Справа № 127/9537/25
Провадження № 22-ц/801/71/2026
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
20 січня 2026 рокуСправа № 127/9537/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Самородовою Оленою Петрівною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 07 жовтня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Антонюком В. В., дата складення повного тексту судового рішення 10 жовтня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтований тим, що 10.06.2023 року о 21:54 год. на а/д М-30 394 км. у м. Вінниця водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним транспортним засобом «МАN ТGХ 18.480», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом «МЕНСІ», д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «ТОYОТА», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду, від чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 13.1 ПДР.
27.06.2023 року постановою Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/17865/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн на користь держави. Дана постанова суду набрала законної сили.
Відповідно до рахунку ТОВ «Преміум Мотор » від 11.09.2023 року оцінка вартості (розміру) збитків, заподіяних діями ОСОБА_2 , становить 285 701, 20 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПАТ СК «Інтер-Поліс».
На підставі страхового полісу страховою компанією ПрАТ СК «Інтер-Поліс» виплачено позивачу страхове відшкодування за завдану майнову шкоду у розмірі 109 950 грн.
В добровільному порядку позивач не отримала ніякого відшкодування зі сторони відповідача.
За таких обставин, позивач просила сягнути з відповідача різницю завданих матеріальних збитків, в якості відшкодування шкоди за пошкоджений автомобіль в розмірі 175 751,20 грн, судові витрати та витрати на правничу допомогу.
07.10.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленими рішеннями, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Самородову О.П., подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування збитків, не надавши належної оцінки поданим позивачем доказам.
Також скаржник вказує, що суд безпідставно стягнув із позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесені останнім, у розмірі 30 000 грн, оскільки такі витрати, на думку представника Винник А.П., є необґрунтованими.
Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ратича Т.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін.
В заперечення проти апеляційної скарги вказує, що позивачем не доведено розмір шкоди, спричиненої відповідачем. Також наголошує, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, оскільки під час скоєння ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із Споживчим товариством «Капелька», виконуючи трудові обов'язки водія.
При цьому щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, адвокат Ратич Т.М. вказує, що позивач жодних заперечень щодо цього розміру не надавала.
Крім того, просить стягнути із позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесенні останнім під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
З матеріалів справи встановлено, що 10.06.2023 року о 21:54 год. на а/д М-30 394 км. у м. Вінниця водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним транспортним засобом «МАN ТGХ 18.480», д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «МЕНСІ» д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «ТОYОТА», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду, від чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 13.1 ПДР, що підтверджується постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.06.2023 року у справі № 127/17865/23, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн на користь держави (а.с. 4).
Відповідно до рахунку ТОВ «Преміум Мотор» № СПМ-К-Е01448 від 11.09.2023 року оцінка вартості (розміру) ремонту транспортного засобу «ТОYОТА», д.н.з. НОМЕР_3 , складає 285 701, 20 грн (а.с.7).
Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПАТ СК «Інтер-Поліс», що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні.
Страховою компанією ПрАТ СК «Інтер-Поліс» виплачено страхове відшкодування позивачу за завдану майнову шкоду у розмірі 109 950 грн, що підтверджується випискою по карті ПриватБанку від 13.05.2024 року (а.с.5).
На момент ДТП відповідач перебував у трудових відносинах зі Споживчим товариством «Капелька», виконуючи трудові обов'язки водія, що підтверджується записами в його трудовій книжці (а.с. 34-35).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що відповідачем завдано матеріальних збитків на суму 285 701, 20 грн, пов'язаних саме з пошкодженнями, які виникли внаслідок вказаної ДТП, і що саме ці витрати є необхідними для його відновлення в результаті ДТП.
Окрім того, на момент ДТП відповідач перебував у трудових відносинах зі Споживчим товариством «Капелька», виконуючи трудові обов'язки водія, що підтверджується записами в трудовій книжці відповідача. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем пред'явлено позов до неналежного відповідача.
Враховуючи викладене, суд відмовив у задоволенні позову.
Крім того, стягуючи із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн, суд вважав, що зазначена сума є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов'язок.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 23 березня 2020року у справі № 373/1773/18-ц.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).
Таким чином, враховуючи наведене нормативно-правове регулювання, висновки Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що, встановивши наявність вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, а також що він, перебуваючи в трудових відносинах зі Споживчим товариством «Капелька», керуючи належним товариству транспортним засобом, заподіяв шкоду позивачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обов'язок з відшкодування шкоди необхідно покласти на роботодавця на підставі ч. 1 статті 1172 ЦК України, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд вказує на таке.
Відповідно до положень п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, або судом не вирішено питання про судові витрати.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.
Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 року у справі № 329/766/18.
Як свідчать матеріали справи, між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Ратичем Т.М. 09.04.2025 року укладено договір про надання правничої допомоги № 44/25, відповідно до п. 2.3 якого загальна вартість послуг за цим договором становить 30 000 грн.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Як вбачається із матеріалів справи, сторона позивача не заявляла клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не були позбавлені такої можливості, відтак позивач не довів того, що заявлений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належним доказами, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Відтак, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Крім того, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ратич Т.М. просив стягнути із позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесенні останнім під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до договору від 05.12.2025 року про надання правової допомоги професійну правничу допомогу відповідачу ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції надавав адвокат Ратич Т.М., пунктом 2.3 якого передбачено, що загальна вартість послуг за цим договором становить 10 000 грн. Згідно із п. 1.2. вказаного договору суть правової допомоги: складання/подання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу, участь адвоката у судових засіданнях.
Знову ж таки, позивач або її представник будь-яких заперечень щодо розміру таких витрат не подавала, відтак заявлений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції залишився неспростований.
Відтак, колегія суддів вважає, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належними доказами.
Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Самородовою Оленою Петрівною, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2025 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк