Справа № 240/4514/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
20 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Житомирській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості,
в лютому 2025 року позивач, - Головне управління ДПС у Житомирській області, звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податкової заборгованості у розмірі 177399,64 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Житомирській області податковий борг у сумі 177399,64 грн (сто сімдесят сім тисяч триста дев'яносто дев'ять гривень 64 копійки).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як платник податків перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Житомирській області.
З матеріалів справи вбачається, що за даними позивача за відповідачем числиться податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб на суму 177399,64 грн.
Так, відповідачем подано податкову декларацію платника єдиного податку, якою самостійно визначено грошове зобов'язання в загальному розмірі 177547,20 грн. При цьому, сума несплаченого зобов'язання у встановлений строк складає 177399,64 грн.
Головне управління ДПС в Житомирській області надіслало відповідачу податкову вимогу форми "Ф" № 0015582-1302-0630 від 27.11.2024.
Податкова вимога відповідачем в адміністративному та судовому порядках не оскаржувалась, у зв'язку з чим не вважається відкликаною у порядку ст. 60 Податкового кодексу України.
Оскільки податковий борг відповідачем добровільно не погашений, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням ДПС у Житомирській області відповідачу було надіслано податкову вимогу форми "Ф" № 0015582-1302-0630 від 27.11.2024.
Враховуючи викладене, грошове зобов'язання у сумі 177399,64 грн набуло статусу податкового боргу.
При вирішенні цього спору судом першої інстанції враховано, що відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження сплати податкового боргу.
Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не спростовані відповідачем, а отже підлягають до задоволення в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно п. п. 95.1 - 95.2 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Приписи абз. 1 п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України визначають, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 59.3 статті 59 ПК України передбачено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
При цьому, за правилами п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Пунктом 42.2 та абзацом 2 пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Аналізуючи викладені вище положення чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що податкова вимога, яка направлена відповідачу на податкову адресу та була повернута контролюючому органу у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, вручена відповідачу належним чином.
Аналогічна висновки щодо належності вручення рішень податкових органів викладені Верховним Судом у постанові від 20.10.2020 у справі № 140/30/20.
Крім того, Наказом Міністерства доходів і зборів № 610 від 30.06.2017 затверджено Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 610), який визначає механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами.
Розділ IV Порядку № 610 регулює надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків, зокрема, відповідно до абзацу першого пункту 6 податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІТС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
При цьому відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Взяття на облік фізичних осіб - підприємців (крім тих, що набули статусу електронного резидента (е-резидента) у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців (крім тих, що набули статусу електронного резидента (е-резидента) та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (пункт 65.1 статті 65 Податкового кодексу України).
Взяття на облік самозайнятої особи здійснюється контролюючим органом у день отримання відповідних відомостей від державного реєстратора (для фізичних осіб - підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність), (пункт 65.5 статті 65 Податкового кодексу України).
Технічний адміністратор Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у день проведення реєстраційної дії повинен передати до інформаційних систем контролюючих органів відомості, документи, запити, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (пункт 68.1 статті 68).
Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сформовано податкову вимогу форми "Ф" №0015582-1302-0630 від 27.11.2024 та направлено її позивачу за адресою: 12485, Житомирська область, Житомирський район, с.Ставецьке, вул.Миру, 10-а, та у зв'язку з не врученням адресату була повернута органом поштового зв'язку до контролюючого органу (підстава невручення -адресат відсутній за вказаною адресою) (а.с.9-11).
В свою чергу, згідно з реєстраційних даних відповідача, даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, апеляційної скарги, вказана адреса є належною.
Тобто, оскільки контролюючим органом сформовано та надіслано податкову вимогу форми "Ф" №0015582-1302-0630 від 27.11.2024 за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків, вказане рішення контролюючого органу вважається врученим.
Верховний Суд у постановах від 12.02.2020 у справі №826/17798/18, від 23.09.2021 у справі №640/8096/19, від 04.08.2023 у справі №120/7381/21-а зробив висновок, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що враховуючи викладене, грошове зобов'язання у сумі 177399,64 грн набуло статусу податкового боргу.
Тобто, у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази вручення платнику податкової вимоги. При цьому, при направленні на адресу відповідача вищевказаної податкової вимоги контролюючий орган дотримався правил, встановлених пунктом 42.2 статті 42 ПК України.
З огляду на обставини, що підстави з яких виник податковий борг, не оскаржувались відповідачем ні в адміністративному, ні в судовому порядку у встановлений законодавством строк визначені в них суми грошового зобов'язання платником податків залишилися не сплаченими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові зобов'язання набули статусу узгоджених.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (пункт 95.3 статті 95 ПК України).
Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено наявність у відповідача несплаченого податкового боргу у розмірі 177399,64 грн, що підтверджується даними інтегрованих карток платника та самим відповідачем не спростовано, тому наявні підстави для задоволення адміністративного позову.
Щодо доводів в частині неналежного розгляду справи судом першої інстанції з підстав неналежного інформування відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 направлено засобами поштового зв'язку на поштову адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ), яка як встановлено судом є належною адресою відповідача.
Згідно відстеження поштового відправлення за трек-номером № 0610235683493 та №0610240708224, 11.03.2025 та 10.04.2025 поштовий конверт повернуто відправнику з підстав відсутності одержувача за вказаною адресою.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день поставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. В даному випадку вказана адреса згідно з реєстрів є належною адресою відповідача.
Тобто, з урахуванням зазначеного та приписів пункту 4 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 вважається такою, що вручена відповідачу і його доводи в цій частині не знаходять свого підтвердження.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.