20 січня 2026 рокусправа № 380/21562/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19, ЄДРПОУ 4010864646), в якому просить:
- визнати дії Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України протиправними щодо: - віднесення запитуваної інформації, зазначеної у запиті від 23.04.2025, до інформації з обмеженим доступом (конфіденційної інформації); - відмови у задоволенні запиту від 23.04.2025 про надання публічної інформації;- ненадання запитуваної інформації, зазначеної у запиті від 23.04.2025;
- зобов'язати Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у п'ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили повторно розглянути запит від 23.04.2025 та надати запитувану у ньому інформацію, а саме в електронному (скановану в кольоровому форматі) та паперовому вигляді копію звернення (з доданими до нього документами) Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) № 2, за результатами розгляду якого управлінням патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було надано лист-відповідь від 19.12.2017 № 34504/41/12/02-2017, а також копію зазначеного листа.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 23.04.2025 на офіційну електронну адресу Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України нею було надіслано запит з проханням надати в електронному (скановану в кольоровому форматі) та паперовому вигляді копію звернення (з доданими до нього документами) Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) № 2, за результатами розгляду якого управлінням патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надано лист відповідь від 19.12.2017 № 34504/41/12/02-2017, а також копію зазначеного листа. Листом - відповіддю за № 60зі/41/12/01-2025 від 25.04.2025 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України відмовило у наданні запитуваної інформації, зазначивши: «Оскільки запитувана Вами інформація не вважається такою, що, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», повинна бути в обов'язковому порядку оприлюднена чи надана за запитом, відноситься до конфіденційної, доступ до якої обмежений, то надати запитувану Вами інформацію - не видається можливим». Зі змісту зазначеного листа вбачається, що відповідач аргументував відмову у задоволенні мого запиту від 23.04.2025 конфіденційністю запитуваної інформації без доведення факту, що доступ до такої інформації може бути обмежений. Вважаючи у зв'язку з цим свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 03.11.2025 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 24.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є довідки про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований таким. 23.04.2025 на електронну адресу: lviv@patrol.police.gov.ua до управління позивачем було надіслано запит про надання публічної інформації з проханням надати в електронному (скановану в кольоровому форматі) та паперовому вигляді копію звернення (з доданими до нього документами) Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) № 2, за результатами розгляду якого Управлінням надано лист-відповідь від 19.12.2017 № 34504/41/12/02-2017, а також копію зазначеного листа. Такий запит був розглянутий у повній відповідності до положень Закону України "Про доступ до публічної інформації", про що Позивачу роз'яснено в листі-відповіді від 25.04.2025 № 60зі/41/12/01-2025. Управління відмовило у наданні позивачу запитуваної інформації, оскільки така інформація відноситься до конфіденційної, доступ до якої обмежений відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Представник відповідача зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в разі, якщо він не володіє запитуваною інформацією або не зобов'язаний нею володіти; доступ до інформації обмежено законом. Документи, копії яких просить надати позивач у згаданому запиті, містять інформацію з обмеженим доступом, а саме відомості, що відносяться до службової інформації та персональних даних, поширення яких заборонено положеннями ст. 6, 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про захист персональних даних», внутрішніх нормативно-правових актів, що регулюють порядок роботи з матеріалами службового користування. У зв'язку з викладеним, надання копій звернення Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) № 2 є неможливим, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» в задоволенні запиту позивачу відмовлено. Тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Від позивача надійшла відповідь на відзив.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивачем 23.04.2025 на електронну адресу: lviv@patrol.police.gov.ua до Управління патрульної поліції у Львівській області надіслано запит з проханням надати в електронному (скановану в кольоровому форматі) та паперовому вигляді копію звернення (з доданими до нього документами) Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) № 2 за результатами розгляду якого Управлінням надано лист-відповідь від 19.12.2017 № 34504/41/12/02-2017, а також копію зазначеного листа.
Листом № 60зі/41/12/01-2025 від 25.04.2025 Управління патрульної поліції у Львівській області відмовило у наданні запитуваної інформації, зазначивши: «Оскільки запитувана Вами інформація не вважається такою, що, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», повинна бути в обов'язковому порядку оприлюднена чи надана за запитом, відноситься до конфіденційної, доступ до якої обмежений, то надати запитувану Вами інформацію - не видається можливим».
Позивач вважає, що запитувані нею інформація та документи не є конфіденційними, оскільки стосуються облаштування Релігійною громадою ОСОБА_2 (Церкви) №2 майданчика для паркування транспортних засобів по вулиці Татарській у місті Львові (на території парку «Високий Замок», що входить до складу природно-заповідного фонду України), тобто містять інформацію щодо розпорядження нерухомим державним/комунальним майном (землею), яка становить суспільний інтерес, а тому доступ до такої інформації не може бути обмеженим.
Вважаючи порушеним своє право на доступ до публічної інформації, позивач звернулася до суду із даним позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в межах повноважень та інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Згідно з статтею 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Пунктом 2 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Статтею 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Згідно з статтею 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Частинами 1, 4 статті 20 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Одночасно, цей Закон містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження у доступі до такої інформації.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до відповідача з запитом про надання публічної інформації від 23.04.2025, в якому просила надати в електронному (скановану в кольоровому форматі) та паперовому вигляді копію звернення (з доданими до нього документами) Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) № 2 за результатами розгляду якого Управлінням було надано лист-відповідь від 19.12.2017 № 34504/41/12/02-2017, а також копію зазначеного листа.
Ця інформація, як стверджує позивач, стосується питання облаштування Релігійною громадою ОСОБА_2 (Церкви) №2 майданчика для паркування транспортних засобів по вулиці Татарській у місті Львові (на території парку «Високий Замок», що входить до складу природно-заповідного фонду України), тобто містить інформацію щодо розпорядження нерухомим державним/комунальним майном (землею), яка становить суспільний інтерес.
На запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації відповідач повідомив, що запитувана інформація не вважається такою, що, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», повинна бути в обов'язковому порядку оприлюднена чи надана за запитом, відноситься до конфіденційної, доступ до якої обмежений, надати запитувану інформацію не видається можливим. При цьому відповідач не вказав, за якими саме ознаками запитувана інформація відноситься до конфіденційної.
При вирішенні спору суд враховує, що згідно з статтею 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Закон № 2939-VI визначає поняття інформації з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до такої інформації.
Стаття 6 цього Закону № 2939-VI визначає, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Тобто, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.
Частиною 8 статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації.
Частиною 5 статті 6 Закону № 2939-VI визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Враховуючи приписи частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI суд зазначає, що не може бути обмежено доступ до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цього майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали це майно (крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 Закону України "Про основи національного спротиву").
Водночас у випадках, коли особа не володіє і не зобов'язана відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, та у інших випадках встановлених ст. 22 Закону № 2939-VI відмова в наданні публічної інформації повинна бути обґрунтована саме наявністю передбачених цією статтею підстав.
Відповідь відповідача не містить таких обґрунтувань.
Позивач в запиті просила надати їй копії звернення Релігійної громади Християн Віри Євангельської (Церкви) №2 та відповідь на нього. Ці документи, на думку ОСОБА_1 , містять інформацію, що має суспільний інтерес.
Суд наголошує, що відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено, серед іншого, мотивовану підставу відмови.
Суд вказує, що положення частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
Відтак, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Поряд з цим, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Верховний Суд у справі № 9901/598/19 висновує: відмова в наданні інформації з підстав, що не встановлені законом, так само як і відмова без обґрунтування наявності таких підстав шляхом застосування «трискладового тесту» є неправомірною. Визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Ураховуючи, що запитувана позивачем інформація обмежена у доступі без належних обґрунтувань, а відповідачем не доведено дотримання вимог статті 6 Закону № 2939-VI при такому обмеженні, суд вважає, що відповідач невмотивовано відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації.
Водночас, у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
Суд може ухвалити рішення про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
З метою ефективного захисту прав позивача в межах адміністративного судочинства діє принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі який полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи.
Об'єктом судового захисту в цій справі є право позивача на отримання публічної інформації на її запит.
При цьому, належним та ефективним способом судового захисту прав особи є визнання протиправною відмови розпорядника інформації у її наданні та зобов'язання розпорядника інформації повторно розглянути запит на інформацію.
З урахуванням вищевикладеного та обставин справи, належним та ефективним способом судового захисту прав позивача є визнання протиправною відмову Управління патрульної поліції у Львівській області від 25.04.2025 № 60-зп/41/12/01/-2025 в наданні інформації на запит ОСОБА_1 №60 від 23.04.2025 та зобов'язання відповідача повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 №60 від 23.04.2025 з урахуванням висновків суду у цій справі.
Водночас в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 копії запитуваних нею документів необхідно відмовити, оскільки розгляд та вирішення запиту про надання публічної інформації належить до дискреційних повноважень відповідача, як розпорядника публічної інформації.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 25.04.2025 № 60-зп/41/12/01/-2025 в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від №60 від 23.04.2025.
Зобов'язати Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19, ЄДРПОУ 4010864646) повторно розглянути запит про надання публічної інформації ОСОБА_1 №60 від 23.04.2025 з урахуванням оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан