65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"20" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4516/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/4516/25
За позовом: Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (65026, м. Одеса, Митна пл., 1; ЄДРПОУ 38727770)
До відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Санмобіл» (61072, м. Харків, просп. Науки, 56; ЄДРПОУ 42324600)
Про стягнення 8532,40 грн.
Встановив: Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Санмобіл» про стягнення 8532,40 грн, з яких: основна сума заборгованості - 6 575,88 грн; пеня - 1 466,30 грн; 3% річних - 145,71 грн; інфляційні втрати - 344,51 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2025р. прийнято позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4516/25. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування ухвали суду в систему “Електронний суд», яка доставлена в електронний кабінет останнього, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".
Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України, від сторін до суду також не надходило.
Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санмобіл» укладено Договір №2882-П-ОДФ-20 від 02.04.2020р., відповідно до умов якого Виконавець надає Замовнику послуги щодо забезпечення засобами колективного захисту (укриття в захисних спорудах цивільного захисту) працівників Замовника з розрахунку найбільшої працюючої зміни (далі - НПЗ), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1.5 Договору, Виконавець зобов'язаний не пізніше 1-го числа місяця, наступного за звітним, складати та надавати Замовнику акти наданих послуг. Замовник, в свою чергу, зобов'язаний отримувати та підписувати акти наданих послуг протягом двох робочих днів з моменту їх отримання та повертати їх Виконавцю (п. 2.2.3 Договору); своєчасно оплачувати вартість наданих Виконавцем послуг згідно з розділом 3 цього Договору (п. 2.2.4 Договору).
Згідно до п. 2.2.5 Договору, у випадку відмови Замовника від підписання актів наданих послуг, він зобов'язаний протягом двох робочих днів передати Виконавцю письмове обґрунтування відмови від підписання (список зауважень) для їх усунення. У протилежному випадку послуги вважаються такими, що прийняті, а акти наданих послуг вважаються підписаними.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що вартість послуг визначається за тарифами Виконавця на такі послуги, що діють на час надання послуг.
Вартість послуг щодо забезпечення засобами колективного захисту працівників Замовника (6 осіб) в місяць становить 365,45 грн без урахування ПДВ. ПДВ нараховується відповідно до діючого законодавства України (п. 3.3 Договору).
Умовами пункту 3.5 Договору передбачено право Виконавця на зміну вартості послуг у зв'язку зі зміною ціноутворюючих факторів, які впливають на формування вільних тарифів, письмово повідомивши про це Замовника за 10 днів до введення нових тарифів листом, що вважатиметься невід'ємною частиною цього Договору.
Позивачем було зазначено суду, що 01.01.2024 тариф на послуги було змінено, про що завчасно повідомлено Замовника (лист від 08.12.2023 вих. № 520), вартість послуг за новим тарифом склала 530,42 грн на місяць з ПДВ, отримання листа та згода Замовника на зміну тарифу підтверджується оплатою послуг без зауважень та в повному обсязі з січня по червень 2024 року.
Вартість послуг, що надаються Виконавцем з 01.01.2025р. становить 565,56 грн на місяць з ПДВ, про що також було проінформовано Замовника (лист від 11.12.2024 вих. №19-01-25/543).
Відповідно до п. 3.4. Договору Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг на підставі оформлених актів наданих послуг, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним.
За поясненнями позивача, у період з липня 2024 по червень 2025 року вищезазначені послуги були надані Виконавцем Замовнику в повному обсязі, на загальну суму 6575,88 грн з ПДВ.
З урахуванням вищезазначеного та умов Договору, на підтвердження наданих за вказаний період послуг, позивачем було направлено відповідачу для підписання акти відшкодування витрат та виставлено відповідні рахунки: рахунок № 890165 від 31.07.2024р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2024р.; рахунок №890189 від 31.08.2024р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2024р.; рахунок №890213 від 30.09.2024р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2024р.; рахунок № 890237 від 31.10.2024р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2024р.; рахунок № 890261 від 30.11.2024р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2024р.; рахунок № 890285 від 31.12.2024р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2024р.; рахунок № 890019 від 31.01.2025р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2025р.; рахунок № 890043 від 28.02.2025р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2025р.; рахунок № 890067 від 31.03.2025р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2025р.; рахунок № 890091 від 30.04.2025р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2025р.; рахунок №890115 від 31.05.2025р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2025р.; рахунок №890139 від 31.06.2025р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.06.2025р.
Позивачем було зазначено суду, що послуги, надані з липня 2024 по червень 2025 року на загальну суму 6575,88 грн з ПДВ, до теперішнього часу залишаються не сплаченими Замовником.
Відповідно до п. 4.2 Договору, у разі порушення термінів оплати послуг відповідно до п. 3.4 Договору Замовник сплачує Виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання грошових зобов'язань за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.
Позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 1466,30 грн., 3% річних - 145,71 грн. та інфляційних втрат - 344,51 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як з'ясовано судом, правовідносини між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санмобіл» виникли на підставі укладеного між ними Договору № 2882-П-ОДФ-20 від 02.04.2020р.
Відповідно до п. 3.4. Договору Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг на підставі оформлених актів наданих послуг, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2024р., від 31.08.2024р., від 30.09.2024р., від 31.10.2024р., від 30.11.2024р., від 31.12.2024р., від 31.01.2025р., від 28.02.2025р., від 31.03.2025р., від 30.04.2025р., від 31.05.2025р., від 31.06.2025р., у відповідності до п. 3.4. Договору були оформлені та, відповідно, скеровані відповідачу.
Матеріали справи містять опис вкладення №0505352459709, поданий позивачем як доказ, зокрема, скерування претензії та актів, однак, як встановлено судом, такий опис містить відомості щодо інших актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є відмінними від тих, що визначено позивачем та покладено в підставу заявленого позову у даній справі.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки положеннями цієї статті не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
При цьому, на підставі ч.4 ст. 236 ГПК України, господарським судом враховується висновок щодо застосування норм права, який викладений у Постанові Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №910/10958/19).
Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 6575,88 грн. - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Стосовно стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.
Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.2 Договору, у разі порушення термінів оплати послуг відповідно до п. 3.4 Договору Замовник сплачує Виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання грошових зобов'язань за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 3.4. Договору Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг на підставі оформлених актів наданих послуг, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним.
Із наведеного випливає, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати сплачуються боржником у разі прострочення ним виконання договірного зобов'язання з його вини.
Водночас, виходячи з вимог ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. ІІри цьому, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом» ( “beyond reasonable doubt» ). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу ві ро гідностей» ... Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Досліджуючи матеріали даної справи судом з'ясовано, що в матеріалах справи відсутні докази скерування актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2024р., від 31.08.2024р., від 30.09.2024р., від 31.10.2024р., від 30.11.2024р., від 31.12.2024р., від 31.01.2025р., від 28.02.2025р., від 31.03.2025р., від 30.04.2025р., від 31.05.2025р., від 31.06.2025р., отже, на думку суду, відповідач не був поінформований позивачем про визначену останнім до сплати суму.
Судом враховано, що умовами укладеного Договору сторонами було узгоджено, що замовник сплачує Виконавцю вартість послуг на підставі оформлених актів наданих послуг,
Поряд з цим, як вже встановлено судом, матеріали справи не містять доказів, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2024р., від 31.08.2024р., від 30.09.2024р., від 31.10.2024р., від 30.11.2024р., від 31.12.2024р., від 31.01.2025р., від 28.02.2025р., від 31.03.2025р., від 30.04.2025р., від 31.05.2025р., від 31.06.2025р., у відповідності до п. 3.4. Договору були оформлені та, відповідно, скеровані відповідачу.
Отже, позивач мав би надати суду належні докази, на підтвердження скерування актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), як факту обізнаності відповідача про суму, яка підлягає оплаті з боку відповідача.
У матеріалах справи не міститься жодного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання відповідачем будь-якого відповідного відправлення від позивача або розписки в особистому отриманні будь-якого акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Оскільки невиконання Договору відповідачем щодо сплати кошів перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із невиконанням позивачем договірних зобов'язань щодооформлення актів наданих послуг, відповідач не має бути притягненим до господарсько-правової відповідальності за порушення зобов'язання.
Окремо суд наголошує на тому, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, щодо відсутності підстав задля задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1866,93 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) - задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Санмобіл» (61072, м. Харків, просп. Науки, 56; ЄДРПОУ 42324600) на користь Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (65026, м. Одеса, Митна пл., 1; ЄДРПОУ 38727770) суму основного богу у розмірі 6575 (шість тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 88 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1866 (одна тисяча вісімсот шістдесят шість) грн. 93 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
Повне рішення складено 20 січня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко