пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
19 січня 2026 року Справа № 903/399/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/399/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Федчишиної Світлани Василівни до Rose Office GmbH про стягнення 20402,83 євро,
07.04.2025 представник Фізичної особи-підприємця Федчишиної Світлани Василівни подав до суду позов до Rose Office GmbH про стягнення 20402,83 євро, в т.ч.: 18000,00 євро основний борг та 2402,83 євро пеня. Також просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 13940,97 грн.
Позовна заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно контракту №2-2024-DF від 22.08.2024.
Ухвалою суду від 10.04.2025 позовну заяву залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду нотаріально засвідчений переклад на українську мову інвойсів, CMR, претензії (з доказами направлення).
Ухвалою суду від 18.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Звернуто увагу відповідача, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство. Звернуто увагу відповідача на вимоги ст. 165 ГПК України щодо відзиву; докази направлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача.У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Попереджено відповідача, що у разі не подання протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропонувано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу, відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу. Провадження у справі зупинено до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про вручення виклику до суду чи інших документів. Зобов'язано позивача в строк до 05.04.2025 надати суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на німецьку мову позовної заяви з доданими до неї документами та ухвали про відкриття провадження у справі № 903/399/25 від 18.04.2025. Надіслано вищевказані документи до Центрального органу запитуваної Держави Федеративної Республіки Німеччина: Prasidentin des Oberlandesgerichts Munchen (Prielmayerstrfsse 5, 80097, Munchen) для їх подальшого вручення відповідачу - Rose Office GmbH, за адресою місцезнаходження: Heyestr.194, D-40625, Dusseldorf, Germany.
02.05.2025 представник позивача подав на вимогу ухвали суду від 18.04.2025 документи з перекладом на німецьку мову.
05.05.2025 суд надіслав до Центрального органу запитуваної Держави Федеративної Республіки Німеччина: Prasidentin des Oberlandesgerichts Munchen (Prielmayerstrfsse 5, 80097, Munchen) документи для їх подальшого вручення відповідачу - Rose Office GmbH, за адресою місцезнаходження: Heyestr.194, D-40625, Dusseldorf, Germany.
Разом з цим, станом на 12.01.2026 відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про вручення виклику до суду чи інших документів не надходило.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень ч.1 цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:
a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,
b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше 6 місяців,
c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави (ч.2 Конвенції).
У постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №904/6151/16 Верховний Суд вказав, що в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних права та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України" (заява № 36655/02)).
У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №910/570/16 зазначено, що жодні норми процесуального законодавства та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб'єкта господарювання про кожне наступне судове засідання зі справи шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення йому документів та у зв'язку з цим зупинення щоразу провадження у справі, оскільки це б приводило до порушення розумного строку розгляду справи (така ж позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №910/6880/17, від 09.06.2020 у справі 910/3980/16).
З врахування викладеного, оскільки з моменту відкриття провадження у справі пройшло більше як 8 місяців, суд вважає за необхідне поновити провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.01.2026 провадження у справі №903/399/25 поновлено. Позивачу у разі наявності додаткових пояснень подати останні у строк до 16.01.2026.
Відзив на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2024 року між Rose Office GmbH (Покупець) та Фізичною особою-підприємцем Федчишиною Світланою Василівною (Продавець) укладено Контракт №2-024-DЕ (далі - Контракт), відповідно до якого Продавець зобов'язувався заготовити та пізніше відвантажити, а Покупець - купити на умовах DАР-ОWS GmbH, Nordgaustr.3, DE-93437 Furth im Wald, DE (Інкотермс-2020) сушені трави і рослини (далі Товари) на загальну суму не більше 100 000 (сто тисяч) євро.
Згідно розділу 2 контракту, всі ціни на товари та точна кількість завантаженого Товару вказуються в інвойсах Продавця та позначаються з євро. Загальна вартість нього Контракту не перевищує 100 000,00 (сто тисяч) ЄВРО. Усі витрати, включаючи митні платежі (імпортні та експорті мита), після підписання та виконання Контракту сплачуються сторонами на територіях своїх країн.
У відповідності до п.4.1. договору, дата відвантаження заздалегідь узгоджується сторонами за допомогою електронної пошти. Покупець оплачує 100% від суми зазначеної із інвойсі протягом 21 календарного дня після прибуття товару, якщо інші умови не зазначені в Бланку Замовлення (Додаток 1).
Відповідно до умов пункту 4.3 Контракту, у разі несплати Покупцем у строк, зазначений у п.3.5 та п 4 .1, цього договору, Покупець зобов'язаний заплатити Пеню у вигляді 1% від суми інвойса за кожний день прострочення.
Товар вважається доставленим Продавцем та прийнятим Покупцем:
-за Кількістю упаковок та вагою відповідно до і супровідних документів;
- за якістю - відповідна до опису якості та фото Продавця, погодженої між Продавцем та Покупцем у листуванні, а також відповідно до раніше доставленого зразка (п.6.1. контракту).
Пунктом 8.1 контракту, сторонами узгоджено, що покупець може висунути Продавцю претензії:
-за кількісна Товару - виключно в день вивантаження товару на склад Покупця, підтвердивши розходження за вагою з товаросупровідними документами, надавши фото та/або відео з моменту зважування, що підтверджує нестачу товару. Нестача товару повинна бути відображена в СМR та окремому Акті Приймання, з підписом керівника складу Покупця та водія, який доставив цей вантаж. Претензія кількості, за відсутності перелічених вище доказів недостачі Товару, не може бути прийнята і визнана продавцем.
- за якістю Товару - протягом 21 календарних днів з дня вивантаження.
Згідно п.8.4. контракту, усі суперечки між сторонами вирішуються мирним шляхом. У разі, якщо сторони не змогли врегулювати суперечку мирним шляхом, суперечка вирішується у Господарському суді за місцем перебування Позивача. Чинне право цього контракту - право України
Строк дії контракту: контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025. У частині оплати - до виконання боргу обома сторонами (п.10.4 контракту).
На виконання умов Контракту, на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (СМК) № АN* 153585 та інвойсу №1 від 16.09.2024 Відповідачу поставлено партію товару вартістю 18000,00 (вісімнадцять тисяч) євро. Дата доставки зазначена в СМR (відмітка у графі 24) - 23 вересня 2024 року.
Товар був доставлений та отриманий Відповідачем 23 вересня 2024 року, про що свідчить відмітка у графі 24 СМR.
Відтак, граничним терміном оплати інвойсу №1 від 16.09.2024 було 14 жовтня 2024 року.
Проте, Відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати вартості отриманого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 18 000,00 Євро.
Жодних претензій щодо якості чи кількості поставленого товару у строки, передбачені п. 6.2 Контракту (21 календарних днів з дати доставки), Відповідач не пред'являв.
З метою досудового врегулювання спору, Позивач через свого представника (адвоката Литвинюка Юрія Володимировича) направив на електронну адресу Відповідача Вимогу від 21.02.2025 щодо сплатити заборгованості 18000 євро. Однак, дана вимога була залишена без задоволення, та Відповідач не здійснив оплату.
Станом на дату подання позову Відповідач не виконав свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару.
Таким чином, на дату подання позову за Відповідачем рахується заборгованість розмірі 18000,00 євро.
Відповідно до ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.ст. 663-664 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця.
У відповідності до положень ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статей 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до п.4.3 контракту нараховано відповідачу 2402,83 євро пені за період 15.10.2024 по 07.04.2025 (а.с.3).
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача пеня в сумі 2402,83 євро пені за період 15.10.2024 по 07.04.2025.
При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН».
Контррозрахунку пені відповідачем не подано.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відповідно до ст.366 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Згідно ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, а отже підлягає до задоволення в сумі 20402,83 євро, в т.ч.: 18000,00 євро основний борг та 2402,83 євро пеня.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 13940,97 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Rose Office GmbH (Heyestr.194, D-40625, Dusseldorf, Germany; VAT ID DE815797789, Steuer Nr 133/5865/1581) на користь Фізичної особи-підприємця Федчишиної Світлани Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 20402,83 євро, в т.ч.: 18000,00 євро основний борг та 2402,83 євро пеня, а також 13940,97 грн (тринадцять тисяч дев'ятсот сорок гривень 97 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 19.01.2026.
Суддя І. О. Гарбар