Справа № 199/202/26
(1-кп/199/38/26)
іменем України
19.01.2026 місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
номер кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань №62024170030003633 від 29.10.2024 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Дніпропетровська, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який проходив військову службу за контрактом на посаді стрільця 3 стрілецького спеціалізованого відділення 3 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого:
- 26.06.2024 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців. На підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.11.2024 відповідно до ст. 81-1 КК України звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі умовно-достроково, невідбута частина покарання складає: 6 років 9 місяців;
- 08.07.2025 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Станом на теперішній час відбуває покарання у ДУ «Солонянська виправна колонія (№21)»,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 407 КК України,-
за участю:
прокурора - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі дистанційного судового провадження в залі судових засідань вказане кримінальне провадження
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діє на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №145 від 13.07.2023 ОСОБА_3 призначено на посаду старшого стрільця-оператора 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, солдат ОСОБА_3 , в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби під час дії воєнного стану.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
ОСОБА_3 , будучі військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно статті 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройними Силами України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.
За приписами ст.ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_2 виконує завдання за призначенням на території Донецької області, де солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді старшого стрільця-оператора 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, будучі 21.12.2023 госпіталізованим на стаціонарне лікування до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Соборна, 14, звідки 26.12.2023 був виписаний за недотримання режиму стаціонарного лікування та самовільного залишення медичного закладу, після чого до місця розташування військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , більш точна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану, не повернувся, натомість прибув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину, про своє місцезнаходження до органів військового та цивільного управління не заявляв, хоча мав можливість для цього, та з того дня, тобто 26.12.2023, незаконно ухилився від несення обов'язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, ввірених йому за посадою, до 22.02.2024.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, солдат ОСОБА_3 в період з 26.12.2023 до 22.02.2024 включно, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення військової служби, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби без поважних причин до 22.02.2024, доки його не було затримано співробітниками поліції за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тим самим припинив вчиняти зазначене триваюче кримінальне правопорушення.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю і пояснив, що в 2023 році його було мобілізовано для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 145 від 13.07.2023 його призначено на посаду старшого стрільця-оператора 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. 21.12.2023 під час виконання бойового завдання він отримав поранення, у зв'язку з чим його було госпіталізовано у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР. 26.12.2023 він був виписаний з лікарні, однак побоюючись за своє життя, вирішив до розташування військової частини не повертатися, у зв'язку з чим поїхав за адресою свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Перебуваючи за межами місця несення військової служби, він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, у зв'язку з чим 22.02.2024 був затриманий працівниками поліції. Після затримання слідчим було встановлено, що він самовільно залишив місце несення військової служби. У вчиненому кається.
В судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд з урахуванням пропозиції учасників судового провадження - сторони обвинувачення та сторони захисту на підставі приписів ч. 3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, чи правильно розуміє обвинувачена зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз'яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Суд враховує, що покази обвинуваченого ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи, ним та іншими учасниками судового розгляду не оспорюються, тому приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у скоєні інкримінованого кримінального правопорушення поза всяким розумним сумнівом повністю доведена.
Таким чином, умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах висунутого прокурором обвинувачення, правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України як такі, що виразилися у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальне правопорушення, які мають кримінально-правове значення.
Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше судимий, має не зняті та непогашені у встановленому Законом порядку судимості, свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні щиро визнав, негативно оцінив вчинене ним кримінальне правопорушення, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб, є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією, де характеризується задовільно, зважаючи його вік, стан здоров'я, медичну характеристику за місцем проходження служби, а також те, що ОСОБА_3 схильний до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки раніше вчиняв кримінальні правопорушення, притягується до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення).
Суд відносить щире каяття до обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому, згідно зі ст. 66 КК України.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені і на такі обставини сторона обвинувачення не посилається.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
При призначенні покарання, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, відповідно до якої кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Таким чином, суд, призначаючи покарання, враховує позицію прокурора та обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, дані про особу ОСОБА_3 , який визнав свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке є небезпечним тяжким військовим злочином, оскільки вчинене під час широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України і введеного воєнного стану, посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі й породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань, його поведінку до та після вчинення злочину, та, виходячи із сукупності зазначених обставин, вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст.407 КК України.
Нормами статті 69 Кримінального кодексу України, передбачено призначення обвинуваченому призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено Законом за кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується при умовах: за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винного.
Застосування вимог ст. 69 КК України є правом суду, а не обов'язком, тому враховуючи особу винного та відсутність двох або більш обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд не убачає підстав для застосування останньому вимог ст. 69 КК України.
Крім того, суд не убачає підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України, оскільки в розумінні Кримінального кодексу України інкримінований обвинуваченому ОСОБА_3 злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України - є умисним тяжким злочином, який скоєно в той час, коли на території України введено воєнний стан, а звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов'язаного, на особливий період не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання конституційного обов'язку, пов'язаного із захистом Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Суд зазначає, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки непокори, а саме невиконання наказів командирів, особами, котрі перебувають на військовій службі, тим паче в зоні бойових дій, посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі й породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань, що в майбутньому може сформувати негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, вплив на їх бойовий дух та мотивацію.
В даному ж випадку звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання із випробуванням буде недостатнім, несправедливим, та таким, що не слугуватиме перевихованню засудженої особи, яке призведе до невідповідності кінцевій меті покарання в цілому.
На переконання суду звільнення осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, від покарання з випробуванням, не буде відповідати принципам та меті призначення покарання, а також суспільній необхідності на сьогоднішній день, з підстав того, законодавець надав дискреційні повноваження судам при призначенні покарання, а також при визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом, що узгоджується із постановами Верховного Суду від 15.11.2023 (справа № 608/67/23 (провадження № 51-4216км23), від 22.05.2025 (справа № 518/927/23), де вказано, що звільнення особи, засудженої особи за ч. 5 ст. 407 КК України, від відбування покарання з випробуванням, не зможе забезпечити реалізацію приписів ст.ст. 50, 65 КК України, оскільки в умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов'язок безпосередньо в регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення тих, які ухиляються від виконання таких обов'язків, від відбування покарання з випробуванням, демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.
Крім того, суд також убачає, що призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства не уявляється можливим, оскільки встановлені судом обставини даного кримінального провадження свідчать про наявність у ОСОБА_3 стійкої направленості умислу на вчинення кримінальних правопорушень, про небажання ставати на шлях виправлення, бути корисним для суспільства.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 скоїв злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, до ухвалення попереднього вироку Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра від 08.07.2025 за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст.71 КК України, суд вважає за необхідне застосувати до нього вимоги ч. 4 ст. 70 КК України та призначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі.
Вищевказане покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, воно буде законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) та необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Саме це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Також, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верхового Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового. При цьому треба мати на увазі, що додаткові покарання можуть приєднуватися до будь-яких видів основного покарання, передбачених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Ті види покарань, які застосовуються як додаткові, крім штрафу і конфіскації майна, можуть призначатися й тоді, коли вони не вказані в санкції закону. В такому разі рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, має містити посилання на статтю Загальної частини КК України, якою передбачено умови та порядок застосування цього виду покарання. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання не зазначається у санкціях норм Особливої частини КК України і застосовується за рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 52 і ст. 54 КК України це покарання є додатковим і може бути застосоване судом лише щодо особи, засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, із наведенням у вироку відповідних мотивів.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем та має звання солдат, вчинив тяжке кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), суд вважає за необхідне застосувати до останнього вимоги ст.ст. 52, 54 КК України, а саме: призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення спеціального звання - солдат, оскільки не призначення додаткового покарання ОСОБА_3 буде суперечити інтересам суспільства і держави, а також порушить охоронювані права і свободи людини.
Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.
Процесуальні витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавленні волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначене покарання поглинути більш суворим покаранням, призначеним вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08.07.2025, і остаточно призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.
Відповідно до вимог статті 54 КК України позбавити ОСОБА_3 військового звання - «солдат».
Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши в строк остаточно призначеного покарання частково відбуте покарання за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08.07.2025, починаючи з 20 травня 2025 року до дня набрання чинності цього вироку.
Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.
На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
Суддя: ОСОБА_1