розмежування слід також визначити хоча б один з таких критеріїв, як здійснення господарської діяльності, або наявність спору з корпоративних правовідносин, або спору щодо права власності на майно, реєстрації та обліку цього майна тощо.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).
Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до чинній на момент виникнення спірних правовідносин статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до чинної на момент виникнення спірних правовідносин частини першої статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
В силу приписів частини третьої статті 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» суб'єктами господарювання є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до чинної на момент виникнення спірних правовідносин частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення у підвальній частині № 47-50, загальною площею 63.5 кв.м в житловому будинку літ. «А-9», за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець з 18.03.2016. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності немає. Основним видом її діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки відповідач зареєстрований як фізична особа підприємець і наявні у справі докази свідчать про використання нерухомого майна відповідача як фізичною особою підприємцем у своїй господарській діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. ст. 256, 260, 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Закрити провадження у справі № 643/12573/25 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення 122 994,25 грн на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.
3. Роз'яснити Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» право на звернення до суду з вказаними позовними вимогами в порядку господарського судочинства.
4. Відповідно до ст. 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня підписання її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 19.01.2026 року.
Суддя Н.В. Новіченко