16 січня 2026 року
м. Київ
справа № 757/22241/23-ц
провадження № 61-1846св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович, про визнання права власності на нерухоме майно, визнання договору дарування частково недійсним, скасування запису про право власності на нерухоме майно,
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати за ним право власності на гараж-госп-блок за планом літера «Д» на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір дарування від 30 березня 2023 року в частині визнання права власності на гараж-госп-блок за планом літера «Д»;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (запис про право власності № 49756341, дата та час державної реєстрації: 30 березня 2023 року) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67000918 від 30 березня 2023 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Задорожного О. С., яким проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і на гараж-госп-блок за планом літера «Д» - в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на гараж-госп-блок за планом літера «Д».
В обґрунтування вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід, ОСОБА_6 , після смерті якого позивач успадкував за заповітом належну йому 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:82:248:0064 за вказаною адресою.
Разом з ним по 1/10 вказаного будинку також успадкували: його мати, ОСОБА_4 , його колишня дружина ОСОБА_3 , його донька ОСОБА_5 , та його син ОСОБА_2 .
Зазначав, що у 1992 році, за згодою з усіма співвласниками вказаного житлового будинку та користувачами вказаної земельної ділянки, на цій земельній ділянці за власні кошти він почав будувати гараж-госп-блок, що підтверджується документами, доданими ним до позовної заяви.
Зазначав, що у 1995 році звернувся у відповідні інстанції щодо узаконення зазначеної будівлі гаража, на що отримав відповідь від державного комунального підприємства по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території від 13 липня 1995 року № 18-413/2, про те, що дозвіл громадянам-власникам чи землекористувачам земельних ділянок, що надані їм для будівництва житлового будинку, спорудження індивідуальних житлових будинків, побутових та господарських приміщень, розширення чи реконструкцію існуючих будинків і споруд надає Київська міська рада народних депутатів. Однак, у зв'язку з виїздом за кордон, він не встиг надати відповідні документи. На його прохання, з відповідними заявами щодо узаконення вищезазначеної будівлі зверталася його мати, ОСОБА_4
02 грудня 2003 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації видало дозвіл № 631 на прийняття в експлуатацію гараж-госп-блок літера «Д».
У 2000 році позивач разом з іншими співвласниками житлового будинку оформив право власності на зазначену земельну ділянку.
У лютому 2023 року ОСОБА_2 почав пред'являти претензії до позивача стосовно того, що він також є співвласником вищезазначеного гараж-госп-блоку.
В подальшому, він з'ясував, що 30 березня 2023 року між його колишньою дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого вона подарувала сину належну їй 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі в описі службових приміщень до будинку зазначено і гараж-госп-блок під літерою «Д».
Вважав, що ОСОБА_7 ніякого відношення до побудови гараж-госп-блоку не мала, участі в його будівництві не брала, права власності не набувала, тому і не могла його відчужувати.
В свою чергу, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О. С. в договорі дарування, рішенні та записі про державну реєстрацію речових прав, при зазначенні службових будівель та споруд до даної 1/10 частини вказаного житлового будинку, безпідставно включено гараж-госп-блок за планом літера «Д», так як вказаний об'єкт чи його частина ОСОБА_3 ніколи не належала.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва заочним рішенням від 28 листопада 2023 року позов задовольнив.
Визнав договір дарування частки житлового будинку та частки земельної ділянки від 30 березня 2023 року, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і зареєстрований в реєстрі за № 268 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О. С., в частині визнання права власності на гараж-госп-блок за планом літера «Д» недійсним.
Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (запис про право власності № 49756341, дата та час державної реєстрації: 30 березня 2023 року), та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67000918 від 30 березня 2023 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Задорожного О. С., яким проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і на гараж-госп-блок за планом літера «Д» - в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на гараж-госп-блок за планом літера «Д».
Визнав за ОСОБА_1 право власності на гараж-госп-блок літера «Д» за планом на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 зі згоди інших співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 , за власні кошти побудував гараж-госп-блок за планом літера «Д» та забезпечив введення його в експлуатацію, суд, з підстав визначених статтями 331 та 392 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання права власності за позивачем на гараж-госп-блок.
Враховуючи, що у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданого 26 квітня 1991 року Першою київською державною конторою за реєстровим № 7Н-9018, зареєстрованого 04 червня 1991 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 2101, в описі об'єкта відсутній гараж-госп-блок за планом літ. «Д», такий об'єкт не належав ОСОБА_3 у зв'язку з чим вона не мала прав на його відчуження і тому він був безпідставно внесений у договір дарування.
Київський апеляційний суд постановою від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Дербеньової В. А., в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задовольнив.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року скасував.
Ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що за згодою усіх співвласників 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 , а саме, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , на земельній ділянці, право на яку належить усім співвласникам у рівних частинах (по 1/10) побудований та введений в експлуатацію гараж, що є допоміжною спорудою до будинку та пов'язаний із ним спільним господарським призначенням.
Таке будівництво не змінило розміру часток співвласників як у праві власності на будинок, так і у праві власності на земельну ділянку.
Отже, право власності на такий гараж, який є приналежністю до будинку, належить усім співвласникам будинку: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , та не може бути визнано за позивачем як одноосібним власником й подані ним акти виконаних робіт за будь-яких обставин не змінюють вказаного правового режиму.
Оспорюваний договір укладений відповідачами щодо належної їм у праві власності на будинок із господарськими спорудами частки, й прав позивача, як співвласника такого будинку не порушує.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі
№ 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі
№ 6-1111цс16.
Гараж-госп-блок з надбудовою під літерою «Д» за своєю природою, технічними характеристиками та функціональним призначенням фактично є самостійним нерухомим об'єктом і не пов'язаний з будинком спільним призначенням, у зв'язку з чим не може вважатися приналежністю до основної речі.
Позивач будував вказану будівлю за власні кошти, без участі інших співвласників будинку, останні не мали права власності на новостворену споруду, а тому не мали права розпоряджатися цим правом.
Крім того, на час початку будівництва у 1992 році ОСОБА_3 вже не перебувала з позивачем у шлюбі і проживала окремо разом з сином ОСОБА_2 .
Також, в матеріалах справи містяться нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які є співвласниками зазначеного житлового будинку, з яких вбачається, що саме позивач будував спірну споруду за власні кошти.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26 квітня 1991 року за реєстровим № 2101, в описі об'єкта відсутній гараж-госп-блок за планом літ. «Д», оскільки на момент отримання цього свідоцтва спірної будівлі не існувало. Отже ОСОБА_3 не могла отримати на нього право власності.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2025 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діяла Дербеньова В. А. , до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2025 року повернув без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Печерського районного суду міста Києва.
21 травня 2025 року цивільна справа № 757/22241/23-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Тромса Г. А., ОСОБА_1 успадкував за заповітом після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/10 частку жилого будинку АДРЕСА_1 .
Як зазначено у свідоцтві про право на спадщину, спадкове майно складалось із 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 . Вказаний жилий будинок є цегляним, розташований на земельній ділянці розміром 1 111 кв. м, має житлову площу 99,5 кв. м, а також наступні службові будівлі та споруди: сарай під літ. «Б», туалет під літ. «В», туалет під літ. «Г», огорожа.
Також в свідоцтві зазначено, що на 4/10 частини жилого будинку 26 квітня 1991 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (т. 1 а. с. 10).
Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 квітня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Тромса Г. А., вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , успадкували за заповітом після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 1/10 частці жилого будинку АДРЕСА_1 . В даному свідоцтві також зазначені службові будівлі та споруди належні до будинку, а саме: сарай під літ. «Б», туалет під літ. «В», туалет під літ. «Г», огорожа (т. 1 а. с. 124).
Згідно з актами виконаних робіт № 1, 2 на об'єкті на АДРЕСА_1 від 21 лютого 1992 року, ТОВ Виробничою фірмою ЮССО виконані роботи по монтажу підвалу та гаражу першого поверху на загальну суму 125 498 166,67 крб та по монтажу другого та третього поверху і мезоніну на загальну суму 158 208 447,61 крб Замовником даних робіт зазначено ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 34-48).
Відповідно до заяви ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації від 07 квітня 1998 року вбачається, що співвласники домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідачі не мають заперечень щодо узаконення самовільно збудованого гаражу на території зазначеного домоволодіння (т. 1 а. с. 23).
З заяви ОСОБА_4 від 22 липня 2002 року вбачається, що вона звернулася до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації з питання надання дозволу на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаража, підвалу, хозблоку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Печерської райдержадміністрації в м. Києві від 12 травня 2003 року № 678 дозвіл на будівництво гаражу з господарською надбудовою надано усім співвласникам, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яким у рівних долях належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , й вказано на необхідність здійснення проєктування та будівництва на земельній ділянці, яка є у власності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 без порушення меж. Збудований гараж з господарською надбудовою здати в експлуатацію згідно з Державними будівельними нормами України ДБН 3.1-3-9.9 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» (т. 2 а. с. 22).
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю 02 грудня 2003 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 надано дозвіл № НОМЕР_1 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаража під літерою «Д», на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , загальною площею 159 кв. м та вартістю 243 500 грн (т. 1 а. с. 25).
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 від 18 лютого 2023 року господарська будівля гараж-госп-блок, надбудова під літерою «Д» на АДРЕСА_1 , збудована ОСОБА_1 за його власні кошти (т. 1 а. с. 29).
Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_8 від 15 березня 2023 року господарська будівля гараж-госп-блок, надбудова під літерою «Д» на АДРЕСА_1 , збудована ОСОБА_1 самостійно (т. 1 а. с. 27, 28).
Відповідно до договору дарування частки житлового будинку та частки земельної ділянки від 30 березня 2023 року, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме в пункті 2 зазначено, що одна десята частка житлового будинку, належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26 квітня 1991 року Першою київською державною конторою за реєстровим
№ 7Н-9018, зареєстрованого 04 червня 1991 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 201. В описі об'єкта зазначено: житловий будинок за планом літ. «А», загальною площею 172 кв. м, житловою площею 99,5 кв. м; сарай за планом літ. «Б»; вбиральня за планом літ. «В»; вбиральня за планом літ. «Г»; гараж-госп-блок за планом літ. «Д» (т. 1 а. с. 121-122).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
На момент введення гаража в експлуатацію, спірні правовідносини регулювали Закон України «Про власність» та ЦК Української РСР (в редакції 1963 року).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Статтею 113 ЦК Української РСР визначено, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
За змістом статей 118, 119 ЦК Української РСР, якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.
Коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.
Порядок введення в експлуатацію об'єктів закінчених будівництвом визначався постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення».
Відповідно до статті 132 ЦК Української РСР приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.
Подібні положення містить стаття 186 ЦК України, відповідно якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.
Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об'єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд апеляційної встановив, що з довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», наданої на замовлення ОСОБА_2 вбачається, що станом на 09 березня 2023 року житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності у наступних розмірах:
- ОСОБА_9 - 1/8 частина на підставі договору дарування, посвідченого Першою київською державною нотаріальною конторою 16 травня 1960 року, № 5-Д-236, зареєстрованого в бюро 15 листопада 1960 року;
- ОСОБА_9 - 3/8 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 15 серпня 1990 року,
№ 6н-1574, зареєстрованого в бюро 18 серпня 1990 року;
- ОСОБА_4 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року, № 7н-9018, зареєстрованого в бюро 04 червня 1991 року;
- ОСОБА_3 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року,
№ 7н-9018, зареєстрованого в бюро 04 червня 1991 року;
- ОСОБА_2 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року,
№ 7н-9018, зареєстрованого в бюро 04 червня 1991 року;
- ОСОБА_11 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року,
№ 7н-9018, зареєстрованого в бюро 04 червня 1991 року;
- ОСОБА_1 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 02 грудня 1997 року,
№ 12-1944, зареєстрованого в бюро 05 лютого 1998 року (т. 1 а. с.159).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру станом на 23 лютого 2023 року земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:82:248:0064 загальною площею 0,01041 га належить на праві власності та зареєстрована згідно державних актів 12 грудня 2000 року у наступних розмірах: за ОСОБА_9 - 1/2; за ОСОБА_4 - 1/10; за ОСОБА_1 - 1/10; за ОСОБА_3 - 1/10, за ОСОБА_2 - 1/10, за ОСОБА_5 - 1/10 (т. 1 а. с. 18-20).
Вид цільового призначення земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Відповідно до заяви ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації від 07 квітня 1998 року співвласники домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідачі не мають заперечень щодо узаконення самовільно збудованого гаражу на території зазначеного домоволодіння (т. 1 а. с. 23). Заява підписана усіма співвласниками будинку й не містить інформації про те ким саме із співвласників, або за чий рахунок проведене будівництво.
З заяви ОСОБА_4 від 22 липня 2002 року вбачається, що вона звернулася до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації з питання надання дозволу на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаража, підвалу, хозблоку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
У заяві окрім іншого вказано, що додаються державний акт на право власності на земельну ділянку 0,1041 га І-КВ № 123946 від 12 грудня 2000 року та розпорядження Печерської райдержадміністрації від 12 травня 2003 року № 678 про надання дозволу на введення в експлуатацію об'єкта.
Вказана заява також підписана усіма співвласниками домоволодіння й також не містить інформації про те ким саме із співвласників, або за чий рахунок здійснено будівництво гаражу (т. 1 а. с. 24).
З тексту розпорядження Печерської райдержадміністрації в м. Києві від 12 травня 2003 року № 678 «Про надання дозволу на будівництво гаражу з господарською надбудовою за адресою АДРЕСА_1 », яке не додано позивачем до позову, вбачається, що комісією встановлено здійснення співвласниками без одержання у встановленому порядку дозволів будівельних робіт.
Вказаним розпорядженням дозвіл на будівництво гаражу з господарською надбудовою надано усім співвласникам, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яким у рівних долях належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , й вказано на необхідність здійснення проєктування та будівництва на земельній ділянці, яка є у власності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 без порушення меж. Збудований гараж з господарською надбудовою здати в експлуатацію згідно з Державними будівельними нормами України ДБН 3.1-3-9.9 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» (т. 2 а. с. 22).
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю 02 грудня 2003 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 надано дозвіл № НОМЕР_1 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаражу під літерою «Д», на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , загальною площею 159 кв. м та вартістю 243 500 грн. При цьому вказано номери державних актів на право власності на земельну ділянку, усіх співвласників, як забудовників земельної ділянки площею 1 041 кв. м.
Відповідно до цього ж дозволу від 02 грудня 2003 року гараж під літерою «Д», на земельній ділянці на АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію, про що окрім підписів комісії, містяться ОСОБА_4 (як забудовник, замовник), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, враховуючи зазначені обставини, за згодою усіх співвласників 1/2 будинку на АДРЕСА_1 , а саме, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , на земельній ділянці, право на яку належить усім співвласникам у рівних частинах (по 1/10) побудований та введений в експлуатацію гараж, що є допоміжною спорудою до будинку та пов'язаний із ним спільним господарським призначенням.
Таке будівництво не змінило розміру часток співвласників як у праві власності на будинок, так і у праві власності на земельну ділянку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що право власності на зазначений гараж, який є приналежністю до будинку, належить усім співвласникам будинку, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , а позивач не довів, що він є єдиним власником цього майна, зробив обґрунтований висновок, що про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому, договір дарування в оспорюваній частині, який уклали відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо належної ОСОБА_3 на праві приватної власності 1/10 частини будинку із господарськими спорудами, прав позивача, як співвласника такого будинку не порушує, про що правильно зазначив апеляційний суд.
Доводи касаційної скарги про те, що гараж-госп-блок з надбудовою під літерою «Д» за своєю природою, технічними характеристиками та функціональним призначенням фактично є самостійним нерухомим об'єктом і не пов'язаний з будинком спільним призначенням, у зв'язку з чим не може вважатися приналежністю до основної речі, спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами та матеріалами справи.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивач будував вказану будівлю за власні кошти, без участі інших співвласників будинку, останні не мали права власності на новостворену споруду, а тому не мали права розпоряджатися цим правом, не заслуговують на увагу, оскільки в цій справі встановлено, що спірна будівля належить усім співвласникам будинку: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , та не може бути визнано тільки за позивачем.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи містяться нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які є співвласниками зазначеного житлового будинку, з яких вбачається, що саме позивач будував спірну споруду за власні кошти.
У статтях 90-93 ЦПК України встановлено спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає виклик свідків у судове засідання з наданням права задати питання свідкам усім учасникам справи. При цьому суд зобов'язаний попередити свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
Відповідно до частини першої статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Допит свідка - це логічна і психологічна діяльність особи, яка бере участь у справі, та суду, спрямована на одержання від свідка усних показань, що мають значення для справи. Допит свідка є процесуальною формою здобуття та дослідження одного із засобів доказування - показів свідка.
Отже, вказані заяви не можуть підміняти пояснення свідків наданих у суді у розумінні статті 90 ЦПК України, а тому не є належними доказами для підтвердження відповідних фактів чи обставин.
Колегія суддів не приймає до уваги аргументи заявника про те, що у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, в описі об'єкта відсутній гараж-госп-блок за планом літ. «Д», тому ОСОБА_3 не могла отримати на нього право власності, оскільки у 2003 році ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 надано дозвіл на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаража під літ. «Д», на земельній ділянці на АДРЕСА_1 та прийнято його в експлуатацію.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі
№ 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі
№ 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У травні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли заперечення на відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров