Іменем України
19 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2202/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Лященко Аліни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 17 листопада 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Лященко Аліни Михайлівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди за період перебування в полоні солдата ОСОБА_1 ;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу належне йому грошове забезпечення та додаткову винагороду за період перебування в полоні з 18 травня 2022 року до 19 квітня 2025 року;
стягнути з відповідача на користь позивача належні виплати грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та постанови Кабінету міністрів України від 28.02.2022 № 168 з 18 травня 2022 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо не врахування до вислуги років службу позивача у Збройних Силах України в період з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року;
зобов'язати відповідача обчислити та врахувати до вислуги років службу позивача у Збройних Силах України в період з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача.
Відповідно до довідки ДП «Державний національний центр розбудови миру» від 24 квітня 2025 року № 09-07/13979 та довідки Служби Безпеки України від 30 квітня 2025 року № 34/8-605д позивач з 18 травня 2022 року по 19 квітня 2025 року перебував у полоні.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 вересня 2025 року № 252 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та звільнено у запас на підставі підпункту «д» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку зі звільненням з полону, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Однак відповідачем на дату звільнення позивача з військової служби всупереч положень частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, не виплачено належне позивачу грошове забезпечення за час його перебування в полоні, а саме з 18 травня 2022 року до 19 квітня 2025 року.
Представник позивача зауважує, що стосовно позивача згідно пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закрито за відсутності складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України. Крім того, наданими документами підтверджується факт перебування позивача в полоні у період з 18 травня 2022 року до 19 квітня 2025 року, що підтверджує його законне право на отримання грошового забезпечення за весь період незаконного припинення військової служби та за період перебування в полоні.
Вважаючи порушеним право позивача, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 21 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив разом зі всіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; зобов'язано надати до суду докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від Військової частини НОМЕР_1 до суду 12 грудня 2025 року надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 15 грудня 2025 року.
Від Військової частини НОМЕР_1 до суду 22 грудня 2025 року надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
За наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 01 березня 2022 року № 62, від 04 квітня 2022 року № 93 ОСОБА_1 вважається таким, що вибув із складу сил і засобів, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, після виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупованні « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; знятий з усіх видів забезпечення в зв'язку з самовільним залишенням частини; знятий з грошового забезпечення з 01 березня 2022 року; знятий з продовольчого забезпечення з 02 березня 2022 року; увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира з 11 березня 2022 року у зв'язку з самовільним залишенням частини. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 вересня 2022 року № 255 відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» увільнено від займаної посади, призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 01 березня 2022 року (дезертирував), увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 13 квітня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07 вересня 2022 року № 274-РС.
Оскільки за наданими в матеріали справи документами позивач потрапив в полон під час самовільного залишення частини, то законодавством передбачено припинення виплат як для самого військового, так і для його родини, оскільки це вважається порушенням службової дисципліни, а не недобровільним полоном.
Під час проведення службового розслідування сам позивач зазначив в своїх поясненнях, що він почав сумніватися в правильності рішень командирів, розгубився і вирішив, що в наступ не піде, так як йому здалося, що вони підуть на смерть або в полон та він вирішив відступати для збереження свого життя.
Також представник відповідача вказує, що позивач відповідно до пункту 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» не звертався стосовно виплат та компенсацій до свого безпосереднього начальника. Відповідних рапортів не подавав, документів не надавав.
Підсумовуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача не допущено.
Від представника позивача до суду 30 грудня 2025 року надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача викладено свої аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку та поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
У відповіді на відзив представником позивача заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку та поновлення строку на подання відповіді на відзив.
Заявлені сторонами клопотання вирішені судом в ухвалі від 19 січня 2026 року.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в період з 26 серпня 2021 року по 03 вересня 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено наданими в матеріали справи копіями витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 26 серпня 2021 року № 245, від 03 вересня 2025 року № 252, військового квитка від 16 червня 2025 року серії НОМЕР_3 .
З наданих в матеріали справи наказів командира військової частини НОМЕР_1 судом установлено такі обставини про військову службу ОСОБА_1 :
з 26 серпня 2021 року вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою стрілець-помічник гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з посадовим окладом 2820 грн на місяць, шпк «солдат»; установлено виплачувати: надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років; щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 123 % посадового окладу (наказ від 26 серпня 2021 року № 245);
з 01 березня 2022 року знятий з грошового забезпечення, з 02 березня 2022 року знятий з продовольчого забезпечення у зв'язку із самовiльним залишенням військової частини (наказ від 01 березня 2022 року № 62);
з 11 березня 2022 року відповідно до пункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира, у зв'язку з самовільним залишенням частини, якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, до повернення військовослужбовців у військову частину (наказ від 01 квітня 2022 року № 93);
за результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцями НОМЕР_4 механізованого батальйону, призначеного за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22 квітня 2022 року № 654, установлено, що військовослужбовці, у тому числі й позивач, 10 березня 2022 року приблизно о 6 год. 00 хв. самовільно залишили військову частину в умовах воєнного стану; на момент закінчення службового розслідування зазначені військовослужбовці до військової частини не повернулися; вказані дії військовослужбовців містять ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України - самовільне залишення військовослужбовцями військової частини без поважних причин, що вчинене в умовах воєнного стану; наказано направити копії матеріалів службового розслідування до Державного бюро розслідувань м. Краматорськ Донецької області для подальшого розгляду та прийняття законного правового рішення за даним випадком, згідно чинного законодавства України (наказ від 15 травня 2022 року № 407);
увільнений від займаної посади, призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з 13 квітня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07 вересня 2022 року № 274-РС (наказ від 07 вересня 2022 року № 255);
з 19 квітня 2025 року вважається таким, що повернувся з полону; з 20 квітня 2025 року вибув із складу сил і засобів, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії збройних сил рф, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупованні « ІНФОРМАЦІЯ_3 », до лікувального закладу у зв'язку із захворюванням, до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 (наказ від 03 травня 2025 року № 127);
за результатами службового розслідування за фактом потрапляння ОСОБА_1 у полон, призначеного за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2025 року № 1857, встановлено, що ОСОБА_1 26 лютого 2022 року, в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби - НОМЕР_6 тимчасової дислокацiї 2 механiзованої роти 1 механiзованого батальйону вiйськової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_3 , Донецькоi НОМЕР_7 , а його захоплення в полон вiдбулося в місті Маріуполь, Донецької області, 18 травня 2022 року, протягом його самовiльного знаходження поза мiсцем служби; наказано направити копiї матерiалiв службового розслiдування до Територiального управлiння Державного бюро розслiдувань, розташоване у місті Краматорськ для долучення до матерiалiв досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслiдувань від 13 квітня 2022 року за № 62022050030000184, подальшого розгляду та прийняття законного правового рiшення, згiдно чинного законодавства України (наказ від 30 травня 2025 року № 2211);
скасовані як нереалізовані підпункт 10.5 пункту 10, підпункт 16.2 пункту 16 наказу від 03 травня 2025 року № 127, згідно з якими ОСОБА_1 з 19 квітня 2025 року вважається таким, що повернувся з полону; з 20 квітня 2025 року вибув із складу сил і засобів, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії збройних сил рф, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупованні « ІНФОРМАЦІЯ_3 », до лікувального закладу у зв'язку із захворюванням, до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 ; вважати таким, що самовільно залишив військову частину з 26 лютого 2022 року, зняти з грошового забезпечення з 26 лютого 2022 року, перерахувати грошове забезпечення (наказ від 04 червня 2025 року № 160);
за результатами службового розслідування за фактом потрапляння, перебування та звільнення з полону 19 квітня 2025 року ОСОБА_1 , призначеного за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 липня 2025 року № 2802, встановлено, що ОСОБА_1 26 лютого 2022 року в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби - НОМЕР_6 тимчасової дислокацiї 2 механiзованої роти 1 механiзованого батальйону вiйськової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_3 , Донецькоi НОМЕР_7 , а його захоплення в полон вiдбулося в місті Маріуполь, Донецької області, 18 травня 2022 року, протягом його самовiльного знаходження поза мiсцем служби, потрапляння у полон сталося під час оборони міста Маріуполь; наказано направити копiї матерiалiв службового розслiдування до Територiального управлiння Державного бюро розслiдувань, розташоване у місті Краматорськ для долучення до матерiалiв досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслiдувань від 13 квітня 2022 року за № 62022050030000184, подальшого розгляду та прийняття законного правового рiшення, згiдно чинного законодавства України (наказ від 17 липня 2025 року № 2817);
з 18 серпня 2025 року зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення і вважається таким, що 18 серпня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків з тарифним розрядом 4, шпк «солдат»; поновлений на грошовому забезпеченні з 18 серпня 2025 року; поновлений на продовольчому забезпеченні з 19 серпня 2025 року; наказано виплачувати: надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років; щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 535 % посадового окладу (наказ від 18 серпня 2025 року № 236);
звільнений за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 серпня 2025 року № 184-РС відповідно до підпункту «д» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас (у зв'язку із звільненням з полону) (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); з 03 вересня 2025 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення; з продовольчого забезпечення виключений з 04 вересня 2025 року; вислуга у Збройних Силах станом на 03 вересня 2025 року становить: календарна - 00 років 06 місяців 15 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна- років 06 місяців 15 днів; період із 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року відповідно до пункту 5 розділу IV наказу МОУ від 07.06.2018 № 260 до вислуги років в календарному обчисленні не зарахований час самовільного залишення військової частини або місця служби (наказ від 03 вересня 2025 року № 252).
Наданими в матеріали справи копіями довідки ДП «Український національний центр розбудови миру» від 24 квітня 2025 року № 09-07/13979, довідки Служби Безпеки України від 30 квітня 2025 року № 34/В-605д, виписки з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 14 травня 2025 року № 06-08/17606 підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 18 травня 2022 року по 18 квітня 2025 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (у полоні), дата звільнення 19 квітня 2025 року.
Згідно з наданою в матеріали справи копією постанови Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області про часткове закриття кримінального провадження від 02 липня 2025 року слідчий відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області ст. лейтенант поліції ОСОБА_2 , розглянувши матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 22 березня 2022 року за № 42022052120000064 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 408,частиною четвертою статті 407 КК України, у ході досудового розслідування встановив, що загальний строк перебування ОСОБА_1 поза місцем служби становить менше 10 днів. Крім того, об'єктивні докази вказують на відсутність умислу на ухилення від військової служби, адже особа намагалася долучитися до іншого військового підрозділу для подальшої участі в бойових діях. Військовослужбовець ОСОБА_1 не переховувався, а також не здійснював жодних дій, спрямованих на уникнення військової служби, що є обов'язковою ознакою дезертирства. Також з'ясовано, що військовослужбовець не ухилявся від виконання службових обов'язків в іншому підрозділі. Окрім того, під час перебування у складі іншої військової частини військовослужбовець потрапив у полон, що підтверджується відповідними документами і показами очевидців. Враховуючи вищевикладене встановлено відсутність у діях солдата ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України, та згідно з пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження відносно військовослужбовця ОСОБА_1 підлягає закриттю. Постановлено кримінальне провадження від 22 березня 2022 року № 42022052120000064 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 408, частиною четвертою статті 407 КК України, закрити в частині його скоєння військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України.
Наданими в матеріали справи копіями листів Державного бюро розслідувань від 19 червня 2025 року № 21724-25/102-04-01-8514/25, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 04 липня 2025 року 04/06-2512вх-25, Офісу Генерального прокурора від 04 липня 2025 року № 11/4-33051-25, військової частини НОМЕР_8 від 05 липня 2025 року № 684/12336 підтверджено, що досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, не здійснюється.
Відповідно до листа Департаменту інформатизації МВС України від 11 липня 2025 року МВС № 2081/16-2025 станом на 11 липня 2025 року за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.
Згідно з листом Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 30 жовтня 2025 року № 52-6502ВИХ25 відносно солдата ОСОБА_1 досудове розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні від 22 березня 2022 року № 42022052120000064 (до цього провадження було приєднано провадження № 62022050030000184 та № 42022052120000103) з правовою кваліфікацією діяння за частиною четвертою статті 407 КК України не здійснювалося і не здійснюється. Досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 березня 2022 року № 42022052120000064 відносно дій солдата ОСОБА_1 здійснювалося з правовою кваліфікацією діяння за частиною четвертою статті 408 КК України та було закрито постановою слідчого про часткове закриття кримінального провадження від 02 липня 2025 року.
Представник позивача звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_4 та до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявами від 04 серпня 2025 року про перенаправлення на військову частину НОМЕР_1 заяви з додатками, які додані до заяв про перенаправлення.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03 грудня 2025 року № 1/1732 ОСОБА_1 за період з 18 травня 2022 року по 19 квітня 2025 року грошове забезпечення та додаткова винагорода не нараховувалися та не виплачувалися.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, тут і надалі положення закону наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правововідносин) здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 24 Закону № 2232-ХІІ унормовано початок, призупинення, продовження і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов'язків військової служби.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Абзацами першим-п'ятим, восьмим-десятим частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з підпунктом «д» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 114-1 Положення № 1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно наданий у полон, військова служба припиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця передбачається з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення керівника (начальника) військової частини про вчинення кримінального правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
У пункті 144-2 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посади та вважаються такими, що не виконують (не виконують) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не розширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу якою призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
У разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військової служби якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його випуску і тепер інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якої військової частини виконується завдання за призначенням. Командування військової частини або органу управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України повідомляє про проведення військовослужбовця до органу досудового розслідування (пункт 144-4 Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 144-6 Положення № 1153/2008 для військовослужбовців, щодо яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або щодо яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У разі такого строку призупинення військової служби зараховуються до виплати років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового призвання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого припинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та містяться недоотримані продовольче, речове та інше види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними в цьому пункті, створюється командирами (начальниками) військових частин наказами за особовим складом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до абзаців першого, шостого, восьмого, десятого, одинадцятого пункту шостого статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ № 64/202), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025, від 20.10.2025 № 793/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з вказаним Указом, мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України продовжено строк проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1-1 Постанови № 168 установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.
Згідно із абзацами першим, третім, п'ятим пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення).
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Згідно із пунктом 2 Розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
У пункті 3 Розділу І Порядку № 260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно із абзацами другим-п'ятим пункту 8 Розділу І Порядку № 260 Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Згідно із абзацами дев'ятим-десятим пункту 15 Розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Розділом ХХХ вказаного Порядку врегульовано питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
У пункті 1 Розділу ХХХ Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.
Розділом XXXIV Порядку № 260 визначено особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Відповідно до абзаців першого-другого пункту 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;
на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;
з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.
У пункті 4 Розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до пункту 9 Розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Абзацами першим, третім пункту 11 Розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності.
Відповідно до абзаців першого-третього, сьомого пункту 15 Розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які:
самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника);
усунені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади,- з дня усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника), до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника);
добровільно здалися в полон,- з дня з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, оголошеного наказом командира (начальника).
Зазначене не стосується військовослужбовців, визначених в абзацах другому-шостому цього пункту, які протягом поточного місяця загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень, контузій, травм та каліцтв, пов'язаних із захистом Батьківщини) або захоплені в полон, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні або отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язані із захистом Батьківщини (абзац десятий пункту 15 Розділу XXXIV Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Пунктом 8 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирували, не здійснюється.
З системного аналізу наведених положень слідує, що військовослужбовець, який потрапив у полон, має право на отримання грошового забезпечення, у тому числі й додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, за час перебування у полоні у разі одночасної наявності таких юридичних фактів: 1) невстановлення в порядку передбаченому законодавством обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця у полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертиртирства; 2) перебування військовослужбовця у списку особового складу військової частини (установи, організації); 3) подання заяви про виплату грошового забезпечення на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) відповідно до Порядку № 884.
З вище описаних доказів судом установлено, що ОСОБА_1 в період з 26 серпня 2021 року по 03 вересня 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Однак за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 березня 2022 року № 62 із змінами, внесеними за наказом від 30 травня 2025 року № 2211, ОСОБА_1 з 26 лютого 2022 року знятий з грошового забезпечення військової частини у зв'язку із самовiльним залишенням військової частини; за наказом від 01 квітня 2022 року позивач з 11 березня 2022 увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира; за наказом від 07 вересня 2022 року № 255 ОСОБА_1 з 13 квітня 2022 року увільнений від займаної посади, йому призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Військова служба позивача поновлена з 18 серпня 2025 року за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18 серпня 2025 року № 236. Також з 18 серпня 2025 року позивач з 18 серпня 2025 року зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення і вважати таким, що 18 серпня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків з тарифним розрядом 4, шпк «солдат».
Отже з цих наказів судом установлено, що в період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року включно позивач був виключений з особового складу відповідача та всіх видів забезпечення, зокрема й грошового забезпечення, а в період з 13 квітня 2022 року по 17 серпня 2025 року було призупинено військову службу позивача та дію контракту про проходження військової служби у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
Також з наданих в матеріали справи доказів судом установлено, що відповідачем за наказами командира військової частини НОМЕР_1 проведено такі службові розслідування: за наказом від 22 квітня 2022 року № 654 - за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцями НОМЕР_4 механізованого батальйону; за наказом від 02 травня 2025 року № 1857 - за фактом потрапляння ОСОБА_1 у полон; за наказом від 01 липня 2025 року № 2802 - за фактом потрапляння, перебування та звільнення з полону 19 квітня 2025 року ОСОБА_1 .
За результатами проведення цих службових розслідувань командиром військової частини НОМЕР_1 видано накази від 15 травня 2022 року № 407, від 30 травня 2025 року № 2211, від 17 липня 2025 року № 2817, зі змісту яких слідує, що проведеними службовими розслідуваннями установлено що ОСОБА_1 26 лютого 2022 року в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби - НОМЕР_6 тимчасової дислокацiї 2 механiзованої роти 1 механiзованого батальйону вiйськової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_3 , Донецькоi НОМЕР_7 , а його захоплення в полон вiдбулося в місті Маріуполь, Донецької області, 18 травня 2022 року, протягом його самовiльного знаходження поза мiсцем служби, потрапляння у полон сталося під час оборони міста Маріуполь.
Вище вказані накази, якими ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення (з 26 лютого 2022 року), виключено з особового складу військової частини (з 11 березня 2022 року), увільнено від займаної посади та призупинено військову службу (з 13 квітня 2022 року), позивачем не оскаржені та не скасовані відповідачем чи судом.
Тобто наданими в матеріали справи доказами підтверджено відсутність таких юридичних фактів, як невстановлення в порядку передбаченому законодавством обставин щодо самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертиртирства та перебування військовослужбовця у списку особового складу військової частини (установи, організації), що, на думку відповідача, унеможливлює виплату ОСОБА_1 неотримане ним за час перебування в полоні грошове забезпечення (з 18 травня 2022 року).
Проте суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки, як вже вище вказано, постановою слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області від 02 липня 2025 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження від 22 березня 2022 року № 42022052120000064 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 408, частиною четвертою статті 407 КК України, закрито в частині його скоєння військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України.
Вказана обставина свідчить про існування безумовної підстави, що відповідно до положень частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пункту 144-6 Положення № 1153/2008 зобов'язувала відповідача продовжити військову службу та контракт позивача; строк призупинення військової служби зарахувати до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії; виплатити недоотримане позивачем грошове та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення за весь час такого призупинення військової служби позивача.
Проте відповідач, всупереч положень частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пункту 144-6 Положення № 1153/2008 таких заходів не вжив та не виплатив позивачу належне йому за період з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року грошове забезпечення, а також не врахував цей період до вислуги років позивача, чи і порушив права позивача, на захист яких подано цей позов.
Заперечуючи проти визначеної у частині другій статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пункті 144-6 Положення № 1153/2008 підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача та вислуги років, відповідач стверджує, що вказаною постановою слідчого закрито кримінальне провадження в частині його скоєння військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України. Проте з даної постанови видно, що за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 407 КК України кримінальне правопорушення не закрите, рішення не прийнято.
Суд відхиляє вказані твердження відповідача як безпідставні, з огляду на таке.
Так зі змісту постанови слідчого від 02 липня 2025 року про часткове закриття кримінального провадження судом установлено, що у провадженні СВ Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області перебували матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 березня 2022 року за № 42022052120000064 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 408, частиною четвертою статті 407 КК України, зокрема щодо скоєння солдатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України.
На підставі повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_7 за вих. №738/1 про можливе самовільне залишення місця служби 01 березня 2022 року у районі м. Волноваха 20 військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , у тому числі і солдатом ОСОБА_1 , 13 квітня 2022 року зареєстровано кримінальне провадження № 62022050030000184, яке у подальшому 04 вересня 2023 року приєднано до кримінального провадження від 22 березня 2022 року № 42022052120000064.
Згідно з листом Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 30 жовтня 2025 року № 52-6502ВИХ25 відносно солдата ОСОБА_1 досудове розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні від 22 березня 2022 року № 42022052120000064 (до цього провадження було приєднано провадження № 62022050030000184 та № 42022052120000103) з правовою кваліфікацією діяння за частиною четвертою статті 407 КК України не здійснювалося і не здійснюється. Досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 березня 2022 року № 42022052120000064 відносно дій солдата ОСОБА_1 здійснювалося з правовою кваліфікацією діяння за частиною четвертою статті 408 КК України та було закрито постановою слідчого про часткове закриття кримінального провадження від 02 липня 2025 року.
Отже цими доказами підтверджено, що органами досудового розслідування дії ОСОБА_1 щодо самовільного залишення військової частини було попередньо кваліфіковано за частиною четвертою статті 408 КК України і саме за цією кваліфікацією здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 березня 2022 року № 42022052120000064, до якого приєднано провадження № 62022050030000184, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 13 квітня 2022 року на підстав повідомлення командира військової частини, яке і було закрито за постановою слідчого від 02 липня 2025 року. При цьому правова кваліфікація діям ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 407 КК України, органами досудового розслідування не здійснювалась, відповідно щодо позивача й не здійснювалось розслідування кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 407 КК України.
Отже підсумовуючи встановлені обставини, враховуючи нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пункту 144-6 Положення № 1153/2008, тому безпідставно не здійснено позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення, належного йому за період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року включно (за час з дня виключення позивача з грошового забезпечення військової частини, призупинення військової служби до дня поновлення його військової служби та грошового забезпечення), а також не зараховано цей період до вислуги років позивача, розрахунок якої здійснений у наказі про звільнення позивача з військової служби.
Відповідно, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стосується нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у складі належного йому за час перебування в полоні (з 18 травня 2022 року по 19 квітня 2025 року) грошового забезпечення, то в задоволенні цієї частини позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на таке.
Так, системний аналіз викладених вище норм Постанови № 168 дозволяє стверджувати, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн мають військовослужбовці Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у тому числі й ті, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками.
Суд відзначає, що у вказаній постанові словосполучення «у тому числі й ті» слід тлумачити як ті особи, які захоплені в полон під час безпосередньої участі у бойових діях чи забезпеченні здійснення вказаних вище заходів.
У свою чергу факт участі у бойових діях, виконанні відповідних завдань тощо, має підтверджуватися відповідними доказами.
У розумінні частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У зв'язку з цим будь-які дані, на підставі яких суд може встановити факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, є доказом такої участі військовослужбовця.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Постановою № 168 не визначені конкретні форми документів, якими має підтверджуватися безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Однак перелік таких документів визначений у пункті 4 Розділу XXXIV Порядку № 260, розділі внесеному на заміну окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, яким було установлено порядок виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, а саме: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Підтверджений наданими в матеріали справи доказами факт потрапляння позивача у полон з території ПрАТ «Азовсталь» (м. Маріуполь) разом із військовослужбовцями підрозділу «АЗОВ» не є доказом участі позивача у бойових діях, виконанні певних завдань, що дають право на отримання винагороди, передбаченої Постановою № 168.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що підтверджений наданими в матеріали справи доказами факт перебування позивача у полоні в період з 18 травня 2022 року по 19 квітня 2025 року за відсутності допустимих доказів факту участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, не свідчать про таку участь позивача, та не надає правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Щодо тверджень відповідача про відсутність звернень позивача щодо виплат та компенсацій до свого безпосереднього начальника, неподання відповідних рапортів та документів, то суд зазначає таке.
Наданими в матеріали справи доказами підтверджено, що заяву про виплату належного позивачу грошового забезпечення за час перебування у полоні від 04 серпня 2025 року разом з доданими до неї документами направлено позивачем на електронну пошту відповідача, а також направлено через ІНФОРМАЦІЯ_8 та ІНФОРМАЦІЯ_9 у зв'язку із тим, що позивачу невідома поштова адреса військової частини НОМЕР_1 , що унеможливлює самостійне направлення цих документів.
Крім того, суд вважає, що недотримання позивачем установленої у статті 14 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» процедури звернення із відповідним рапортом до свого безпосереднього командира, про що зауважує відповідач, не звільняє відповідача від виконання визначеного у частині другій статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пункті 144-6 Положення № 1153/2008 обов'язку здійснити нарахування та виплату належного позивачу грошового забезпечення за час безпідставного зупинення його військової служби та невиплати належного грошового забезпечення, а також зарахування цього періоду до вислуги років.
Саме тому суд дійшов висновку, що така обставина не може бути підставою для відмови в позові та позбавлення належного позивачу права на отримання грошового забезпечення за спірний період та правильного обрахунку його вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового призвання.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо обраного представником позивача способу захисту порушених прав позивача, то суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені по справі обставини, зважаючи, що відповідач не виплатив належне позивачу грошове забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року, суд, керуючись положеннями статті 9 КАС України, вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту, який у повній мірі сприятиме їх відновленню, та:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу недоотриманого ним за період з 26 лютого 2022 року до 17 серпня 2025 року включно грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане ним за період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року включно грошове забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування періоду з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року до вислуги років позивача;
- зобов'язати відповідача зарахувати до вислуги років позивача період з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року та внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 вересня 2025 року № 252 в частині розрахованої станом на 03 вересня 2025 року вислуги років.
Суд зауважує, що оскільки відповідачем позивачу недоотримане ним за період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року грошове забезпечення ще не нараховане, то належним способом захисту є зобов'язання відповідача здійснити таке нарахування та виплату, а не стягнення, як визначає представник позивача.
Крім того суд зауважує, що у цій справі предметом спору є право позивача на виплату недоотриманого ним за період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року включно грошового забезпечення. Спір щодо складових належного до виплати позивачу грошового забезпечення, окрім додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 щодо якої сформовані окремі позовні вимоги, на час розгляду справи відсутній, тому судом такі питання не вирішуються.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений та не сплачував його при зверненні до суду з цим позовом.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Лященко Аліни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоотриманого ним за період з 26 лютого 2022 року до 17 серпня 2025 року включно грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане ним за період з 26 лютого 2022 року по 17 серпня 2025 року включно грошове забезпечення.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незарахування періоду з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року до вислуги років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період з 26 лютого 2022 року по 18 серпня 2025 року та внести зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03 вересня 2025 року № 252 в частині розрахованої станом на 03 вересня 2025 року вислуги років.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова