Справа №766/2056/23
н/п 1-кп/766/2912/26
про продовження строку дії запобіжного заходу
19 січня 2026 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді: ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого в режимі відеоконференції ОСОБА_6 та його захисників в режимі відеоконференції адвоката ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_10 (в залі судового засідання) та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції з приміщення іншого суду), під час відкритого судового засідання з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 14.03.2023 за №42023232240000004 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України
В судовому засіданні прокурором змінено обвинувачення. ОСОБА_6 роз'яснено, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення. Потерпілим роз'яснено їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі. Потерпілі заявили, що підтримують обвинувачення прокурора.
Прокурор заявив клопотання про продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, обґрунтовуючи свою позицію тим, що підстав для зміни або скасування запобіжного заходу останньому не вбачається, застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти існуючим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник ОСОБА_8 просив суд в задоволенні клопотання відмовити, або змінити запобіжний захід обвинуваченому на цілодобовий домашній арешт за адресою міста проживання батьків у м.Херсоні або визначити заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Обґрунтовуючи свою думку, захисник вказав на довготривале утримання обвинуваченого під вартою, зменшення та відсутності ризиків на які посилався прокурор. Вважав, що цілодобовий домашній арешт аналогічно триманню під вартою є достатньо суворим запобіжним заходом
Захисник ОСОБА_7 підтримав позицію захисника ОСОБА_8 , просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора з огляду на відсутність ризиків та недоведеність обвинувачення, як у раніше пред'явленому та зміненому вигляді.
Захисник ОСОБА_9 підтримав виступи захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав своїх захисників, вказав, що він не визнає ні раніше пред'явленого, ні зміненого обвинувачення, вважав, що ні потерпілі, ні свідки не надали в судовому засіданні доказів його винуватості, а прокурори є злочинцями, тривалість розгляду справи та постійне не забезпечення свідків продовжують строк його безпідставного тримання під вартою.
Заслухавши думку учасників судового засідання, суд встановив наступне.
В провадженні суду перебуває справа за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 02.12.2025 року продовжено строк «тримання під вартою» ОСОБА_6 на строк не більше двох місяців до 30.01.2026 року включно.
Станом на 19.01.2026 р. судовий розгляд даного кримінального провадження не завершено, його завершення до спливу продовженого строку неможливо, оскільки стороною обвинувачення змінено обвинувачення, є клопотання сторони захисту щодо виклику експерта та раніше незаявленого свідка, долучення доказів.
Згідно з п.9 ч.1 ст.132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
За ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Приписами ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований окрім, як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання на строк понад п'ять років.
Слід зазначити, що на даній стадії судового розгляду суд не вирішує питання щодо винуватості особи, належності та допустимості доказів на підтвердження такої винуватості. Між тим, суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місті його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців, а також інші обставини зазначені в законі.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч.1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством. При цьому практика ЄСПЛ виходить з того, що тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна розглядати як обставину, що може спонукати його до втечі (рішення у справах «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, «Ілійков проти Болгарії»).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Бекчиєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova § 58) ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Також суд враховує, що відповідно до практики ЄСПЛ, суворість передбаченого покарання, врахування тяжкості злочину, ступеню суспільної небезпечності особи та інтересів суспільства є суттєвими елементами при прогнозуванні та оцінці ймовірної майбутньої поведінки особи. Доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Продовження строку тримання під вартою, як підстава для втручання в право особи на свободу, має містити його обґрунтування, доцільність, аналіз ризиків у конкретних обставинах та інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. («W проти Швейцарії», «Тейс проти Румунії» та ін.).
Щодо наявності ризику переховування встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. При цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням за особливо тяжкий злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Зазначена обставина може свідчити про можливість особи переховуватися від суду у поєднанні з тяжкістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у рішенні "Ілійков проти Болгарії" (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 червня 2001 року, §80, 81, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, однак, тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув'язнення.
Відтак, тяжкість можливо скоєного злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами враховується судом.
Перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_6 хоча й раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та на час взяття під варту був офіційно працевлаштований, утриманців не має (його посилання на наявність у нього трьох неповнолітніх дітей, у свідоцтвах про народження яких він не вказаний батьком, не можуть бути прийняті до уваги), що вказує на відсутність у нього міцних соціальних зв'язків. Він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років, з конфіскацією майна чи без такої, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками для суспільства, наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу.
Суд звертає увагу на те, що у ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, які є достатнім стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого, оскільки наявність на час розгляду справи у нього місця роботи не підтверджена, але суд приймає до уваги, що раніше він працював. ОСОБА_6 не одружений. Утриманців не має. При цьому, немає відомостей, які підтверджують можливість іншої особи забезпечити належне виконання процесуальних обов'язків обвинуваченим, тобто особи яка мала би на нього достатній вплив, при цьому маючи бездоганний законослухняний авторитет тощо.
При оцінці існування ризику впливу на свідків колегія суддів виходить із передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).
Що ж до питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, то колегія суддів вважає, що на цей момент вони є реальними та не зменшилися.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_6 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що він з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання суд враховує практику ЄСПЛ, згідно з якою тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Також існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду обумовлене, в тому числі, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років, з конфіскацією майна, але зазначена обставина не є визначальною.
На думку суду вказана обставина у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого, свідчить про існування ризику переховування ОСОБА_6 від суду, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати його до здійснення відповідних дій.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення ОСОБА_6 спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити територію України та виїхати за її кордон або на окуповану територію.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_6 , не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі. Суд вважає, що ризик впливу на свідків, існує на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілих та дослідження їх судом. Крім того, свідки та потерпілі можуть бути допитані повторно, тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_6 на свідків вони можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді. Суд вважає, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою застерігатиме обвинуваченого від незаконного впливу на потерпілих та свідків.
Крім того, оскільки інкримінований обвинуваченому ОСОБА_6 злочин спрямований проти основ національної безпеки України, тому, перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, в тому числі з метою допомоги країні агресору та її військовим формуванням.
Отже, подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків та запобіганню існуючим ризикам.
При цьому, наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Наведене свідчить про те, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 має бути продовжений з метою унеможливлення його переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, що свідчить про можливість запобігання існуючим ризикам у разі продовження строку тримання під вартою обвинуваченому.
Саме продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Обставин, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України судом не встановлено.
Крім того, суд приймає до уваги роз'яснення суду апеляційної інстанції в цьому питанні, викладені в ухвалі Херсонського апеляційного суду від 29.04.2025 р. у цій справі, в якій, зокрема, вказано, що відповідно до ч.3, 4 ст.183 КПК України питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави вирішується саме при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не при продовженні строку його застосування.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України - тримання під вартою.
У рішенні від 19.06.2024 року № 7-р(II)/2024 Конституційний Суд України зауважив, що застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України. Зазначеним рішенням Конституційного Суду визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.
Вказана норма кримінального процесуального закону наразі є чинною на території України та не визнана в передбаченому законом порядку не конституційною, внаслідок чого підлягає застосуванню судами під час вирішення питання про застосування до зазначеної категорії осіб запобіжних заходів.
Суд в даному випадку позбавлений права дискреційного застосування такої норми закону, внаслідок чого, здійснюючи правосуддя лише застосовує норми закону, проте не може перебирати на себе функції законодавчого органу та своїми рішеннями відступати від правових норм чи змінювати їх, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту на якому наголошує сторона захисту неможливе в силу закону.
Окрім цього, згідно із абз.3 п.5 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.177 та ст.178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
В рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2024 року за № 7-р (ІІ)/2024 вказано, що застосування за частиною шостою статті 176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
На підставі зазначеного, враховуючи актуальність ризиків, визначених п.п.1, 5 ст.177 КПК України, правовий режим військового стану, як обставину, яка також вказує на наявність актуальних ризиків, суспільну небезпеку інкримінуємого кримінального правопорушення (ст.111-2 ч.1 КК України), застосування слідчим суддею та продовження судом саме виняткового запобіжного заходу з обґрунтуванням в тому числі наявністю ризиків переховування обвинуваченого від суду, за яких саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить мету запобіжного заходу, тому заставу в якості альтернативного запобіжного заходу суд не зазначає.
В той же час, суд на даній стадії не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування (продовження строку застосування) щодо неї запобіжного заходу.
На переконання колегії суддів досліджені під час судового засідання ризики з урахуванням особистих характеристик обвинуваченого свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією обвинуваченого, може негативно відобразитися на стадії з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами, ефективність якої можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 111-2 КК України, у якому він обвинувачується, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні передбачені ч.1 ст.177 КПК ризики, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування "обґрунтованої ймовірності", за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п.1-5 ч.1 ст.177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні цього питання суд виходить з того, що інші менш суворі запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, встановлені ризики.
З огляду на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, у якому він обвинувачується, сукупність відомостей про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків та осіб, які мають на нього такий вплив, що може забезпечити його бездоганну процесуальну поведінку, тому на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 та зможе запобігти встановленим ризикам.
Враховуючи наведене відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.
Підсумовуючи викладене вище, оцінивши у сукупності наведені обставини, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, суд дійшов висновку продовжити застосування запобіжного заходу в межах строку, визначеного законом, не більше двох місяців до 19 березня 2026 року включно, що є не більше, ніж шістдесят днів з дати прийняття попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. 176-178, 183, 197, 199, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити строк «тримання під вартою» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, на строк не більше двох місяців до «19» березня 2026 року включно, що є не більше, ніж шістдесят днів з дати прийняття попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисниками, прокурором протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Головуючий суддя ОСОБА_13
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3