Справа № 320/24176/25 Суддя першої інстанції: Сас Є.В.
20 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Файдюка В.В.,
суддів - Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи - державний реєстратор Дубрівської сільської ради Баранівського району Житомирської області Пращур Сергій Петрович, Житомирська окружна прокуратура, про визнання незаконним та скасування наказу, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст України), треті особи - державний реєстратор Дубрівської сільської ради Баранівського району Житомирської області (далі - третя особа-1, Державний реєстратор), Житомирська окружна прокуратура (далі - третя особа-2, Прокуратура), про визнання незаконним та скасування наказу Мін'юсту України від 07.11.2024 №3224/5 «Про задоволення скарги».
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії наказу Мін'юсту України від 07.11.2024 №3224/5 «Про задоволення скарги»;
- встановлення заборони будь-яким особам вживати заходи та/або дії, спрямовані на демонтаж/знищення/переміщення належного ОСОБА_1 майна, а саме: об'єкта будівлі громадського призначення із спорудами (автозаправна станція та автогазозаправний пункт), розташованого за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н., тг Глибочицька, автодорога Київ-Чоп (на Будапешт через мм. Львів, Мукачеве, Ужгород) 125 км + 950 (праворуч), до вирішення цієї справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що невжиття заходів забезпечення позову зумовить необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача або унеможливить чи значно ускладнить виконання судового рішення. Крім того, суд підкреслив, що наведені у заяві доводи є виключно припущеннями позивача.
Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та прийняти нову, якою вжити заходи забезпечення позову.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що прийняття відповідачем спірного наказу може мати негативні наслідки для майна позивача у вигляді його знесення (демонтажу) без відшкодування відповідних витрат на його спорудження та оформлення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Прокуратура просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що у позові, заяві про забезпечення та апеляційні скарзі відсутні такі необхідні докази, які б свідчили, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, за захистом яких він звернувся.
У відзиві на апеляційну скаргу Мін'юст України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Мотиви відзиву базуються також на тому, що апелянтом не наведено та не надано жодних належних доказів того, що невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення або ж ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Крім того, відповідачем зазначено, що задоволення заяви про забезпечення позову матиме наслідком відновлення скасованої Міністерством юстиції України реєстраційної дії, що жодним чином не свідчить про утруднення чи неможливість виконання рішення суду, а навпаки свідчитиме про вирішення спору по суті всупереч меті інституту забезпечення позову. Крім іншого, Мін'юстом України наголошено, що апелянтом не надано жодних доказів, зокрема, таких, які б свідчили про те, що вживаються заходи щодо демонтажу/знищення/переміщення належного ОСОБА_1 майна.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від Державного реєстратора не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 20.01.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта та заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, апелянт зазначає, що в іншому випадку виконання судового рішення буде ускладненим або стане неможливим з огляду на існування невирішеного спору між позивачем та відповідачем, а також можливості виникнення негативних наслідків для майна позивача, право власності на яке скасовано спірним рішенням, у вигляді примусового знесення (демонтажу) майна без відшкодування витрат на його спорудження та оформлення.
Надаючи оцінку відповідним доводам апелянта, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатися лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
На переконання колегії суддів, наведені позивачем у заяві мотиви необхідності вжиття заходів забезпечення позову (які за своєю суттю є аналогічними доводам апеляційної скарги) свідчать виключно про існування суб'єктивного припущення у позивача про те, що у зв'язку з прийняттям відповідачем спірного у цій справі наказу будуть вчинятися дії, спрямовані на демонтаж/знищення/переміщення об'єкта будівлі громадського призначення із спорудами (автозаправна станція та автогазозаправний пункт), розташованого за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н., тг Глибочицька, автодорога Київ-Чоп (на Будапешт через мм. Львів, Мукачеве, Ужгород) 125 км + 950 (праворуч).
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріали справи також не містять й доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного наказу відповідача від 07.11.2024 №3224/5 в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, адже перевірці правомірності цього рішення відповідача, щодо оскарження якого позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду, не перешкоджає його чинність. Водночас будь-яких мотивів щодо очевидної протиправності спірного наказу Мін'юсту України ОСОБА_1 не наведено.
Отже, на переконання судової колегії, відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення цього позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив на неподанні позивачем жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у цій справі.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії спірного рішення Мін'юсту України та заборона будь-яким особам вживати заходи та/або дії, спрямовані на демонтаж нерухомого майна належного ОСОБА_1 до вирішення цього спору за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду цієї справи, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову, у тому числі й з огляду на те, що питання знесення/переміщення/демонтажу нерухомого майна не охоплюється предметом цього спору.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами не підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення складено 20 січня 2026 року.