вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" січня 2026 р. Справа№ 910/12855/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Сибіги О.М.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.01.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025
у справі № 910/12855/25 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Київської міської ради
до Фізичної особи підприємця Любченко Олега Володимировича
про знесення самочинно побудованого майна,
Короткий зміст позовних вимог і підстави заяви про забезпечення позову.
Київська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця Любченко Олега Володимировича (далі - відповідач) про знесення самочинно збудованого майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.10.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, який 23.10.2020 посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Міндель І. В. за № 1364. На підставі вказаного договору ОСОБА_1 подарував частку у праві власності на нежитлову будівлю під літ. "А", загальною площею 64 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_1 , проте, позивач жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 п у власність чи користування вказаним особам не приймав.
Вказані дії, за твердженням позивача, свідчать про вчинення відповідачем дій, які спрямовані на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності.
Разом з позовом позивачем подана заява про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, в якій останній просить суд забезпечити позов у господарський справі за позовом Київської міської ради до ФОП Любченко О.В. про усунення перешкод власнику у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва шляхом: накладання арешту на нежитлову будівлю під літ. "А", загальною площею 64,0 кв. м що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2090841880000), що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .
В обґрунтування вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі позивач посилається на можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися об'єктом самочинного будівництва шляхом відчуження, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі № 910/12855/25 відмовлено у задоволенні заяви Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову.
Постановляючи вказану ухвалу, суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів жодним чином не обґрунтована і документально не підтверджена, оскільки не містить доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Разом з цим місцевий господарський суд зазначив, що обґрунтування необхідності забезпечення позову згідно з поданою заявою фактично зводиться до припущень заявника щодо можливого виникнення ризиків, а не їх наявності станом на дату подання заяви про забезпечення позову, що суперечить інституту забезпечення позову, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Київська міська рада 27.10.2025 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі № 910/12855/25 та прийняти нову, якою заяву Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду у даній справі прийнята з невідповідністю викладених у ній висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права (статей 73, 76-79, 86, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач наголошує, що можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися об'єктом самочинного будівництва шляхом відчуження, є беззаперечною, що в майбутньому унеможливить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
За твердженням апелянта, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, оскільки у разі вибуття такого майна із власності Любченка О.В. може призвести до нових реєстраційних дій щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом, а отже, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно безпосередньо пов'язано із предметом позову
Узагальнені доводи заперечень на апеляційну скаргу
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 апеляційну скаргу Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі № 910/12855/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі № 910/12855/25, справу призначено до розгляду на 16 грудня 2025 року о 15 год 20 хв.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Коробенка Г.П. з 15.12.2025 по 22.12.2025 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі № 910/12855/25 призначено на 13 січня 2026 року о 16 год 10 хв.
У судовому засіданні 13.01.2026 апеляційним господарським судом оголошено перерву у справі № 910/12855/25 до 10 год 20 хв 14.01.2026.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 14.01.2025, з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даній справі за відсутності представників відповідача.
Позивач у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо наявності підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у даній справі та задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд має враховувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 та від 26.09.2019 у справі №917/751/19.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а повинен керуватися власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник зазначає, що 23.10.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, який 23.10.2020 посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Міндель І. В. за № 1364. На підставі вказаного договору ОСОБА_1 подарував частку у праві власності на нежитлову будівлю під літ. "А", загальною площею 64 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_1 , проте, позивач жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 п у власність чи користування вказаним особам не приймав.
Вказані факти, за твердженням позивача, свідчать про вчинення відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності.
Позивач посилається на можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися об'єктом самочинного будівництва шляхом відчуження, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
На переконання позивача, ефективний захист порушених прав може бути забезпечений накладенням арешту на спірне майно, такий захід має логічний зв'язок з предметом позовних вимог, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки об'єкт нерухомості залишається у володінні відповідача.
За твердженнями позивача невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади міста Києва, зокрема реально та безперешкодно реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки комунальної власності.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з ухвалою місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а доводи позивача вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося, позивач звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи підприємця Любченко Олега Володимировича (відповідач) про знесення самочинно збудованого майна.
У силу приписів статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
За змістом статей 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та державну реєстрацію відповідного права.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває прав власності на нього (частини 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 3 цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майно, суд може визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відчуження відповідачем об'єкта нерухомого майна на користь третіх осіб, унеможливить ухвалення рішення про задоволення позову, пред'явленого саме до вказаного відповідача.
Статтею 48 Господарського процесуального кодексу України регулюється порядок заміни неналежного відповідача.
Враховуючи ті обставини, що за відповідачем на даний час зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, з правомірністю набуття якого позивач не погоджується, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, за умови задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, з яким юридично буде пов'язана і доля земельної ділянки, на якій будівля розташована.
Отже, апеляційним господарським судом враховано можливість відчуження відповідачем спірного об'єкта нерухомості на користь третіх осіб необмежену кількість разів, що в результаті може призвести до неправомірного затягування судового процесу та ускладнення захисту порушеного права в строки, передбачені процесуальним законом.
Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відсутність на даний час будь-яких доказів, які б підтверджували наміри відповідача здійснити відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, не спростовує наявності у останнього потенційної можливості його відчуження у будь-який час, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументами позивача про те, що у випадку невжиття вищезазначених заходів забезпечення позову, рішення суду не виконає свою правову роль та не призведе до захисту та відновлення порушеного права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб пов'язано із забезпеченням можливості поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів територіальної громади міста Києва в разі задоволення позову, а обрані заходи є адекватними змісту права, про яке заявлено захист і не виходять за його межі, а також базується на обґрунтованих та вмотивованих припущеннях.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно.
Відповідно до частин 5, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявником належним чином обґрунтовано, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі, а тому визнає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача помилковим.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Київської міської ради обґрунтованою та такою, що спростовує висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій ухвалі суду. Ухвала Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у даній справі підлягає скасуванню, а заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню.
Судові витрати за перегляд ухвали судом апеляційної інстанції у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені судом першої інстанції, за результатом розгляду справи по суті.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі №910/12855/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі №910/12855/25 скасувати, прийняти нове рішення, яким заяву Київської міської ради про забезпечення позову задовольнити повністю.
3. Вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на нежитлову будівлю під літ. "А", загальною площею 64,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2090841880000), що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 .
4. Дана постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 910/12855/25 є виконавчим документом, набирає законної сили з 14.01.2026 та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
5. Строк пред'явлення даної постанови Північного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 910/12855/25 до виконання становить три роки, тобто до 14.01.2029.
6. Стягувачем у виконавчому провадженні за постановою Північного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 910/12855/25 є Київська міська рада (Україна, 01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141).
7. Боржником у виконавчому провадженні за постановою Північного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 910/12855/25 є Фізична особа-підприємець Любченко Олег Володимирович ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ).
8. Матеріали оскарження у справі №910/12855/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 16.01.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.М. Сибіга