про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
19 січня 2026 рокусправа № 380/484/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кедик Марія Василівна, перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Шептицької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Шептицької міської ради, в якому просить:
- визнати протиправними дії, бездіяльність за неприйняття рішення Шептицькою міською радою по вимозі Воляник Галини Василівни від 08.12.2025 ВХ № 7626/25 та відмови у задоволенні на комісії, які передують рішенню виконавчого комітету м/р;
- зобов'язати Шептицьку міську ради прийняти рішення, яким визнати право користування за ОСОБА_2 , інд 2827111845, частиною земельної ділянки житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 в межах встановлених в рішенні від 08.06.2006 № 24 та права, яке виникло рішенням від 20.09.2005 № 347 площею 00,124 га, яка належить станом на сьогодні земельним ділянкам: 1) кадастровий № 4611800000:02:008:0076, 2) № 4611800000:02:008:0077, № 4611800000:02:008:0078, які утворенні внаслідок поділу з земельної ділянки з кадастровим № 4611800000:02:008:0036, а земельна ділянка з кадастровим номером № 4611800000:02:008:0036 не була вилучена з земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка належить житловому багатоквартирному будинку в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право користування частиною земельної ділянки житлового будинку АДРЕСА_1 в межах затвердженого рішенням від 08.06.2006 № 29, на цій частині земельної ділянки позивачка реконструювала та побудувала комплекс по переробці та торгівлі м'ясом: 1) приміщення 52; 2) будівля зі спорудами корпус "Б". Вказує, що нерухоме майно стоїть на частині земельної ділянки, яка належить житловому багатоквартирному будинку в АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.
Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже ознаками спору, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, юрисдикція спору відповідно до зазначених змін визначається в залежності від суті правовідносин сторін, у яких виник спір, що є предметом розгляду суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Однією з ознак проблемності визначення юрисдикції у цих спорах є участь у справі як сторони спору суб'єкта владних повноважень. Ця ж ознака є обов'язковою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічні висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).
Отже, до розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів, якщо у результаті прийняття рішення особа набуває право, змінюється право або особа позбувається майнового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Суд встановив, що згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.04.2015 № 35747549 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 42,7 кв.м за адресою АДРЕСА_2 .
Також згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.03.2015 № 35520828 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 59,7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Червоноградської міської ради від 20.09.2005 № 347 «Про затвердження протоколів конкурсу на набуття права оренди земельних ділянок та містобудівних обґрунтувань, надання дозволу на виконання проектно-пошукових робіт та виготовлення проектів відводу земельних ділянок», затвердити протоколи конкурсної комісії від 25.08.2005 №№ 2-8 результати проведення конкурсу на набуття права оренди земельних ділянок і встановлення об'єктів та надати дозвіл на проектно-пошукові роботи і виготовлення проектів відводу земельних ділянок:
3.3. підприємцю ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0120 га за рахунок земель комунального підприємства» Червонограджитлокомунсервіс», для будівництва частини торгового залу з метою реконструкції власної квартири під магазин.
Рішенням Червоноградської міської ради від 08.06.2006 № 24 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємця ОСОБА_1 , згідно якого надати підприємцю в короткострокову оренду, терміном на 5 (п'ять) років, земельну ділянку площею 0,0124 га на АДРЕСА_1 , за рахунок земель комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс», для будівництва частини торгового залу з метою реконструкції власної квартири під магазин, встановивши річну орендну плату за земельку ділянку у розмірі 10% від грошової оцінки.
Згідно з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.08.2025 № В-485-0-552/6-25 на звернення ОСОБА_1 щодо державної реєстрації договорів оренди, за інформацією відділу № 6 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин відповідно до Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 4611800000:02:008:0036 площею 0,0124га, розташовану в АДРЕСА_1 , 30.06.2006 за № 040644700072 був зареєстрований договір оренди земельної ділянки терміном на 5 років, а 10.02.2012 за № 461180004000150 - терміном на 3 роки. Орендодавець- Червоноградська міська рада, орендар - ОСОБА_1 . Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4611800000:02:008:0036 скасована у зв'язку з її поділом та відомості про земельну ділянку набули статусу архівних. На час поділу земельна ділянка перебувала у власності Шептицької міської ради.
Статтею 5 Земельного кодексу України визначено, що одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «в» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.
За приписами ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а згідно з частиною 8 цієї ж статті під орендодавцями земельних ділянок розуміються їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.
Положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» визначають, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Отже, на переконання суду, у таких відносинах орган місцевого самоврядування здійснює правомочності власника майна територіальної громади, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій.
Крім того, за приписами ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
При цьому частиною 1 статті 59 указаного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Шептицька міська рада у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, оскільки в основі цього спору лежить питання щодо правомочності володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності, тобто відносини, які склалися між відповідними суб'єктами щодо використання об'єкта комунальної власності (земельною ділянкою), не є публічно-правовим, а тому такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна позиція щодо подібних правовідносин висловлена Верховним Судом у постановах від 24.09.2020 у справі № 520/11050/19 та від 10.12.2020 у справі № 560/2600/20 та у справі № 160/4136/20.
Суд зазначає, що заявлений спір стосується вимог позивача продовжити своє право користування (право оренди) земельної ділянки, що жодним чином не може бути вирішено органом місцевого самоврядування, як суб'єктом владних повноважень, а може бути вирішено ним як суб'єктом господарювання.
Таким чином, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, а виникають в подальшому договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 539/1957/16-а, від 25 квітня 2018 року у справі № 496//2866/16-ц та від 29 серпня 2018 року у справі № 569/838/17.
З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, та за суб'єктним складом та предметом спору має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до статті 170 частини 1 пункту 1 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, зокрема, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шептицької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
постановив:
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шептицької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кедик М.В.