Справа № 560/14700/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
20 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №943182 позивачу з 03.04.2024 встановлена третя група інвалідності.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 06.05.1987 позивач працював на території російської федерації в періоди: з 01.01.1992 по 27.05.1994, з 01.06.1994 по 16.02.1996, з 23.03.1996 по 26.08.1996, з 16.05.2000 по 31.01.2002, з 01.02.2002 по 05.05.2003, з 06.05.2003 по 08.04.2005.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 03.05.2024 про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.05.2024 №220350004969 позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (13 років). Зазначено, що страховий стаж позивача становить 08 років 09 місяців 09 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 27.05.1994, з 01.06.1994 по 16.02.1996, з 23.03.1996 по 26.08.1996, з 16.05.2000 по 31.01.2002, з 01.02.2002 по 05.05.2003, з 06.05.2003 по 08.04.2005, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Вік позивача, на момент звернення з заявою, становить 55 років 08 місяців.
Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Приписами частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії по інвалідності визначені статтею 32 Закону №1058-IV.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Відтак, для призначення позивачу пенсії по інвалідності необхідна наявність страхового стажу 13 років.
Зі змісту оскарженого рішення слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності є те, що до страхового стажу останнього не зараховано періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 27.05.1994, з 01.06.1994 по 16.02.1996, з 23.03.1996 по 26.08.1996, з 16.05.2000 по 31.01.2002, з 01.02.2002 по 05.05.2003, з 06.05.2003 по 08.04.2005, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Аналізуючи доводи апелянта щодо правомірності дій відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022, Україна вийшла з зазначеної Угоди.
Положення Постанови №1328 належать застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання нею чинності, а саме з 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 належить застосуванню при зарахуванні спірних періодів роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім цього, згідно з пунктом 2 статті 13 зазначеної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд також зазначає, що хоч російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, у спірні періоди роботи позивача зазначена Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти його права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Таким чином, твердження апелянта суперечать принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач протиправно зазначив в рішенні від 10.05.2024 №220350004969 про не зарахування до страхового стажу позивача періодів з 01.01.1992 по 27.05.1994, з 01.06.1994 по 16.02.1996, з 23.03.1996 по 26.08.1996, з 16.05.2000 по 31.01.2002, з 01.02.2002 по 05.05.2003, з 06.05.2003 по 08.04.2005.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області слід зобов'язати зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 01.01.1992 по 27.05.1994, з 01.06.1994 по 16.02.1996, з 23.03.1996 по 26.08.1996, з 16.05.2000 по 31.01.2002, з 01.02.2002 по 05.05.2003, з 06.05.2003 по 08.04.2005.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, страховий стаж позивача, вказаний в рішенні від 10.05.2024 №220350004969 становить 08 років 09 місяців 09 днів. З урахуванням періодів роботи з 01.01.1992 по 27.05.1994, з 01.06.1994 по 16.02.1996, з 23.03.1996 по 26.08.1996, з 16.05.2000 по 31.01.2002, з 01.02.2002 по 05.05.2003, з 06.05.2003 по 08.04.2005 страховий стаж позивача становить більше 13 років, що є достатнім для призначення йому пенсії по інвалідності.
При цьому порушене право позивача полягає у прийнятті суб'єктом владних повноважень рішення про відмову призначити пенсію за наявності законодавчо визначених підстав для її призначення.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.05.2024 №220350004969, а також, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію по інвалідності згідно з Законом №1058-ІV.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Оскільки інвалідність встановлена позивачу з 03.04.2024, а звернення за пенсією відбулося 03.05.2024, тобто, не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, тому пенсія повинна бути призначена позивачу з 03.04.2024.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.