справа№380/16421/25
19 січня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПС, відповідач - 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі- ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач - 2), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 , третя особа), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незабезпечення ОСОБА_1 військовою службою (альтернативною), не пов'язаною із використанням та носінням зброї;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України забезпечити ОСОБА_1 проходження військової служби на посадах, не пов'язаних із носінням та застосуванням зброї (альтернативною військовою службою).
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 01.06.2025 він був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_4 . Перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 не мав фізичної можливості подати письмові звернення, однак усно просив забезпечити йому направлення на військову службу (альтернативну), яка не пов'язана із носінням та застосування зброї, оскільки він є священнослужителем у церкві у м. Стрий. Однак, відповідач - 1 позивачу такої можливості не надав та направив його до ВЧ НОМЕР_1 для проходження військової служби. На даний час позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , де його заставляють брати зброю до рук. Зазначає, що його релігійні переконання та канони забороняють пастору церкви брати до рук зброю, тому 03.07.2025 адвокат Зошій Ю.Й. в його інтересах звернувся до адміністрації ДСП України із звернення, в якому просив забезпечити проходження військової служби солдата ОСОБА_1 на посадах, не пов'язаних із застосуванням зброї. Однак, 16.07.2025 листом адміністрацію ДСП України відмовила в забезпеченні проходження військової служби солдата ОСОБА_1 на посадах, не пов'язаних із застосуванням зброї. Позивач вважає, що така відмова порушує його релігійні переконання, тому звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою від 18.08.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
25.08.2025 від відповідача - 1 за вх. №68810 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив позовні вимоги, пояснивши, що дії відповідача є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), а відповідь №03.7/З - 7358 від 16.07.2025 на звернення в інтересах позивача (ЗВГ № З - 7358 від 04.07.2025) - точною та змістовною, водночас, позовні вимоги помилковими та такими що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Зазначив, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Тобто, згідно ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», позивач не підпадає під дану категорію громадян, оскільки його було мобілізовано 01.06.2025. У зв'язку із відсутністю порядку та законних підстав надання можливості проходження військової служби на посадах, не пов'язаних із носінням та застосуванням зброї (альтернативної (невійськової) служби), Адміністрацією ДПС України, як владним суб'єктом, не було порушено прав та інтересів позивача, тому підстав для задоволення позову не має. За таких обставин просив суд відмовити у задоволенні позову.
08.09.2025 від відповідача - 2 за вх. №72164 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник позивача позовні вимоги заперечив, зазначивши, що 02.06.2025 року в рамках здійснення заходів оповіщення, мобілізації населення та пошуку осіб, які ухиляються від мобілізації згідно Закону України «Про військовий стан» працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 на території відповідальності було виявлено громадянина ОСОБА_1 . У відповідності до Постанови КМУ № 318 від 07.04.2023 громадянина ОСОБА_1 було оповіщено про оголошення Указом Президента України № 65/2022 військового стану в зв'язку з агресією російської федерації, доведено ст. 65 Конституції України те що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Після цього громадянин ОСОБА_1 був запрошений до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення військово облікових даних. Позивача було скеровано на проходження ВЛК, яке пройдено ним 02.06.2025 та було визнаний придатним до військової служби під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_6 (довідка ВЛК № № 2025-0602-1126-1688-7 від 02.06.2025). ОСОБА_1 не надавав документів про наявність бронювання військовозобов'язаного за органами державної влади, іншими державними органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час (у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), а також документи про наявність права на відстрочку від мобілізації відсутні в даного громадянина. Після чого був виданий наказ ІНФОРМАЦІЯ_5 № 5 від 03.06.2025 «Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією». Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені ч. 4 ст. 26 Закону №2232. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині звільнення з військової служби, позивач посилається на протиправність його призову на військову службу. Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов. При цьому, представник відповідача зазначив, що навіть за умови протиправності дій щодо мобілізації позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, визначені п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232. В той же час, доказів того, що у позивача наявні будь-які підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану згідно ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 не надано. З урахуванням наведеного представник відповідача - 2 просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є пастором/священослужителем релігійної організації «Релігійна громада християнської церкви» «Добра новина» у м. Стрий Львівської області, що підтверджується долученим до матеріалів справи посвідченням № НОМЕР_3 від 01.04.2024 дійсним до 01.04.2026, виданим архієпископом ОСОБА_2
02.06.2025 в рамках здійснення заходів оповіщення, мобілізації населення та пошуку осіб, які ухиляються від мобілізації згідно Закону України «Про військовий стан» працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 на території відповідальності було виявлено громадянина ОСОБА_1 .
Позивача було скеровано на проходження ВЛК, яке пройдено ним 02.06.2025 та було визнано придатним до військової служби під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується довідкою ВЛК № № 2025-0602-1126-1688-7 від 02.06.2025.
На підставі наказу №5 від 03.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до поіменного списку №7336 від 03.06.2025 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлений до ВЧ НОМЕР_1 .
06.06.2025 адвокат Зошій Ю.Й. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із запитом до ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якому просив надати письмові відповідь про наявність посади « ІНФОРМАЦІЯ_8 » у 7 - му прикордонному Карпатському загоні.
У відповідь на вищевказаний запит ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 16.06.2025 вих. №08/15373-25 повідомив адвоката Зошія Ю. про те, що відповідно до п. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. ст. 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". З врахуванням викладеного вище, надати запитувану інформацію неможливо.
Крім цього, у листі за вих. №03.7/3-7358/13944 від 16.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив адвоката Зошія Ю. про те, що рішення про проходження військової служби солдата ОСОБА_1 на посадах, не пов'язаних із застосуванням зброї, здійснюється виключно командиром військової частини, в якій проходить військову службу військовослужбовець. Відповідно до чинної організаційно-штатної структури ДПС України не передбачено окремих штатних посад для пасторів або священників призваних на військову службу за мобілізацією. У зв'язку із цим, проходження військової служби ОСОБА_1 на посаді військового капелана у ДПС України можливе за умови виконання священнослужителем вимог визначених Законом України «Про службу військового капеланства».
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо його призову з огляду на статус священнослужителя, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ст. 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями ст. 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
У відповідності зі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону №2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
В ході судового розгляду даної справи, представник позивача посилається на те, що позивач є священнослужителем, а тому він належить до "інших військовозобов'язаних або окремої категорії громадян", які на підставі п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію" має право на заміну військової служби альтернативною.
Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що п. 4 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 ст. 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі - Положення № 2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Згідно п. п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
Як вже встановлено судом, на підставі наказу №5 від 03.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до поіменного списку №7336 від 03.06.2025 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлений до ВЧ НОМЕР_1 .
Тобто, у даному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не передбачена.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Між цим, суд також зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Окрім цього, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові № 9902/64/23 від 25.09.2023, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить висновку, що позивач будучи військовозобов'язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому, на переконання суду, приймаючи наказ від 03.06.2025 №5, в частині призову позивача на військову службу та направлення його в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , відповідач - 2 діяв правомірно, відтак відсутні підстави для визнання таких дій та спірного наказу протиправними.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.05.2024 у справі № 344/12021/22 зазначає, що альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у ст. 15 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон № 1975-XII не передбачає. (п. 32).
Відтак, доводи позивача про те, що дії відповідача - 1 щодо призову позивача суперечать нормам Конституції України та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає юридично неспроможними.
З огляду на встановлену судом правомірність мобілізації позивача, суд не вбачає підстав для задоволення похідних вимог, про зобов'язання відповідача - 2 забезпечити ОСОБА_1 проходження військової служби на посадах, не пов'язаних із носінням та застосуванням зброї (альтернативною військовою службою).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2026.
Суддя Потабенко В.А.