15 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/4734/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 ( суддя Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/4734/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи з 10.07.1995 по 21.12.2001 до загального страхового стажу ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період з 20.07.1995 по 21.12.2001 до загального страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та здійснити перерахунок пенсії з моменту призначення, тобто з 10.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна бездіяльність пенсійного органу порушує право позивача на пенсійне забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування періоду роботи з 22.02.1996 по 21.12.2001 до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період з 22.02.1996 по 21.12.2001 до загального страхового стажу ОСОБА_1 , та здійснити перерахунок пенсії з 10.12.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що дії управління відповідають нормам чинного законодавства, пенсія позивачу розрахована та виплачується згідно норм чинного законодавства України, отже підстави для задоволення вимог позивача відсутні.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 10.12.2023 отримує пенсію за віком, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
23.12.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення її з пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про державну службу".
Листом від 29.01.2025 відповідач повідомив, що з 10.12.2023 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 20.07.1995 по 21.12.2001, оскільки запис в трудову книжку внесено з порушенням вимог Інструкції, а саме: дата наказу про прийняття на роботу (22.02.1996) значно різниться в часі з датою прийняття (20.07.1995). Індивідуальні відомості про застраховану особу за цей період відсутні. З метою витребування уточнюючої довідки було надіслано запит від 09.02.2024 №0400-010305-8/27873 на поштову адресу підприємства: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15. На сьогодні відповідь від ТОВ "Фірма "ЛІТ" до нашого управління не надходила. 23.12.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про перехід на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за заявою від 23.12.2024, прийнято рішення від 30.12.2024 №045650018035 про відмову у зв'язку з відсутністю станом на 01.05.2016 необхідного стажу роботи на відповідних посадах. Стаж роботи на посадах державної служби зараховано заявниці з 17.04.2006 по 17.07.2006, що становить 0 років 3 місяці 0 днів.
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.07.1995 по 21.12.2001, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
В даному випадку, пенсійним фондом до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 20.07.1995 по 21.12.2001, оскільки запис в трудову книжку внесено з порушенням вимог Інструкції, а саме: дата наказу про прийняття на роботу (22.02.1996) значно різниться в часі з датою прийняття (20.07.1995). Індивідуальні відомості про застраховану особу за цей період відсутні.
Колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Суд першої інстанції дослідивши записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 25.11.1982 щодо спірних періодів встановив, що ОСОБА_1 , зокрема:
- 20.07.1995 - прийнята до ТОВ “Фірма “ЛИТ» на посаду комерційного директора (наказ №34 від 22.02.1996);
- 21.12.2001 - звільнена за власним бажанням (наказ №76 від 05.12.2001).
При цьому, в матеріалах справи наявна довідка ТОВ “Фірма “ЛИТ» №2/54 від 14.02.2002, відповідно до якої, позивач працювала комерційним директором ТОВ "Фірма "ЛИТ" з 20.07.1995 по 21.12.2001.
Водночас судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “ЛИТ» є 22.02.1996, а тому період роботи позивача саме з 22.02.1996 по 21.12.2001 є таким, що підтверджений належними та допустимими доказами та підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в адміністративній справі №160/4734/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 15 січня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 19 січня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова