07 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17623/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року (головуючий суддя Коренев А.О.)
в адміністративній справі №160/17623/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 09.04.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просила:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 №12687/03-16, яким відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до статті 36 Закону №1058.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 про переведення (призначення) пенсії у зв'язку з втратою годувальника, з урахуванням висновків суду у рішенні суду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести пенсію ОСОБА_1 за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 14.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно відмовило у переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не підтверджено факт перебування на утриманні померлого годувальника у зв'язку з різними місцями реєстрації. Позивачка не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та зазначає, що ч.1 ст.36 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за якою пенсія у зв'язку з втратою годувальника пенсіонера призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні. Всі необхідні документи для підтвердження наявності зазначених обставин були надані пенсійному органу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 №12687/03-16, яким відмовлено в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 14.05.2025 року.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що поданий разом із заявою Акт від 08.05.2025 року про фактичне місце проживання мешканців відноситься до визначених у п. 2.11 Порядку №22-1 інших документів, що підтверджують факт проживання разом з годувальником за однією адресою. Оскільки позивачка є дружиною померлого годувальника, перебувала на його утриманні та отримує пенсію за віком, відтак має право на переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що відповідно до матеріалів пенсійної справи та додатково наданих документів не підтверджено факт перебування на утримані на день смерті годувальника.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалами суду від 15.10.2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 15.12.2025 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року в адміністративній справі №160/17623/25 на п'ятнадцять днів.
У період з 19.12.2025 до 20.12.2025 суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відрядженні. У період з 01.01.2026 до 05.01.2026 суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відпустці, у зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги здійснюється невідкладно з дня виходу судді-доповідача із відпустки.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 19.12.2009 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2
ОСОБА_2 чоловік позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 01.05.2025 року Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі, Криворізького району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до Акту від 08.05.2025 року про фактичне місце проживання мешканців, складеного ЖБК «Жовтень-13», ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_1 фактично проживав за адресою АДРЕСА_1 по 01.05.2025 року , тобто по день смерті (а.с. 15).
Актом від 12.05.2025 року мешканців будинку АДРЕСА_2 , складеного ТОВ «УЮТ-2011» зазначено, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації за адресою АДРЕСА_3 з 2002 року по день смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживав (а.с. 14).
Довідкою від 30.05.2025 ЖБК «Жовтень-13» виданій ОСОБА_1 підтверджено, що чоловік позивачки, ОСОБА_2 , з 02.04.2002 по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 проживав за адресою АДРЕСА_1 з позивачкою, вів спільне господарство. ОСОБА_2 був фактичним платником комунальних послуг по ЖБК «Жовтень-13» за вказаною адресою.
У лікарському свідоцтві про смерть від 01.05.2025 року, зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала за адресою: АДРЕСА_1 .
04.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням №12687/03-16 від 22.05.2025 року відповідач відмовив у призначенні пенсії по втраті годувальника згідно зі ст. 36 Закону №1058 через не підтвердження факту перебування на утриманні померлого годувальника.
Позивачка вважає протиправним вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV .
За приписами частини 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 10 Закону №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 року по 21.02.2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу.
При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
За приписами частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1058-IV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що юридичне значення для призначення пенсії у разі втрати годувальника має встановлення факту перебування особи на утриманні.
При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 38 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Пунктом 3 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV також передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Порядок №22-1).
Пунктом 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також, надаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія;
3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником;
4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;
7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
8) відомості про місце проживання;
9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).
Згідно з п. 2.11 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з паспортними даними позивачки, вона зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
В свою чергу, адреса реєстрації померлого годувальника (дружини позивача) на день смерті АДРЕСА_3 .
Тобто зазначені різні адреси проживання.
Водночас, на підтвердження факту проживання разом з годувальником за однією адресою, а отже й перебування на його утриманні, позивачка надала до територіального органу ПФУ Акт від 08.05.2025 року про фактичне місце проживання мешканців, де вказано, що ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_1 фактично проживав за адресою АДРЕСА_1 по 01.05.2025 року, тобто по день смерті.
З переліку доданих до заяви документів не вбачається подання до пенсійного органу акту від 12.05.2025 року та Довідки від 30.05.2025 року, які були надані позивачкою до суду разом з позовною заявою.
Однак, суд зауважує, що поданий разом із заявою документ відноситься до визначених у п. 2.11 Порядку №22-1 інших документів, що підтверджують факт проживання разом з годувальником за однією адресою.
Крім того, чинне законодавство в даному випадку не обмежує особу підтвердити факт перебування на утриманні якимось певним документом, надаючи їй право самостійно обирати яким саме документом підтвердити цей факт.
Отже, наданими позивачем документами підтверджено факт її перебування на утриманні померлого чоловіка. Будь-яких інших зауважень до поданих документів у пенсійного органу не виникло.
Враховуючи вказане, оскільки позивачка є дружиною померлого годувальника, перебувала на його утриманні та отримує пенсію за віком, відтак має право на переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Зазначене дає підстави для висновку, що право позивачки на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника порушено.
Як наслідок, рішення відповідача від 22.05.2025 року № 12687/03-16 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції також враховує правову позицію, що міститься у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам:
забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
У постановах від 11.02.2020 року у справі № 0940/2394/18, від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21, Верховний Суд сформулював наступний висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Таким чином, відмова відповідача у перерахунку позивачці пенсії у зв'язку з втратою годувальника була безпідставною.
Відповідачем, як органом, що призначає пенсії, не було здійснено повний, всебічний, об'єктивний та неупереджений розгляд заяви та поданих до неї документів позивачки.
Тобто, позивачкою, як суб'єктом звернення, було дотримано всіх визначених законом умов для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 14.05.2025 року, з моменту звернення.
Вказане узгоджується також з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 07.01.2026 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко