07 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/13677/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року (головуючий суддя Врона О.В.)
в адміністративній справі №160/7752/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 12.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (відповідач-2), в якій просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи з 04.04.2001 по 30.06.2002, з 15.07.2002 по 21.05.2007 відповідно до трудової книжки та відповідно до архівної довідки від 02.04.2025 року №212/01-33 періодів отримання виплати допомоги по безробіттю з 24.03.1999 по 19.09.1999 до страхового стажу;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з включенням до страхового стажу періоду роботи з 24.03.1999 по 19.09.1999, з 04.04.2001 по 30.06.2002, з 15.07.2002 по 21.05.2007.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має необхідний страховий стаж, передбачений ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому наявні підстави для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому відповідачем-1 протиправно не здійснено призначення пенсії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 103650015371 від 15.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 04.04.2001 по 30.06.2002, з 15.07.2002 по 21.05.2007 відповідно до трудової книжки та відповідно до архівної довідки від 02.04.2025 року № 212/01-33 періодів отримання виплати допомоги по безробіттю з 24.03.1999 по 19.09.1999.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду у цій справі.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.
Також вказав, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу. Зауваження Головного управління Пенсійного фонду, що у довідці не вказано вид матеріальної допомоги по безробіттю, не приймається судом, оскільки в довідці є посилання на конкретну норму Закону, в якій зазначено конкретний вид матеріальної допомоги. Таким чином, неврахування до страхового стажу позивача періоду виплати матеріальної допомоги з 24.03.1999 по 19.09.1999 також є протиправним.
Разом з тим, зобов'язавши відповідача-1зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Вказані вимоги є передчасними, оскільки вказаним діям передує належний розгляд заяви про призначення пенсії.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що періоди отримання допомоги по безробіттю, зазначені в довідці від 02.04.2025 №212/01-33, потребують уточнення. Стаж відповідно довідки врахований частково. Отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 24.03.1999 по 19.09.1999, оскільки не зазначено який вид матеріальної допомоги по безробіттю за даний період заявник отримував. З 04.04.2001 по 30.06.2002, з 15.07.2002 по 21.05.2007, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про роботу за вказаний період.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Ухвалами суду від 15.10.2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 15.12.2025 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року в адміністративній справі №160/7752/25 на п'ятнадцять днів.
У період з 19.12.2025 до 20.12.2025 суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відрядженні. У період з 01.01.2026 до 05.01.2026 суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відпустці, у зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги здійснюється невідкладно з дня виходу судді-доповідача із відпустки.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач ОСОБА_1 18.02.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою і документами про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 15.04.2025 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №103650015371.
Пенсійним органом зазначено, що пенсійний вік, визначений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003, враховуючи норми ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 55 років.
Особам, які працювали або проживали на території посиленого радіологічного контролю, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку (26 років).
Встановлено, що вік заявника 55 років 01 місяць 03 дні.
Страховий стаж особи становить 25 років 10 днів.
За доданими документами до страхового стажу не враховано періоди:
-отримання допомоги по безробіттю з 20.12.1997 за записами трудової книжки, оскільки відсутній запис припинення виплати допомоги по безробіттю.
Періоди отримання допомоги по безробіттю, зазначені в довідці №212/01-33 від 02.04.2025, потребують уточнення. Стаж відповідно довідки врахований частково;
-отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 24.03.1999 по 19.09.1999, оскільки не зазначено який вид матеріальної допомоги по безробіттю за даний період заявник отримував;
-з 04.04.2001 по 30.06.2002, з 15.07.2002 по 21.05.2007, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про роботу за вказаний період.
Згідно наданих до заяви документів, періоди проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 складають 04 роки 06 місяців 29 днів.
ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач вважає протиправними дії відповідача-1 щодо відмови в призначенні йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV).
Згідно ч.1 ст.4 Закону України 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058 встановлено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
За приписами ст. 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (ч.2, 3 ст. 55 ЗУ №796-XII).
Пунктом 4 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4 (п. 4 ст. 14 ЗУ №796-ХІІ).
Згідно положень пунктів 1, 3 ст. 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
За змістом п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 р №501 (в редакції на час видачі позивачу посвідчення), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Пунктом 10. Порядку №501 було передбачено, що видача посвідчень провадиться громадяни, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).
Тобто, за змістом вищенаведених норм вказане посвідчення видається за умови дотримання підстав для його видачі.
Матеріали справи містять копію посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 4), що видане позивачу як громадянину, який постійно проживає або постійно працює на території посиленого радіоекологічного контролю.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, наявність у позивача зазначеного посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) є достатнім та належним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право, в тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2.Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4.Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14.Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що спірним питанням в цій справі є незарахування позивачу до страхового стажу періодів з 04.04.2001 по 30.06.2002, з 15.07.2002 по 21.05.2007 відповідно до трудової книжки та відповідно до архівної довідки від 02.04.2025 року № 212/01-33 періодів отримання виплати допомоги по безробіттю з 24.03.1999 по 19.09.1999.
При цьому, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 :
04.04.2001 прийнятий на роботу сторожем СТ «Волна» відповідно до наказу №12 від 04.04.2001;
30.06.2002 звільнений за власним бажання відповідно до наказу №41 від 30.06.2002;
15.07.2002 прийнятий на роботу сторожа СТ «Волна» відповідно до наказу №43 від 15.07.2002;
21.05.2007 звільнений за власним бажанням відповідно до наказу №16 від 21.05.2007.
Вказані записи засвідчені підписами відповідальної особи і скріплені печатками підприємства.
Отже, записами трудової книжки підтверджено роботу позивача у спірні періоди.
Щодо відмови відповідача-1 зарахувати ці періоди, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про роботу за вказаний період, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.
За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-IV) .
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 3,ч. 4 ст. 24 Закон України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено в ч. 1ст. 20 Закону №1058-IV , якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, у ч. 10 ст. 20 Закону №1058-IV вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, за змістом вищенаведених норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.
Вказане узгоджується з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.
Враховуючи зазначене, спірний період має бути включений до страхового стажу позивача.
Стосовно зарахування періодів отримання виплати допомоги по безробіттю з 24.03.1999 по 19.09.1999, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).
За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 4 постанови від 27.04.1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Виходячи з наведених правових норм на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
Статтею 25 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року №803-ХІІ (чинного на час призначення та отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:
а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;
б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;
в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;
г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про зайнятість населення» допомога по безробіттю виплачується громадянам, які шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року №803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Зі змісту п.«ж» ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю), слідує, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Відповідно до архівної довідки Архіву Київської обласної служби зайнятості №212/01-33 від 02.04.2025 ОСОБА_1 з 24.03.199 по 19.09.1999 на підставі п. 1 ст. 31 Закону України «Про зайнятість населення» було надано матеріальну допомогу безробітному відповідно до наказу №324 від 24.03.1999.
Припинено виплату матеріальної допомоги по безробіттю з 20.09.1999 на підставі п. 1 -3 ст.30 Закону України «Про зайнятість населення» відповідно до наказу №1026 від 26.10.1999.
Довідка містить підписи посадових осіб і засвідчена печаткою установи.
Доводи відповідача-1, що у довідці не вказано вид матеріальної допомоги по безробіттю, спростовуються, оскільки в довідці є посилання на конкретну норму Закону, в якій зазначено конкретний вид матеріальної допомоги.
Таким чином, неврахування до страхового стажу позивача періоду виплати матеріальної допомоги з 24.03.1999 по 19.09.1999 також є протиправним.
Ураховуючи те, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 07.01.2026 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко