Справа № 947/2132/26
Провадження № 2-з/947/75/26
19.01.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Калініченко Л.В. розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Корой Інна Федорівна, державний нотаріус Хаджибейської державної нотаріальної контори у місті Одесі Михальова Лідія Іванівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору недійсним, визнання свідоцтв недійсними, визнання права власності,
15.01.2026 року до Київського районного суду м. Одеси в електронній формі черех підсистему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Корой Інна Федорівна, державний нотаріус Хаджибейської державної нотаріальної контори у місті Одесі Михальова Лідія Іванівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору недійсним, визнання свідоцтв недійсними, визнання права власності, в якій позивачка просить суд:
- встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, з 01.01.2004 року по сьогодення;
- визнати договір дарування серія та номер: 866, виданий 27.12.2017, видавник приватний нотаріус ОМНО Корой І.Ф. щодо 1\2 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним;
- визнати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1-387 від 27.08.2022, видавник державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальова Л.І. щодо 1\6 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним;
- визнати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1-393 від 27.08.2022, видавник державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальова Л.І. щодо 1\6 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним;
- визнати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1-390 від 27.08.2022, видавник державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальова Л.І. щодо 1\6 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним;
- визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків: НОМЕР_1 , право власності на 1\2 частку нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.01.2026 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви - п'ять днів з дня отримання копії ухвали.
Разом з позовом, представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 також пред'явлено до суду заяву про забезпечення вказаного позову, в якій остання просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті.
В обґрунтування заяви представник позивачки посилається на те, що предметом заявленого позивачкою позову є: визнання договору дарування від 27.12.2017 року посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Корой І.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №866, щодо 1/2 частки нежитлового приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 недійсним; визнання свідоцтва про право на спадщину виданого 27.08.2022 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальовою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-387, щодо 1/6 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним; визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого 27.08.2022 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальовою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-393, щодо 1/6 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним; визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого 27.08.2022 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальовою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-390, щодо 1/6 частки нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 недійсним; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 .
Як зазначає представник позивачки, позов обґрунтований тим, що з 1989 року по сьогодення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають як чоловік та жінка однією сім'єю без реєстрації шлюбу; мають взаємні права та обов'язки, турбуються один про одного, мають спільний бюджет; у інших шлюбах не перебувають; за час спільного проживання інвестували сімейні кошти у набуття у власність для потреб родини об'єкт нерухомого майна, щодо якого виник спір у зв'язку з отриманням інформації з Реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за іншими особами та з інших підстав. Отримана інформація з Реєстру нерухомості дає підстави вважати, як вказує представник позивачки, що ОСОБА_3 розпорядився спільним майном поза волі і без згоди ОСОБА_1 . Представник позивачки посилається на те, що дана обставина свідчить, що набуття відповідачами права власності на спірний об'єкт як в особисту власність, так і в порядку спадкування здійснено незаконно та порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 . Як вказує представник позивачки, реєстрація права власності за відповідачами на нежитлове приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 може бути підставою для вчинення відповідачами наступних правочинів, що свідчить про наявність ймовірної реальної загрози у відновленні прав ОСОБА_1 , у разі задоволення позову. За наслідком чого, представник позивачки вважає наявними підставами для вжиття заходів забезпечення позову у заявлений спосіб.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою розподілено головуючому судді Калініченко Л.В.
Згідно з п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Одночасно, судом враховуються висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.06.2021 року по справі № 308/8567/20, відповідно до яких законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.
У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.
За наслідком викладеного, суд зазначає, що розгляд даної заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Оглянувши подану до суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, судом встановлено її відповідність вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, у зв'язку з чим дана заява підлягає невідкладному розгляду без повідомлення учасників справи в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України.
Дослідивши подану до суду заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документи, вбачається, що предметом позову в даній справі є у тому числі оспорювання позивачем правочинів щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення № 8 у будинку АДРЕСА_1 , щодо якого позивачкою заявлені вимоги про визнання за нею права власності на частку вказаного об'єкту.
У відповідності до наданих інформаційних довідок з «Реєстру нерухомості» вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний розділ за реєстраційним номером: 2026094451000, щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за:
- ОСОБА_4 , з розміром 1/6 частки у праві спільної часткової власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 27.08.2022 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальовою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-387;
- ОСОБА_6 , з розміром 1/6 частки у праві спільної часткової власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 27.08.2022 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальовою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-393;
- ОСОБА_5 , з розміром 1/6 частки у праві спільної часткової власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 27.08.2022 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м.Одесі Михальовою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-390;
- ОСОБА_3 , з розміром частки у праві спільної часткової власності, на підставі договору дарування від 27.12.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корой І.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №866.
У відповідності до вказаної довідки вбачається, що вищевказане нерухоме майно під обтяженнями чи заборонами, у тому числі іпотекою, наразі не перебуває.
Позивачкою за поданим до суду позовом в межах даної справи оспорюються вищевказані правочини, на підставі яких ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , набуто у спільну часткову власність вищевказане нерухоме майно - нежитлове приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 , з посиланням на наявність права власності на частку цього майна, як у спільній сумісній власності.
За наслідком чого вбачається, що між сторонами у справі виник спір щодо частки у нерухомому майні - нежитловому приміщенні №8, в будинку АДРЕСА_1 , щодо якої позивачкою заявлені вимоги про визнання за нею права власності, щодо якої у позові позивачкою пов'язано порушення її прав та інтересів, а також заявлено вимоги про оспорювання правочинів на підставі яких за відповідачами зареєстровано право власності на це майно.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
З урахуванням вищевикладеного в цілому, приймаючи, що між сторонами по справі виник щодо частки нерухомого майна - нежитлового приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 , яке в цілому зареєстровано на праві спільної часткової власності за відповідачами по справі, підстави набуття якими оспорюються позивачкою в цій справі та заявлені вимоги про визнання права власності на частку в цьому майні, суд вважає наявними підстави для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі шляхом накладення арешту саме на частку спірного нерухомого майна, щодо якої позивачкою заявлені вимоги про визнання права власності та у позові пов'язано порушення її прав та інтересів для звернення до суду з цим позовом, що буде співрозмірним заходом забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, пов'язаний з предметом спору і позову по справі, співрозмірним заходом забезпечення позову, приймаючи, що у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідачами спірне нерухоме майно може бути відчужене на користь третіх осіб, що значним чином ускладнить виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, на підставі чого суд доходить до висновку про часткову обґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову.
При цьому, вжиті вказані заходи забезпечення позову на частку у спірному нерухомому майні до вирішення спору по суті, не призведе до обмеження прав відповідачів з користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
Вжиття заявлених заходів забезпечення позову на майно не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, у зв'язку з чим судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідачі у відповідності до вимог ст. 154 ЦПК України, мають право після застосування судом заходів забезпечення позову на звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.
Суд вважає за необхідне направити копію ухвали для виконання до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, як до належного суб'єкта виконання та реєстрації обтяження щодо спірного нерухомого майна.
Керуючись ст. ст. 149-153, 354 ЦПК України, суд,
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/2132/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Корой Інна Федорівна, державний нотаріус Хаджибейської державної нотаріальної контори у місті Одесі Михальова Лідія Іванівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору недійсним, визнання свідоцтв недійсними, визнання права власності, а саме:
-Накласти арешт на частку нерухомого майна - нежитлового приміщення №8, в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2026094451000.
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в решті вимог про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
Копію ухвали направити для відома учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Головуючий Калініченко Л. В.