вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" січня 2026 р. Справа№ 910/8624/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 13.01.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 28.10.2025 (повний текст складено 11.11.2025)
у справі № 910/8624/25 (суддя О.В. Котков)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд»
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси
України» в особі філії «Слобожанський лісовий офіс»
про стягнення 1 633 501, 17 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» про стягнення заборгованості у сумі 1 633 501, 17 грн, з яких: основний борг у сумі 1 423 108, 63 грн, інфляційні втрати у сумі 169 327 ,81 грн та 3 % річних у сумі 41 064, 73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором про виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з лісозаготівлями №26-і/ВС від 01.05.2024, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/8624/25 провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 1 423 108, 63 грн закрито. Позовні вимоги задоволено.
Присуджено до стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд» інфляційні втрати у сумі 169 327, 81 грн, 3 % річних у сумі 41 064, 73 грн, судовий збір у розмірі 3 155, 89 грн.
Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд» з Державного бюджету України судовий збір, сплачений платіжною інструкцією №2827 від 10.07.2025, що становить 21 346, 63 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За доводами скаржника, позивачем проведені розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних на дати актів приймання-передачі виконаних робіт, тобто від дати акту відраховував 15 календарних днів та з цієї дати проводив нарахування, проте це не відповідає п. 4.1. договору, оскільки розрахунок проводиться шляхом здійснення оплати замовника після надання виконавцем рахунка-фактури на оплату наданих послуг.
Так, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не було досліджено, з якої дати повинні проводитись розрахунки 3% річних та інфляційних втрат.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, 01.05.2024 між Державним підприємством «Ізюмське лісове господарство», правонаступником якого є Державне підприємство «Ліси України» (замовник), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд» (виконавець) був укладений договір про виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з лісозаготівлями №26-і/ВС (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець має право та зобов'язується на власний ризик, власними силами і силами найманих працівників, засобами та матеріалами надати лісозаготівельні послуги за завданням замовника в Андрііївському, Артемівському, Балаклійському, Ізюмському, Піщанському, Норцівському, Придонецькому, Савинському, Студенецькому та Червоноскільському лісництвах.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Склад, види та обсяги послуг, що надаються за цим договором, а також строки надання послуг визначаються сторонами у додатках, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2.).
Загальна сума цього договору орієнтовно становить 2 134 750, 00 грн. (пункт 3.1.).
Розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після надання виконавцем рахунка-фактури на оплату наданих послуг на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт на протязі 15 календарних днів (пункт 4.1.).
Оплата за заготовлену деревину здійснюється згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (пункт 4.5.).
Виконавець зобов'язаний передати замовнику всю отриману в процесі розробки лісосіки лісопродукцію на франко-верхньому (проміжному) складі (пункт 5.2.16.), а замовник зобов'язаний оплатити надані виконавцем послуги, на підставі оформлених актів приймання-передачі робіт (додаток №5), в розмірах і строки, встановлені цим договором (пункт 5.4.3.).
Про надані послуги виконавець щомісячно складає акт приймання-передачі виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін (пункт 6.2.).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але у будь-якому випадку до 31.12.2024 (пункт 10.1.).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №26-і/ВС від 01.05.2024 позивач у період з 31.05.2024 по 30.09.2024 надав відповідачу лісозаготовельні послуги на загальну суму 1 423 108, 63 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі робіт та послуг за вказаний період, підписаними обома сторонами без зауважень, та актом звірки взаємних розрахунків за період травень 2024-вересень 2024.
Відповідач, грошові кошти у визначений договором строк за отримані послуги не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 1 633 501, 17 грн.
Разом з тим, вказана заборгованість була сплачена відповідачем під час розгляду справи, що підтверджується платіжною інструкцією №10869 від 25.08.2025 на суму 1 423 108, 36 грн.
Отже, провадження у цій частині позовних вимог закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зі змісту та вимог апеляційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржується судове рішення лише в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а тому суд переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Норма статті 625 Цивільного кодексу України конкретизує визначений у статті 536 Цивільного кодексу України обов'язок боржника сплачувати проценти за незаконне користування чужими грошовими коштами.
Слід зазначити, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку суми процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
З аналізу частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України слідує, що право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Разом з цим, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено з якої дати повинні проводитись розрахунки 3% річних та інфляційних втрат.
При цьому скаржник вказує, що розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після надання виконавцем саме рахунка-фактури на оплату наданих послуг відповідно до п. 4.1. договору.
Однак, слід зазначити, що рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 та від 11.11.2021 у справі №922/449/21).
Водночас, дослідивши умови п. 4.1. договору, яким передбачено що розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після надання виконавцем рахунка-фактури на оплату наданих послуг на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт на протязі 15 календарних днів, а у п. 4.5. договору зазначається, що оплата за заготовлену деревину здійснюється згідно акту приймання-передачі виконаних робіт, колегія суддів вважає твердження скаржника необґрунтованими.
Таким чином, розрахунок штрафних санкцій проведено правильно та відповідають умовам договору і нормам ЦК України, зокрема пункту 4.1. договору, який встановлює, що оплата здійснюється протягом 15 календарних днів після підписання актів, незалежно від надання рахунку, якщо виконання підтверджене актами.
Крім того, будь-яких заперечень чи претензій щодо обсягу та вартості наданих позивачем послуг за договором матеріали справи не містять.
Також відповідачем підписано як акти приймання-передачі виконаних робіт та послуг, так і акт звірки взаємних розрахунків за договором, у якому засвідчено наявність заборгованості.
При цьому, скаржником не надано контррозрахунків чи доказів, які могли б спростувати розрахунки позивача.
З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 169 327, 81 грн інфляційних втрат та 41 064, 73 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Колегія суддів вважає даний висновок суд першої інстанції законним та обґрунтованим.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо строків розрахунку колегія суддів звертає увагу, що розрахунок штрафних санкцій проведено правильно та відповідає умовам договору і нормам ЦК України, зокрема пункту 4.1. договору, який встановлює, що оплата здійснюється протягом 15 календарних днів після підписання актів, а позивач нарахував санкції з дати, що настає після спливу цього строку для кожного акту, суд першої інстанції перевірив ці розрахунки з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України про перенесення строку на робочий день і визнав їх правильними.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/8624/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/8624/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/8624/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/8624/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 19.01.2026.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко