Справа № 307/73/25
Закарпатський апеляційний суд
20.01.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/312/25, за апеляційною скаргою захисника-адвоката Поковби В. В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.04.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 208287 від 29.12.2024 та постанови судді від 24.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 29.12.2024 о 23 год 20 хв у с. Широкий Луг по вул. Шевченка, керував транспортним засобом марки «Шкода Октавія», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода та нечітка вимова), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Поковба В. В. в інтересах ОСОБА_1 просить постанову судді від 24.04.2025 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що наявні в матеріалах справи доказами є недопустимими. Стверджує, що у поліцейського не було підстав для зупинки ОСОБА_1 , а порушення останнім будь-яких вимог Правил дорожнього руху України належним чином не зафіксовано. Поліцейські не роз'яснили ОСОБА_1 права, передбачені ст. 268 КУпАП. Вказує на невідоме походження наявного в матеріалах справи відеозапису, який у свою чергу не є безперервним. Тому, вина ОСОБА_1 є не доведеною.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Поковби В. В., неявка яких з урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому враховується те, що вказані особи належним чином протягом тривалого часу повідомлялися про час та місце розгляду справи, і жодного разу до апеляційного суду не з'явилися, а розгляд справи двічі відкладався за клопотаннями захисника-адвоката Поковби В. В., а саме: 18.06.2025 та 01.10.2025.
-2-
Апеляційний суд зауважує, що клопотання сторони захисту про необхідність відкладення розгляду справи щодо ОСОБА_1 обґрунтовані неможливістю захисника-адвоката Поковби В. В. приймати участь у розгляді справи, в тому числі, через перебування на лікарняному та у зв'язку з сімейними обставини, однак такі лише в одному випадку були підтверджені належними доказами. Також апеляційний суд враховує і те, що відповідно до ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
При цьому, апеляційний суд враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
До того ж ст. 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, оскільки апеляційний розгляд справи неодноразово відкладався виключно за клопотаннями захисника-адвоката Поковби В. В.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Поковби В. В., враховуються також вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Поковби В. В., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП. При цьому чергове клопотання захисника-адвоката Поковби В. В. про відкладення розгляду справи апеляційним судом через сімейні обставини не приймається до уваги, оскільки таке жодним доказом не підтверджено.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника-адвоката Поковби В. В. не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
-3-
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адмш1стративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обгрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції .
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» , затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.201 5 (далі Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 29.12.2024 о 23 год 20 хв у с. Широкий Луг по вул. Шевченка, керував транспортним засобом марки «Шкода Октавія», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода та нечітка вимова), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
-4-
Незважаючи на заперечення захисником вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина у вчиненні вказаного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів.
Зокрема, вина ОСОБА_1 стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 208287 від 29.12.2024, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту, так і щодо форми; постановою про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП; відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, яким засвідчено факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому Законом порядку для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що rрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейським Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_3 законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 208287 від 29.12.2024 складено у відповідності до вимог, встановлених ст. 256 цього Кодексу, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.
З встановлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
При цьому апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп'яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода та нечітка вимова, тобто всі ті ознаки, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене у інспектора поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, від проходження якого останній відмовився, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.
Апеляційний суд оглянув відеозаписи, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, з яких вбачається як факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і факт відмови останнього від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу на місці зупинки та у закладі охорони здоров'я.
При цьому спілкування та поведінка ОСОБА_1 беззаперечно свідчать про правомірність підозри працівників поліції ймовірного перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння, що й слугувало підставою для ініціювання проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд враховує те, що відповідно до чинного законодавства передбачена можливість проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння як на
-5-
місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я, і при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 бажав пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я. Тому, апеляційний суд вважає, що поліцейськими не порушено будь-яких нормативноправових актів, які регулюють порядок направлення водіїв на огляд з метою визначення стану алкогольного сп'яніння.
Крім того, оглянутий наявний відеозапис у матеріалах справи, на якому зафіксована однозначна відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів та відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, матеріали справи не містять.
Вказаними відеозаписами, долученими до матеріалів справи, підтверджується факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністратитвна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не заслуговують на увагу доводи захисника про відсутність законних підстав зупинки керованого ОСОБА_1 транспортного засобу, оскільки, як стверджує відеозапис, одразу після зупинки транспортного засобу поліцейські повідомили ОСОБА_1 , що він не подав сигнал світловим покажчиком при повороті.
При цьому, апеляційний суд констатує, що незгода водія із причинами зупинки, або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, оскільки такий обов'язок прямо передбачений Правилами дорожнього руху України та не пов'язаний з причиною зупинки транспортного засобу.
Доводи про невідповідність протоколу вимогам ст. 256 КУпАП та не роз'яснення ОСОБА_1 змісту ст. 268 КУпАП, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та спростовуються наступним.
Зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 208287 від 29.12.2024 зазначено: дату і місце його складення; посаду, прізвище, ім'я та по батькові працівника поліції, який склав протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; а також зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, в тому числі і про розгляд справи в Тячівському районному суді Закарпатської області, чим скористався ОСОБА_1 , відмовившись від надання пояснень по суті правопорушення та підпису у протоколі, про що наявні відповідні записи.
Доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис є недопустимим доказом, оскільки не є безперервним, то такі на думку апеляційного є необґрунтованими, оскільки нормами КУпАП не передбачено долучення до протоколу повністю всього безперервного відеозапису. Те, в якому обсязі надається відеозапис відносить виключно до дискреційних повноважень працівників поліції.
Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував на тому, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, відсутність безперервності відеозапису, за відсутності інших підстав для скасування постанови суду
-6-
жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував би основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за вчинене порушення, справедливості, рівності тощо).
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто, наявні в матеріалах справи фрагменти відеозаписів та інші матеріалі справи, які узгоджується повністю зі змістом обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 208287 від 29.12.2024, є достатньою доказовою базою для належної фіксації порушення п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, а тому є допустимими і належними доказами.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі захисника-адвоката Поковби В. В. не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду ОСОБА_1 обгрунтовано визнано винним у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Обгрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини
-7-
зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним , якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення накладене на ОСОБА_1 відповідає характеру вчиненого правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни не вбачається.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необгрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обгрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга захисника-адвоката Поковби В. В. задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст.294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обгрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і жодних клопотань з цього приводу не заявлялось.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Поковби В. В. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.04.2025, щодо ОСОБА_4 , - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя