про залишення позовної заяви без руху
19 січня 2026 року м. Київ справа № 320/39186/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С. О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області та Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквиратекс» (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту - відповідач 1) та ДПС України (далі по тексту - відповідач 2), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління у Київській області №9491598/30906741 від 08.09.2023 року про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкової накладної №1 від 10.08.2023 року, складеної ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СКВИРАТЕКС»;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 10.08.2023 року, складену ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СКВИРАТЕКС» датою її фактичного отримання податковим органом.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що ним була подана до контролюючого органу податкова накладна № 1 від 10.08.2023 для її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, спірним рішенням було відмовлено у її реєстрації, не зважаючи на її відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.
Позивач звернув увагу на те, що після зупинення реєстрації податкової накладної ним було подано до контролюючого органу усі необхідні для реєстрації первинні документи, які не мають жодних дефектів, підтверджують факт здійснення господарської операції та наявність підстав для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, проте вказані документи не були враховані контролюючим органом та було прийнято спірне рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 (суддя ОСОБА_1 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу 17.03.2025 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Головним управлінням ДПС у Київській області було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, розглянувши яке суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 та у постанові від 08.02.2021 у справі №360/1252/19, спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов'язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тому інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №1.380.2019.006517 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92997008) зазначив, що строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов'язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У постанові від 21.09.2023 у справі №480/5116/22 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 113738516) Верховний Суд зазначив, що як вимоги податкового законодавства, так і положення частини 4 статті 122 КАС України встановлюють можливість оскарження протягом певного строку рішення податкового органу з днем його вручення платнику податків. Питання вручення рішення є ключовим в цих відносинах, та є відмінним від поняття фізичного ознайомлення із змістом такого рішення.
Предметом спору в даній справі є вимога про скасування рішення комісії ГУ ДПС у Київській області від 08.09.2023 №9491598/30906741 про відмову у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних складеної ТОВ «СКВИРАТЕКС» податкової накладної від 10.08.2023 №1 та похідна вимога про зобов'язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН цю податкову накладну.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не оскаржував спірне рішення від 08.09.2023 № 9491598/30906741 в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДПС України, внаслідок чого строк звернення до суду становить шість місяців.
Адміністративний позов був поданий позивачем до суду через підсистему ЕСІТС «Електронний суд» 16.07.2024, тобто з пропуском строку.
У позовній заяві позивачем було викладено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яке не було розглянуто судом при відкритті провадження у даній справі.
Означене клопотання мотивовано тим, що оскаржуване рішення про відмову у реєстрації податкової накладної позивач отримав в електронній формі, хоча заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, як це передбачено положеннями статті 42 Податкового кодексу України, він не подавав. У зв'язку з цим позивач зазначає, що надсилання спірного рішення через електронний кабінет не може вважатися належним способом вручення. Позивач стверджує, що рішення мало бути направлено в паперовій формі, однак такий порядок контролюючим органом дотриманий не був, що, на переконання позивача, є підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Водночас, суд зазначає, що така позиція позивача є неправильною та не враховує особливості листування платника податків та контролюючих органів під час процедури реєстрації податкових накладних.
Дійсно, пунктом 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з пунктом 42.4 вказаної статті платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов'язковим у випадках, визначених цим Кодексом.
Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.
Відповідно до пункту 42.5 цієї статті, у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
Отже, документи вважаються належним чином врученими платнику податків лише у разі, якщо таке вручення здійснено в один із таких способів:
- надсилання документа засобами електронного зв'язку з дотриманням спеціального порядку, визначеного пунктом 42.4 статті 42 ПК України;
- направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою (місцезнаходженням) платника податків;
- особисте вручення документа платнику податків або його представнику.
Зі свого боку, пункт 42.4 статті 42 ПК України конкретизує умови, за яких листування між платником податків і контролюючим органом може здійснюватися в електронній формі. Так, для того, щоб платник податків міг отримувати документи через електронний кабінет, необхідною умовою є подання ним спеціальної заяви про бажання отримувати документи саме таким способом. Лише після подання такої заяви контролюючий орган має право направляти документи через електронний кабінет платника, при цьому одночасно інформуючи платника податків електронним листом про вид документа, дату та час його надіслання.
Водночас пунктом 42.5 статті 42 ПК України чітко передбачено: якщо платник податків не подавав згаданої заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет, то контролюючий орган зобов'язаний направляти документи платнику податків виключно у паперовій формі - рекомендованим листом або особисто вручати їх платнику (його представнику).
Таким чином, системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом, листування між платником податків та контролюючим органом засобами електронного зв'язку є правом платника податків, яке реалізується лише після чітко вираженої заяви платника про його бажання отримувати документи саме у такий спосіб.
У разі відсутності такої заяви контролюючий орган не має права надіслати документи через електронний кабінет платника податків, і належним способом вручення залишається направлення документів у паперовій формі.
Разом із цим, суд зазначає, що наведені вище норми статті 42 ПК України, які регулюють порядок листування контролюючих органів з платниками податків, не застосовуються до ситуації, яка розглядається у межах цієї справи.
Наявність таких особливостей обумовлюється тим, що у спірних правовідносинах йдеться про процедуру реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, яка повністю та виключно здійснюється в електронній формі.
Зокрема, за змістом положень статті 201 ПК України платники податків зобов'язані формувати та подавати податкові накладні, розрахунки коригування до них виключно через спеціально створений для цього електронний сервіс - Єдиний реєстр податкових накладних. Подання таких документів здійснюється за допомогою електронного кабінету платника податків шляхом накладення електронного цифрового підпису, а прийняття рішення про їх реєстрацію або відмову у реєстрації також відбувається у цифровій формі.
У зв'язку з електронним характером цих правовідносин положення ПК України передбачають ряд особливостей документообігу та направлення документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Наказом Міністерство фінансів України, від 12.12.2019 № 520 (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), Комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі у терміни, визначені пунктом 9 цього Порядку, та надсилає його платнику податку на додану вартість (далі - платник податку) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог Кодексу та Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" і "Про електронні довірчі послуги".
З огляду на зазначене, суд зазначає, що положення чинного законодавства не передбачають можливості надсилання рішень про відмову в реєстрації податкових накладних у паперовій формі, незалежно від того, чи висловлював платник податків бажання отримувати документи в електронній формі. Волевиявлення платника податків у цьому питанні не має юридичного значення, оскільки електронна форма документообігу щодо реєстрації податкових накладних є імперативною та обумовлена специфікою самої процедури, яка повністю відбувається в електронному форматі.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 30.04.2025 у справі №320/40600/23, який підлягає обов'язковому врахуванню при розгляді даної справи.
Таким чином, твердження позивача про неналежне вручення спірного рішення через відсутність заяви про бажання отримувати документи в електронному кабінеті є необґрунтованим, оскільки спеціальне законодавство встановлює єдиний можливий спосіб вручення такого рішення - в електронній формі засобами електронного зв'язку.
У даному випадку надсилання контролюючим органом спірного рішення в електронній формі вважається належним направленням такого рішення, а тому факт направлення рішення у вказаний спосіб має юридичне значення і, відповідно, тягне за собою процесуальні наслідки, пов'язані з початком обчислення строку звернення до суду.
З урахуванням того, що позивач не заперечує факт отримання рішення в електронному кабінеті, суд зазначає, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, а обставини, зазначені ним в якості підстав для поновлення пропущеного строку, не можуть вважатися поважними причинами такого пропуску.
Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частина перша статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Перевіривши наведене позивачем обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд розцінює його таким, що у повному обсязі ґрунтується на суб'єктивному ставленні позивача до наведених ним обставин. Водночас зазначені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об'єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки.
Така поведінка позивача не може бути визнана сумлінною, а тому суд вважає, що вказані позивачем підстави несвоєчасного звернення до суду не є поважними.
Аналогічний підхід у подібних правовідносинах застосований Верховним Судом у постановах від 12.10.2023 по справі № 560/2291/23, від 21.09.2023 по справі № 480/5116/22, від 31.07.2023 по справі № 240/7127/23 та ін.
Частинами тринадцятою-п'ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Таким чином, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву залишити без руху.
Встановити позивачу п'ятиденний строк (з дня вручення (отримання) даної ухвали) для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та доказів поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Дудін С.О.