20 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/33129/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року (суддя Тулянцева І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.11.2024 №046850016769;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , період навчання в Московській духовній семінарії з 1989 року по 1991 рік згідно з дипломом від 14.06.1991 реєстраційний №3351, період роботи з 01.10.1991 по 30.09.2002 відповідно до довідки №511 від 30.10.2024, виданої Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви, та призначити пенсію з моменту звернення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, про те що позивач 05.11.2024 завернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. 11.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення №046850016769, яким було відмовлено в призначені пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV. До страхового стажу не зараховано період навчання в Московській духовній семінарії з 01.09.1989 по 07.06.1991, оскільки відсутня інформація про належність навчального закладу Міністерству освіти; період роботи з 14.07.1982 по 27.09.1982 та з 01.10.1991 по 30.09.2002, яке підтверджене довідкою, виданою 30.10.2024 Дніпропетровською Єпархією УПЦ за вих. № 511, в якій не вказані підстави прийняття та звільнення роботи. Позивач вважає, що період роботи підтверджено відповідними довідками, які оформлені належним чином, а також період навчання підтверджено дипломом, а отже має право на зарахування цих періодів до загального страхового стажу роботи. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача-1 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.11.2024 №046850016769 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язаноГоловне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання в Московській духовній семінарії з 01.09.1989 по 07.06.1991 згідно з дипломом від 14.06.1991 реєстраційний №3351 та періоду роботи з 01.10.1991 по 30.09.2002 відповідно до довідки №511 від 30.10.2024, виданої Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що період навчання позивача в московській Духовній семінарії з 01 вересня 1989 року по 07 червня 1991 року підтверджено Дипломом виданим 14 червня 1991 року, проте
відсутня інформація про належність навчального закладу до Міністерства освіти. Період роботи з 01 жовтня 1991 року по 30 вересня 2002 року позивач підтвердив довідкою виданою 30 жовтня 2024 року Дніпропетровською Єпархією УПЦ за вих. № 511, в якій не вказані підстави прийняття та звільнення роботи. На підтвердження вказаного періоду позивачем також надані довідки про заробітну плату видані Дніпропетровською Єпархією УПЦ 30 жовтня 2024 року за № 511/1 та № 511/3. Для врахування цього періоду роботи до страхового стажу необхідне підтвердження Актом перевірки достовірності документів для оформлення пенсій. У зв'язку з порушенням порядку видання довідок на підтвердження періоду роботи, названі періоди роботи та навчання позивача з не зараховані до страхового стажу. Тобто, для призначення пенсії позивач мав належним чином підтвердити свій страховий стаж, проте до заяви про призначення пенсії позивачем не надано належних доказів на підтвердження спірних періодів роботи та навчання.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.11.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 надавши при цьому усі необхідні документи для підтвердження страхового стажу роботи.
У зв'язку з впровадженням екстериторіальності заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та розглянуто ним.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №046850016769 від 11.11.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення мотивоване тим, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частиною 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу право на призначення пенсії по віку настає після досягнення 63 роки при наявності стажу у 2027 році від 24 до 34 років. За наявності страхового стажу не менше 15 років, право на пенсію настає у віці 65 років. Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком № 637, страховий стаж складає 19 років 7 місяців 29 днів. До страхового стажу згідно наданих документів не враховано період навчання з 01.09.1989 по 07.06.1991, оскільки не підтверджено належність навчального закладу до Міністерства освіти. Період роботи згідно довідки № 511 від 30.10.2024 не зараховано, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення. Для зарахування даного періоду по заробітній платі рекомендовано залучити акт зустрічної перевірки. Отже, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
02 грудня 2024 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо надання інформації з відмови у призначенні пенсії.
04 грудня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №0400-010307-8/240005 повідомило про те, що 05.11.2024 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуто заяву та прийнято рішення за № 046850016769 від 11.11.2024 про відмову в призначенні заявнику пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність страхового стажу 31 рік. Згідно наданих документів та даних, наявних в системі персоніфікованого обліку. загальний страховий стаж складає 19 років 7 місяців 29 днів (зарахований по 30.09.2024). Згідно статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до Порядку № 637, час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. До страхового стажу ОСОБА_2 не зараховано, згідно диплому від 14.06.1991, час навчання в Московській духовній семінарії з 1989 року по 1991 рік, оскільки не підтверджено документами належність даного навчального закладу до вищого або середнього спеціального навчального закладу. Також у дипломі не зазначено, за рішенням Ради Академії та Семінарії, відомості про присвоєння заявнику певного освітнього або освітньо-кваліфікаційного рівня. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка. Відповідно до Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. До страхового стажу неможливо зарахувати період роботи з листопада 1991 року по вересень 2002 року згідно довідок про заробітну плату від 30.10.2024 № 511/1, які видані Управлінням Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви, оскільки відсутній акт перевірки обґрунтованості видачі довідки та достовірності поданих в ній відомостей первинним документам. Відомості про нарахування заробітної плати за період з 1998-2002 роки в Реєстрі відсутні. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Проведення перевірки довідок про заробітну плату від 30.10.2024 № 511/1 заплановано на грудень поточного року. Після надходження результатів перевірки можливо буде розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком та не зарахуванням періодів навчання та роботи з 1989 року по 1991 рік та з 01.10.1991 по 30.09.2002 до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.11.2024 №046850016769 пенсійним фондом незараховано позивачу періоду його навчання в Московській духовній семінарії з 1989 року по 1991 рік, оскільки не підтверджено належність навчального закладу до Міністерства освіти, а також період роботи згідно довідки № 511 від 30.10.2024, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення період роботи з 01.10.1991 по 30.09.2002 відповідно до довідки №511 від 30.10.2024, виданої Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до диплому № НОМЕР_2 від 14.06.1991 позивач у період з 01.09.1989 по 07.06.1991 (журнал №3 та Постанова Ради Академії та Семінарії від 07.06.1991) навчався в Московській Духовній Семінарії.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» №987-ХІІ від 23 квітня 1991 року релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.
Статтею 11 Закону №987-ХІІ визначено, що релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1989 по 07.06.1991 у ОСОБА_3 .
Щодо посилання пенсійного фонду, як підставу не врахування період роботи з 01.10.1991 по 30.09.2002 відповідно до довідки №511 від 30.10.2024 виданої Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення, суд зазначає наступне.
Пунктом «а» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі по тексту - Закон №987-XII) передбачено, що на громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оподаткування.
Згідно зі ст.28 Закону №987-XII громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випадках, передбачених законом, також і працівники цих організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування України, а також збір на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, установлених законодавством.
Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки №831 від 23.09.1996, яка видана Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви, ОСОБА_1 з 01.10.1991 працював в Дніпропетровському Єпархіальному управлінні на посаді завідуючого свічним складом управління.
Відповідно до розпорядження по Дніпропетровському Єпархіальному управлінню №588 від 30.09.2002, яке засвідчене Управляючим Дніпропетровською Єпархією Української Православної Церкви, ОСОБА_1 з 01.10.2002 звільнено з посади завідуючого Єпархіальним складом, згідно рішення Єпархіальної Ради від 25.09.2002 року.
З довідки №511 від 30.10.2024, яка видана Керуючим Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви, митрополитом Дніпропетровським і Павлоградським (за підписом бухгалтера Дніпропетровського Єпархіального управління) вбачається, що позивач займав посади при Дніпропетровському єпархіальному управлінні Української Православної Церкви: діловода - з 01.10.1991 по 01.03.1992 ; завідувача єпархіального складу - з 01.03.1992 по 30.09.2002.
Таким чином, період роботи позивача з 01.10.1991 по 30.09.2002 діловодом та завідувачем єпархіального складу при Дніпропетровському єпархіальному управлінні Української Православної Церкви підтверджені належним чином вищевказаними матеріалами.
За змістом ст. 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Разом з тим, обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування спірного періоду роботу.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №423/757/17 та у постанові від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а.
Таким чином, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.11.2024 №046850016769, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийняте без урахування усіх істотних обставин, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров