Справа № 240/17805/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
20 січня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.08.2024 №064250009391 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 29.07.2024.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.09.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.08.2024 №064250009391 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 29.06.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наданим посвідченням серії НОМЕР_1 від 30.10.1996, ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
30 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
07 серпня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення № 064250009391 про відмову у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
За доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1990:
- з 01.01.1992 по 20.07.1994 на підприємстві, яке ввійшло в склад треста республіки білорусь, так як Угода між Урядом України та урядом республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м.Києві 14.12.1995, припинила свою дію для України 23.12.2023;
- з 05.05.2009 по 10.11.2009, з 19.05.2010 по 22.12.2010, з 10.06.2011 по 30.11.2011 на території російської федерації, оскільки з 1 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В подальшому, листом від 15.08.2024 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах, остання звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушених прав.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, вік виходу на пенсію зменшується на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання (роботи), але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Отже призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Згідно пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, за документ, що засвідчує особливий статус особи, подається посвідчення потерпілого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містять неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові угоди і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст.24 Закону №1058-IV).
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1990 позивач у період з 01.01.1992 по 11.11.1994 працював в республіці білорусь.
При цьому, трудова книжка позивача заповнена без помилок і недоліків, записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №064250009391 від 07.08.2024 слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
У рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності, зокрема, період з 01.01.1992 по 20.07.1994 роботи в республіці білорусь, з 05.05.2009 по 10.11.2009, з 19.05.2010 по 22.12.2010, з 10.06.2011 по 30.11.2011 на території російської федерації.
Проте, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05.10.1990 ОСОБА_1 працював на території республіки білорусь по 11.11.1994. З відомостей форми РС-право вбачається, що до стахового стажу позивача не зараховано період роботи на території республіки білорусть з 01.01.1992 по 11.11.1994.
Щодо доводів відповідача про припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 14.12.1995 в м. Києві, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Так, Законом України № 546/96-ВР від 22.11.1996 ратифікована Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, підписану 14.12.1995 у м. Києві.
Відповідно до статті 6 Угоди при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Статтею 12 Угоди передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на території будь-якої з Договірних Сторін, приймаються без легалізації.
В частині 1 статті 16 Угоди зазначено, що кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
29.05.2023 Верховна Рада України прийняла Закон «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» № 3117-ІХ.
Зокрема, 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» за змістом пункту 1 якої під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Проте, в частині 2 статті 16 Угоди визначено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
При цьому на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказана вище Угода була чинною для України, відтак підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Окрім того, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком були наявні усі підстави для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності за записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1990, зокрема, період з 01.01.1992 по 11.11.1994 роботи на території республіки білорусь.
Щодо відмови у зарахуванні позивачу до стажу, необхідного для призначення пенсії період роботи в російській феднрації з з 05.05.2009 по 10.11.2009, з 19.05.2010 по 22.12.2010, з 10.06.2011 по 30.11.2011, суд зазначає наступне.
Відповідачами визнається, що до стажу позивача не зараховано періоди роботи на території російської федерації, записи про які містяться у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05.10.1990.
Підставою для не зарахування до стажу позивача роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації зазначено припинення з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Проте відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Отже пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Судом встановлено, що при зверненні із заявою про призначення пенсії позивач надав трудову книжку в якій наявні, зокрема, записи про періоди роботи позивача на підприємствах, що знаходяться на території російської федерації до 30.11.2011.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Отже, відповідачем неправомірно відмовлено у включені до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах, розташованих на території російської федерації, записи про які містяться у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05.10.1990.
Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07 серпня 2024 року № 064250009391 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з дати його звернення за призначенням пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі 556/1153/17.
Крім того, відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII кількість років зниження пенсійного віку, на яку особа має право, визначається як зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 роки проживання, роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Під час розгляду справи судом встановлено, що станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 31.08.1987, з 29.04.1988 по 27.06.1988, з 21.08.1990 по 31.12.1992 - 03 роки 10 місяців 16 днів, що надає позивачу право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку.
До того ж, відповідно до довідки виконавчого комітету Овруцької міської ради №565 від 03.06.2024, ОСОБА_1 дійсно постійно проживав та був зареєстрованим з 26.04.1986 по 28.06.1988, з 21.08.1990 по 11.09.1996, з 16.03.2000 по 18.11.2008, з 24.12.2008 по 15.01.2015 на території зони гарантованого добровільного відселення, а саме с. Бондарі Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.
Відповідно до довідки від 04.06.2024 №396, яка видана виконавчим комітетом Овруцької міської ради Житомирської області ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований з 11.09.1996 по 01.02.1999 на території зони гарантованого добровільного відселення, а саме с. Норинськ Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.
Довідкою від 03.06.2024 №1545, яка видана виконавчим комітетом Коростенської міської ради Житомирської області, встановлено, що особа зареєстрована з 21.11.2016 по теперішній час на території зони гарантованого добровільного відселення, а саме м. Коростень Житомирської області.
За доданими документами не зараховано до періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення:
- період навчання з 01.09.1987 по 28.04.1988, згідно диплому серії НОМЕР_3 від 28.04.1988 в Житомирському СПТУ №15, оскільки м. Житомир не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення;
- період проходження служби в органах внутрішніх справ з 14.11.1994 по 29.12.1995, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1990, оскільки відсутня інформація про місце розташування організації.
Вказані обставини позивачем не оспорються. Однак, навіть при виключені вказаних періодів проживання, наданих позивачем доказів достатньо для підтвердження факту наявності права на зниження пенсійного віку на 6 років.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років.
Крім того, згідно з абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року пенсія за віком призначається за наявності страхового стажу не менше 31 років.
Враховуючи вищезазначене правове регулювання, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII необхідний страховий стаж у особи повинен становити не менше 25 років.
При цьому страховий стаж позивача з урахуванням періодів роботи на території республіки білорусь та російської федерації, які протиправно не зарахував відповідач, становить не менше 25 років.
Станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (30.07.2024) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досяг 54-річного віку.
Таким чином, позивач має необхідний вік, страховий стаж та достатній період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення для призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-XII.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, якою врегульовано питання строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що за призначенням пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років позивач звернувся 30.07.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним 54-річного пенсійного віку.
Відтак, зважаючи на положення пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, суд першої інстанції, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, правильно дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII з 29.06.2024 (дата наступна за днем досягнення ним 54-річного пенсійного віку).
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.