№ 201/9356/25
провадження 2-о/201/26/2026
20 січня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту родинних відносин,
ОСОБА_1 28 липня 2025 року звернулася до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин. Ухвалою судді по цій цивільній справі відкрито провадження, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Справа по суті не слухалася, розглядаються клопотання, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.
Суд вважає позов підлягаючим залишенню без розгляду, виходячи з наступного.
Згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши думку учасників судового засідання, судом з?ясовано, що встановлення факту родинних відносин заявника з її прабабусею ОСОБА_2 потрібно ОСОБА_1 для зміни договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 . При цьому ставиться питання про встановлення факту родинних відносин саме з прабабусею (не з батьками, бабусею чи дідусем чи іншими близькими особами) через те, що в ордері № 2477 від 25 жовтня 1979 року зазначено, що вказана квартира надана саме ОСОБА_2 , вона ж основний квартиронаймач, на неї потім відкрито особовий рахунок, вона ж зі своєю сім?єю і користувалася вказаним житлом. Ця квартира не приватизована і з метою її приватизації заявниці і потрібно оформити особовий рахунок на себе, а для цього встановити факт родинних відносин з прабабусею, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд звертає увагу також і на ті обставини, що надані заявницею документи свідчать про різне написання і оформлення прізвища не тільки ОСОБА_1 з її прабабусею, а і про матір, бабусю і дідуся, інших родичів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Александрова, Фіона і Феодосія, ОСОБА_5 і Мурса та інш.. Вказані неточності, розбіжності можливо потрібно було б спочатку вирішити шляхом звернення в передбаченому законом порядку з питання про належність вказаних документів, але на сьогодні це питання не вирішене і в поданій заяві про встановлення факту родинних відносин не висвітлене і вимоги про це немає. Суд же розглядає заяву лише в межах заявлених вимог і не виходить за ці межі.
Крім того, при народження заявниці відомості про її батька були записані лише зі слів її матері відповідно до частини першої статті 135 СК України. Питання ж родинних відносин, батьківства (а отже і наступна ступінь спорідненості аж до бабусі і дідуся, прабабусі і прадідуся і інш.) може бути вирішена також шляхом відповідного звернення і доказу вказаного призначенням експертизи спорідненості, наданні інших доказів та другого предмету спору, чого також зроблено не було.
Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради при відмові заявниці в переоформленні особового рахунку квартири АДРЕСА_1 листом від 19 липня 2024 року звернув увагу ОСОБА_1 на відсутність підтвердження родинних відносин її з ОСОБА_2 .. Саме тому вона і звернулася до суду з заявою про встановлення юридичного факту родинних відносин.
Таким чином, зі справи беззаперечно вбачається спір про право, який виявлений під час розгляду справи, тому суд вважає можливим залишити заяву без розгляду.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу заяви, позову), характер порушеного права заявника, позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з заявою, позовом, самостійно визначає у заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено заяву чи позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги заяви, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно положень ч. 1-З ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.
Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), залишення позову без розгляду не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що заяву по даній цивільній справі слід залишити без розгляду.
При цьому суд звертає увагу також на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, 49, 182, 222, ч. 4 ст. 315, ст. 258-260, 353, 354 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту родинних відносин залишити без розгляду.
Ухвала набрала законної сили 20 січня 2026 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -