П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4995/25
Перша інстанція суддя Бездрабко О.І.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 , а саме:
- визнання протиправними дії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 12 березня 2021 року по 12 вересня 2021 року включно;
- зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 12 березня 2021 року по 12 вересня 2021 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з урахуванням висновків рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року у справі № 420/27523/23.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12 березня 2021 року по 12 вересня 2021 року, у сумі 100 756,55 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції помилково застосовано положення КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин, оскільки проходження військової служби врегульовано положеннями спеціального законодавства.
Також, апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції проігноровано висновки Верховного Суду щодо необхідності зменшення розміру середнього заробітку, пропорційно до розміру невчасно виплаченої позивачу суми грошового забезпечення.
Крім того, апелянт зазначає, що позивачу вже нараховувався середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на виконання судового рішення в адміністративній справі № 420/27523/23, що унеможливлює повторне нарахування середнього заробітку позивачу.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18 грудня 2003 року по 11 березня 2021 року проходила військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загону (військова частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 11 березня 2021 року № 120-ОС «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 з 11 березня 2021 року виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.
Під час проходження військової служби позивачу не в повному обсязі виплачувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року, у справі № 420/6922/24, яке набрало законної сили 19 грудня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_1 , а саме:
- визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 11 березня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29 січня 2020 року);
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 11 березня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 22 січня 2025 року перераховано грошове забезпечення, розміром 71 997,90 грн.
В свою чергу, 23 січня 2025 року позивач звернулася до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із заявою, в якій серед іншого, просила виплатити середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні за період з 12 березня 2021 року по 12 вересня 2021 року.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з чим частково погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день звільнення з військової служби не виплачено усіх сум грошового забезпечення, а саме нарахованих коштів на виконання рішення суду в адміністративній справі № 420/6922/24.
В даному випадку, як вбачається із зібраних матеріалів у справі, останнім днем служби позивача в НОМЕР_2 прикордонному загону (Військова частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України є 11 березня 2021 року.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року, у справі № 420/6922/24, зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 11 березня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, 22 січня 2025 року НОМЕР_2 прикордонним загоном (Військова частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України виплачено ОСОБА_1 перераховане грошове забезпечення, згідно рішення суду у справі № 420/6922/24, розміром 71 997,90 грн.
Тому, позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.
В свою чергу, суд першої інстанції, погоджуючись з доводами позивача про наявність у нього права на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби, стягнув з НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України суму середнього заробітку, розміром 100 756,55 грн.
Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у межах доводів та вимог апеляційної скарги суб'єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.
Так, військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
При цьому, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.
В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників в Україні.
В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції помилково застосовано положення КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин.
Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів та їхнього розміру, необхідно зазначити наступне.
Так, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року, у справі № 420/27523/23, якою змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року, стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 19 липня 2022 року по 18 вересня 2023 року, розміром 76 879,75 грн.
Вказаний висновок суду обґрунтовано тим, що позивачу на виконання судового рішення в адміністративній справі № 420/7729/23, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахунок та виплату 19 вересня 2023 року недоотриманої суми грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), розміром 65 009,14 грн.
При цьому, зазначені обставини, на переконання суб'єкта владних повноважень, виключають можливість повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 березня 2021 року по 12 вересня 2021 року.
Між тим, як зазначено вище, позивачу на виконання судового рішення в адміністративній справі № 420/6922/24, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахунок та виплату 22 січня 2025 року грошового забезпечення з урахуванням щорічного підняття прожиткового мінімуму, розміром 71 997,90 грн.
Тобто, у межах спірних правовідносин, невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 своїх зобов'язань перед ОСОБА_1 продовжилось після 18 вересня 2023 року (кінцева дата нарахування середнього заробітку у справі № 420/27523/23) та тривало до 22 січня 2025 року (дата виплати грошового зобов'язання на виконання рішення у № 420/6922/24)
В свою чергу, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17 липня 2025 року (справа № 160/18656/22), кожне з порушень фінансових зобов'язань перед військовослужбовцем (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.
Тому, Верховний Суд констатував, що кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб'єктного складу.
Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає доводів апелянта про наявність подвійного стягнення середнього заробітку, як помилкових, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.
З іншого боку, враховуючи особливості даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково повторно стягнув середній заробіток за період з 12 березня 2021 року по 12 вересня 2021 року, який тривав до першої виплати недоотриманих позивачем сум грошового забезпечення, а не за період останніх шести місяців затримки розрахунку після звільнення, який тривав з 21 липня 2024 року по 21 січня 2025 року та не перетинався з першим періодом затримки.
Між тим, в апеляційній скарзі зазначається, що судом першої інстанції при обрахунку суми належного позивачу середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку після звільнення належним чином не визначено співмірності суми середнього заробітку з розміром невчасно здійсненої виплати, оскільки нарахована сума є завищеною.
На переконання апелянта, суд першої інстанції мав керуватись правовими висновками Верховного Суду, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Проте, колегія суддів зазначає, що наведений у відповідних постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
В даному випадку, запроваджене законодавцем обмеження періоду за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, на переконання колегії суддів, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 520/22859/23.
Таким чином, позивач отримав право на виплату середнього заробітку у повному обсязі за останні 6 місяців затримки.
При цьому, колегія суддів вважає, що за умови наявності довідок про розмір грошового забезпечення позивача в матеріалах даної справи, суд першої інстанції, попри заперечення відповідача, помилково використав розмір середнього заробітку позивача за 1 день служби, обрахований судом в адміністративній справі № 420/27523/23, як встановлену обставину даної справи.
Між тим, як вбачається з довідки про грошове забезпечення позивача (зворотній бік особистої картки грошового забезпечення), у січні та лютому 2021 року позивачу нараховано 25823,64 грн (12611,20 + 331,42 + 12549,60 + 331,42) грошового забезпечення (без одноразових виплат, винагород (див. постанову ВС від 31 січня 2025 року, у справі № 460/2645/24) та компенсацій), але з урахування індексації грошового забезпечення.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 437,69 грн (25 823,64 / 59 днів).
При цьому, розмір середнього заробітку позивача за 6 місяців, а саме за період з 21 липня 2024 року по 21 січня 2025 року, складає 80 972,65 грн (185 днів х 437,69 грн).
Враховуючи викладене, судом першої інстанції при прийнятті рішення допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, в частині обрахованої судом суми середнього заробітку.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення суду у наступній редакції:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2024 року по 21 січня 2025 року, у сумі 80 972 (вісімдесят тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн 65 коп.
В решті, залишити без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року.
Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук