19 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/26281/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року (суддя М.В. Дєєв)
у справі № 160/26281/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним, скасувати наказ та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 № 1451 від 14.03.2023 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини сержантом ОСОБА_1 » відносно позивача;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу премію в повному розмірі на підставі наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 та додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022 за період з 23.09.2022 року по 22.03.2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відносно позивача не було постановлено вироку та/або постанови про визнання його винним у вчиненні кримінального та/або адміністративного правопорушення за самовільне залишення військової частини, відповідачем протиправно винесено оскаржуваний наказ та позбавлено відповідних виплат. Крім того, позивач був відсутній у розташуванні військової частини у зв'язку з проходженням лікування, на підтвердження чого надано виписки із медичної картки та діагнозами хірурга.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано процедуру підтвердження факту самовільного залишення військовослужбовцем місця розташування військової частини, в рамках притягнення до дисциплінарної відповідальності, а тому відсутні підстави для скасування наказу командира військової частини полковника № НОМЕР_2 від 14.03.2023 відповідно позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Скаржник вказує, що з прийняттям відповідачем наказу №1451 позивача визнано таким, що у період з 13.10.2022 по 19.10.2022 та з 16.11.2022 по 22.11.2022 самовільно залишив військову частину та його знято з усіх видів забезпечення. Вважає, що єдиним належним та допустим доказом вчинення позивачем адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова або вирок суду, що набрали законної сили, а за відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини, у неї відсутні підстави для припинення виплати службовцю грошового забезпечення. Зауважує, що він не був у розташуванні військової частини з поважних причин, а саме через проходження лікування. Звертає увагу, що має відмінну репутацію, що підтверджується службовою характеристикою. Вказує, що не мав умислу самовільно залишати військову частину. Наполягає, що спірний наказ відповідача №1451 є протиправним.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2022 № 64 позивача з 03 березня 2022 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
За фактом несвоєчасного повернення позивача до розташування військової частини командиром НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_3 подано рапорт від 23.11.2022 №30291.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2022 №6236 призначено проведення службового розслідування.
Актом службового розслідування №1443 від 14.03.2023 факт самовільного залишення військової частини, або місця служби, а також не з'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, або в бойовій обстановці позивачем в період з 13.10.2022 по 19.10.2022 та з 16.11.2022 по 22.11.2022 підтверджено.
Пунктами 1-5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1451 від 14.03.2023 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини сержантом ОСОБА_1 » наказано:
1. службове розслідування вважати завершеним;
2. факт самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці механіком-водієм 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , сержантом ОСОБА_1 у період з 13 жовтня по 19 жовтня та з 16 листопада по 22 листопада 2022 року підтверджено;
3. за порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 2, 11, 12, 16, 46 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1- 4 Розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також за наявності ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, та маючи на меті ухилення від військової служби, сержанта ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність, а також до кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану;
4. помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 врахувати факт самовільного залишення військової частини сержантом ОСОБА_1 та не проводити виплату премії в повному розмірі, на підставі наказу МОУ від 07.06.2018 № 260, а також позбавити додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
5. у зв'язку з наявністю факту самовільного залишення військової частини в діях сержанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, копії матеріалів службового розслідування в порядку ст. 214 КПК України направити до Державного бюро розслідувань у м. Краматорськ для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування за наведеним фактом.
11.03.2024 адвокат позивача звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування і виплати у повному розмірі грошового забезпечення за 2022 - 2023 роки, відповідь на який не отримано.
Вважаючи, протиправним наказ командира військової частини № НОМЕР_2 від 14.03.2023 та виплату грошового забезпечення за 2022 - 2023 роки не у повному розмірі, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, визначено, що внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців зокрема обов'язки свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Згідно ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст.40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Статтею 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до вимог статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк (ст. 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 затверджений Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, згідно якого службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення (п. 2 розділу I Порядку №608).
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно розділу V порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
В спірному випадку Актом службового розслідування №1443 від 14.03.2023 підтверджено факт самовільного залишення військової частини, або місця служби, а також не з'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, або в бойовій обстановці позивачем в періоди з 13.10.2022 по 19.10.2022 та з 16.11.2022 по 22.11.2022.
Судом з'ясовано, що виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4505 не підтверджують факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні із 13.10.2022 по 18.10.2022. Одночасно, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4505 не підтверджують факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 17.11.2022 по 22.11.2022.
Також, матеріалами справи не підтверджено, що позивач повідомляв та надавав відомості до військової частини стосовно законності його відсутності та нез'явлення до місця військової служби. В матеріалах справі відсутні будь-які докази, що позивач звертався до відповідача із рапортом, заявою тощо про направлення на лікування або ВЛК.
Натомість, позивач не спростовує, що у період із 13.10.2022 по 18.10.2022 та з 17.11.2022 по 22.11.2022 він діяв без відома безпосереднього командира та без будь-якого рішення командування військової частини.
Виходячи з наведених вище правових норм, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу - це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки у період із 13.10.2022 по 18.10.2022 та з 17.11.2022 по 22.11.2022 мав місце факт самовільного залишення позивачем місця служби, позивач правомірно притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність оскаржуваним наказом командира військової частини від 14.03.2023 № 1451.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018.
Згідно з п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується: серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Питання щодо преміювання врегульовано розділом XVI Порядку № 260.
Відповідно до п.1 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків. Військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення (п.3 розділу XVI Порядку № 260).
Відповідно до п.5 розділу XVI Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках, зокрема: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
Стосовно додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, відповідно до п. 14 розділу ХХХІV наведеного вище Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Відповідно до пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 до наказів про виплату додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включати військовослужбовців, які: самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Наведене правове регулювання в контексті спірних відносин не встановлює такої умови для невиплати премії та додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 як притягнення особи до кримінальної або адміністративної відповідальності за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби.
Таким чином, за встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що наказ від 14.03.2023 № 1451 прийнятий відповідачем правомірно, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, підстави для його скасування відсутні.
При цьому, матеріали справи не містять доказів невиплати позивачу у спірному періоді премії, окрім за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення.
Також матеріали справи не містять доказів невиплати позивачу у спірному періоді додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, через самовільне залишення частини, окрім за місяці, в яких це здійснено позивачем.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Стосовно повноважень представника відповідача, суд зазначає, що відповідно до ч.1, 2 ст.57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, ця справа №160/26281/24 розглядалась судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, матеріали справи містять довіреність, яку видано в електронній формі з дотриманням ст. 59 КАС України. Отже, ОСОБА_4 в силу приписів ст. 57 КАС України може бути представником відповідача.
Згідно ч.3 ст. 94 КАС України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано суду першої інстанції з дотриманням ч.3 ст. 94 КАС України, зокрема письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Крім того, подані відповідачем документи, містять підписи осіб, якими такі документи складено.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених ст.317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі № 160/26281/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров