про відмову у відкритті
провадження в адміністративній справі
16 січня 2026 року м. Київ № 320/65234/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Білоус А.Ю., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо неповернення виконавчого документу стягувачу у зведеному виконавчому провадженні № 63212967 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження»;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути виконавчий документ стягувачу у зведеному виконавчому провадженні № 6321296 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у межах зведеного виконавчого провадження № 63212967 органом державної виконавчої служби здійснюються виконавчі дії з арешту та реалізації нерухомого і рухомого майна, яке позивач вважає таким, що належить йому на праві приватної власності, при цьому виконавчі документи виконуються щодо іншої особи ОСОБА_2 , а неповернення виконавчого документа стягувачу, на думку позивача, призводить до порушення його майнових прав та необхідності припинення подальшого звернення стягнення на зазначене майно.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Дослідивши матеріали позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови позивачу у відкритті провадження у справі з огляду на таке.
Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу, що сам по собі статус відповідача як суб'єкта владних повноважень не є визначальним для віднесення спору до адміністративної юрисдикції. Визначальним є характер спірних правовідносин та суть порушеного права.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що оскаржувана бездіяльність державного виконавця виникла під час виконання рішення місцевого загального суду № 237/3568/17, ухваленого у порядку цивільного судочинства, а сам позов мотивовано тим, що у межах виконавчого провадження здійснюється звернення стягнення на майно, яке позивач вважає таким, що належить йому на праві власності.
Ключовою метою звернення до суду є припинення виконавчих дій, які, на переконання позивача, призводять до порушення його права власності.
Отже, незалежно від формального формулювання позовних вимог, спірні правовідносини виникли не у сфері публічно-правових відносин, а у зв'язку з виконанням судового рішення цивільної юрисдикції та стосуються захисту цивільного майнового права.
Зокрема, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Суд зазначає, що у даному випадку оскарження дій або бездіяльності державного виконавця є похідним від спору про цивільне право, а метою звернення до суду є захист права власності чи іншого речового права; такий спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд окремо зазначає, що вимога про повернення виконавчого документа стягувачу у цьому випадку є не самостійною, а використовується як інструмент впливу на подальшу долю майна, і обраний позивачем спосіб захисту фактично спрямований на блокування виконання судового рішення, що не може бути досягнуто шляхом адміністративного позову.
Суд враховує, що позивач не є стороною виконавчого провадження № 63212967 та фактично не бере участі у процесі виконання судового рішення. Його вимоги спрямовані на вплив на результати виконання судового рішення, а не на реалізацію публічно-правових повноважень відповідача.
Оскарження дій або бездіяльності державного виконавця є похідним від цивільного спору про право власності та інших речових прав. Підтвердженням цього є твердження позивача про належність майна на праві приватної власності та намагання через адміністративний позов зупинити виконавчі дії.
Задоволення позову призвело б до підміни цивільного суду адміністративним судом, оскільки вимога про повернення виконавчого документа стягувачу надає позивачу можливість впливати на виконання рішення цивільного суду. Таке втручання суперечить принципу розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції.
Позивачу доступні альтернативні цивільно-правові способи захисту майнових прав, зокрема, позов про виключення майна з-під арешту та інші способи захисту, передбачені ст. 16 ЦК України.
Таким чином, звернення до адміністративного суду з вимогою визнати бездіяльність або зобов'язати державного виконавця повернути виконавчий документ не відповідає суті публічно-правового спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на висновок суду про належність спору до цивільної юрисдикції, відсутні підстави для відкриття провадження в адміністративній справі.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/65234/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу право звернення з даним позовом до відповідного суду цивільної юрисдикції з урахуванням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Білоус А.Ю.