ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.01.2026Справа № 910/7849/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДОРІВАН"
доТовариства з обмеженою відповідальністю «ДРЕДЖИНГ УКРАЇНА»
простягнення 21 061,00 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Доріван» (далі також - позивач, ТОВ «Доріван») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеджинг Україна» (далі також - відповідач, ТОВ «Джеджинг Україна») про стягнення заборгованості за договором поставки № 06-12-20 від 08.12.2020 в сумі 17 748,00 грн, 3% річних в розмірі 1 543, 34 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 770,51 грн.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 відкрито провадження у справі № 910/7849/25, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
29.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому також заявлено про застосування строку давності.
Керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «Доріван» (як продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дреджинг Україна» (як покупцем) було укладено договір № 06-12-20 (далі також - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти і оплатити наступний товар:
- Найменування: Камінь пісковик;
- одиниця виміру: м3;
- ціна за одиницю: 348,00грн за м3, в тому числі ПДВ;
- кількість: 1000 м3;
- якість і комплектність товару: вимоги ДСТУ Б В.2.7-241-2010 клас 121.
У розділі 2 договору сторони погодили, що продавець здійснює реалізацію товару покупцю партіями. Відвантаження партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця та попередньої оплати за товар. Продавець здійснює відвантаження товару покупцю протягом 10 робочих днів з моменту узгодження сторонами замовленої кількості товару.
Відповідно до п. 3.1. договору, право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання повноважними представниками сторін накладної/Акту приймання-передачі на товар.
У п. 4.1. договору встановлено, що оплата за партію товару здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування належних до сплати сум за банківськими реквізитами постачальника, зазначеними у договорі. Оплата за партію товару здійснюється у розмірі вартості товару у вигляді авансу. Датою оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок продавця.
Договір набирає чинність з дати укладення і діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 8.1. договору).
Як стверджує позивач, він поставив відповідачу товар: 51 т каменю пісковика на загальну суму 17 748,00 грн з ПДВ, відповідно до видаткової накладної № 2 від 04.01.2021.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався за поставлений товар на суму 17 748,00 грн, а у зв'язку з простроченням виконанням грошового зобов'язання позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач посилався, здебільшого, на наступне:
- претензії позивача про стягнення заборгованості відповідач не отримував;
- позивачем пропущено строк позовної давності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 06-12-20 від 08.12.2020, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що відповідно до видаткової накладної № 2 від 04.01.2021, позивач поставив відповідачу товар за договором на суму 17 748,00 грн. Видаткову накладну підписано без зауважень уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
Крім того, позивачем додано до позовної заяви Копію претензії № 3 від 23.08.2022 на суму 17 748,00 грн. Проте, суд наголошує, що опис вкладення у цінний лист, який надав позивач, не місить номеру поштового відправлення та не є належним доказом скерування поштової кореспонденції (претензії).
Всупереч вимог п. 4.1 договору, доказів виставлення відповідачу рахунку на здійснення передплати із зазначенням строку його оплати суду не надано.
У той же час, приписами статті 692 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, з урахуванням положень ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України, умов договору поставки № 06-12-20 від 08.12.2020 року та зважаючи на правила зустрічного виконання зобов'язання, встановлені ст. 538 ЦК, про одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку, суд дійшов висновку, що відповідач мав оплатити товар після його прийняття, тобто 04.01.2021.
Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов'язань за договором в частині оплати отриманого товару належним чином не здійснив.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 17 748,00 грн.
Крім суми основного боргу відповідач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 543,34 грн та інфляційні втрати в розмірі 8 048,08 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №9 10/12604/18 від 01.10.2019).
Під час перевірки правильності наданого позивачем розрахунку суд вставив, що ТОВ "ДОРІВАН" помилково починає період прострочення з 31.12.2020, хоча поставка відбулась 04.01.2021.
Фактично, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором починається з 05.01.2021 (на наступний день після дати поставки).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими на суму 1 536,05 грн. У той же час, вказане не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, зважаючи на визначений позивачем період їх нарахування, відтак позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 8 048,08 грн є обґрунтованими.
Разом з тим, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за договором, 3% річних й інфляційних втрат.
За змістом ст. 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 с. 267 ЦК України).
Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, про порушене право позивач довідався 04.01.2021 та міг звернутися за захистом свого порушеного права до суду з 05.01.2021 до 05.01.2024 (в межах загального строку позовної давності, встановленого законодавством).
Натомість, позовну заяву подано до суду 19.06.2025 - за межами строку позовної давності. Жодних поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не навів.
Таким чином, вимоги щодо стягнення заборгованості за договором поставки № 06-12-20 від 08.12.2020 в сумі 17 748,00 грн, не підлягають задоволенню, оскільки пропущений строк позовної давності.
Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
Отже, нараховані позивачем до стягнення 3% річних в розмірі 1 543, 34 грн та інфляційні втрати в розмірі 8 048,08 грн задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення боргу, за якою пропущений строк позовної давності.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог та положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРІВАН" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2026 року.
Суддя Ю.О.Підченко