П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4805/25
Перша інстанція суддя Єфіменко К.С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги НОМЕР_2 прикордонному загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) а саме:
- визнання протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок (виплата грошового забезпечення за період з (29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби за період з 09 лютого 2024 року по 09 серпня 2024 року;
- зобов'язання НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09 лютого 2024 року по 09 серпня 2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок;
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 09 лютого 2024 року по 09 серпня 2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 154 096,98 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовано тим, що судом першої інстанції помилково застосовано положення КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин, оскільки проходження військової служби врегульовано положеннями спеціального законодавства.
Крім того, апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції проігноровано висновки Верховного Суду щодо необхідності зменшення розміру середнього заробітку, пропорційно до розміру невчасно виплаченої позивачу суми грошового забезпечення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 08 лютого 2024 року №83-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , майстер-сержанта, інспектора прикордонної служби 1 категорії, остання штатна посада технік відділення зв'язку відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день звільнення, відповідно до наказу від 08 лютого 2024 року №83-ос, вислуга років становила: календарна військова 19 років 00 місяця 05 днів, пільгова військова - 09 років 02 місяців 26 днів; всього військова - 28 років 03 місяця 01 день.
Відповідно до положень цього наказу, позивач на момент звільнення отримав:
- грошову компенсацію за невикористанні 40 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік (34 005,07 грн) та 10 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік (8 501, 27 грн);
- грошову компенсацію за невикористанні 140 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки (119 017, 73 грн);
- одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби (242 286, 10 грн);
- грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік (25 503,80 грн).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року, у справі № 420/11206/24, задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , а саме:
- визнано протиправними дії щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошової компенсації за невикористані відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року - без змін.
На виконання рішення суду від 20 вересня 2024 року, у справі 420/11206/24, відповідачем 23 січня 2025 року нараховано недоотримане позивачем грошове забезпечення у розмірі 213 842,78 грн, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за 6 місяців, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При цьому, згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день звільнення зі служби, а саме 08 лютого 2024 року, не виплачено усіх належних виплат, а саме індексації грошового забезпечення, яка була окремо нарахована та виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року, ухваленого у справі № 420/11206/24.
В свою чергу, задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період з 09 лютого 2024 року по 09 серпня 2024 року, розміром 154 096,98 грн.
Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги суб'єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.
Так, військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
При цьому, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.
В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників в Україні.
В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).
Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів та їхнього розміру, необхідно зазначити наступне.
В даному випадку, в апеляційній скарзі зазначається, що судом першої інстанції при обрахунку суми належного позивачу середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку після звільнення належним чином не визначено співмірності суми середнього заробітку з розміром невчасно здійсненої виплати, оскільки нарахована сума є завищеною.
На переконання апелянта, суд першої інстанції мав керуватись правовими висновками Верховного Суду, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Проте, колегія суддів зазначає, що наведений у відповідних постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
В даному випадку, запроваджене законодавцем обмеження періоду за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, на переконання колегії суддів, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
Таким чином, позивач після звільнення та виплати усіх належних йому сум грошового забезпечення, отримав прав на виплату середнього заробітку у повному обсязі за 6 місяців.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення обрахованої судом першої інстанції суми середнього заробітку.
З іншого боку, судом першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог порушень матеріального і процесуального права не допущено, а наведені в скарзі відповідача доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук