Справа № 730/689/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/121/26
Категорія - ч. 5 ст. 191 КК України Доповідач ОСОБА_2
14 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
З участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 , (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, внесеного 28 липня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270310000255, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2025 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Валки, Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, одруженого, не працюючого, особи з інвалідністю ІІ групи, раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
Вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2025 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах і організаціях державної та комунальної форми власності строком на 1 рік з конфіскацією майна, що є його особистою власністю.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави 17356,96 грн. у рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням судових експертиз.
Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» до ОСОБА_9 про стягнення збитків, що заподіяні внаслідок вчинення кримінального правопорушення - повернуто без розгляду.
Питання про речові докази вирішено відповідно до статті 100 КПК України.
Не погоджуючись з рішенням суду адвокатом ОСОБА_7 була продана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати вирок суду та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у потерпілого ДП «Державний резервний насіннєвий фонд України» наявні розбіжності між бухгалтерським обліком і ринковою вартістю майна. У оскаржуваному вироку відсутнє згадування про допит свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також показання ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 . ОСОБА_17 , які давали показання на користь сторони захисту в частині вартості насіння у порівняні із зерном ячменя, а також письмові докази сторони захисту з цього приводу. Вказує, що суд першої інстанції визнав ОСОБА_9 винним у реалізації насіння, яке передане на зберігання, яке таким не було в силу відсутності відповідних сертифікатів, визначивши розмір завданих збитків на підставі висновку експерта №КСЕ-19/125-22/7672-ЕК від 31 жовтня 2022 року, по якому наявна очевидна неузгодженість з іншими матеріалами кримінального провадження, відмовивши стороні захисту в призначенні судової товарознавчої експертизи, що також свідчить про неповноту судового розгляду. Зазначає, що оскаржуваним вироком суду ОСОБА_9 визнано винним у реалізації насіння, яке передане на зберігання, яке таким не було в силу відсутності відповідних сертифікатів, на підставі договорів №С-02 від 16 січня 2018 року та №С-08 від 3 липня 2018 року, які передбачали зберігання насіння, яке так і не було передано на зберігання, що свідчить про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Захисник вказує, що суд першої інстанції фактично виклав у вироку 2 різні висновки щодо твердження відносно відсутності власного зерна ячменю у ДП «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України. При цьому за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначив, чому він взяв до уваги одні докази сторони обвинувачення і відкинув докази сторони захисту, в самі висновки суд виклав у рішенні з істотними суперечностями.
Апелянт стверджує, що у вироку суду першої інстанції, в порушення вимог ч. 2 ст. 372 КПК України, не наведено жодного обґрунтування мотивів неврахування окремих доказів, зокрема, письмових доказів поданих стороною захисту.
Зазначає, що від початку внесення відомостей до ЄРДР і до повідомлення про завершення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні прокурори Ніжинської окружної прокуратури ОСОБА_18 та ОСОБА_19 у поза процесуальний спосіб одноосібно наділили себе повноваженнями слідчих органів, тобто слідчих органів Національної поліції та всі слідчі дії проводилися, а процесуальні рішення приймалися виключно ними. І наслідком недотримання належної правової процедури, як складового елементу принципу верховенства права, на переконання захисника, є визнання доказів одержаних в ході досудового розслідування недопустимими, як таких, що зібрані не уповноваженими особами, з порушенням установленого законом порядку.
На переконання захисника, у даному кримінальному провадженні сторона обвинувачення не встановила під час досудового розслідування, не зазначила в обвинувальному акті і не надала суду під час розгляду справи доказів поза розумним сумнівом про наявність у діях ОСОБА_9 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети. Як наслідок, з врахуванням фактичних обставин події, дії обвинуваченого ОСОБА_9 не містять повного складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України.
Як встановлено судом першої інстанції Відповідно п.п. 1.1, 1.5, 2.1, 2.2, 3.5, 6.2.1, 6.2.2, 7.2, 7.6, 7.6 Статуту Державного підприємства Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національногої академії аграрних наук України (далі - ДП ДГ «Іванівка»), затвердженого Президентом Національної академії аграрних наук України 30.01.2018, підприємство засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії наук України, як органу управління державним майном, безпосередньо підпорядковується: Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України.
Підприємство, як юридична особа, є державним сільськогосподарським підприємством, яке створене з метою організаційно - господарського забезпечення науково-дослідним установам Академії умов для проведення досліджень, випробувань і доопрацювання наукових розробок, їх апробації, проведення виробничої перевірки і впровадження їх у виробництво та іншої господарської діяльності.
Основними напрямками та видами діяльності Підприємства є: активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств та організацій, а також інших господарюючих суб'єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду у виробництво; виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур та саджанців, вирощування племінного молодняка худоби і птиці; ефективне власне господарювання як приклад застосування результатів організаційних та наукових здобутків.
Економічною основою діяльності підприємства є державна власність України на основні фонди, інше державне майно, а також землі Академії, які закріплені за нею постановою Президії Верховної Ради Української PCP «Про статус Української академії аграрних наук» від 29 липня 1991 року № 1370-ХІІ, що перебувають у розпорядженні установ Академії.
Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік майна і результатів своєї роботи, веде статистичну звітність згідно з чинним законодавством та нормативно-правовими актами; директор Підприємства та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержання порядку ведення оперативного та бухгалтерського обліку і статистичної звітності результатів фінансово-господарської та іншої діяльності. Управління підприємством здійснюється його директором, який підзвітний Академії, директор, діючи від імені Підприємства та в його інтересах, відповідно до законодавства та в межах Статуту і контракту, самостійно вирішує питання діяльності Підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Наукової установи, Академії і трудового колективу Підприємства, зокрема: організовує і здійснює керівництво науково-дослідною і виробничо-господарською діяльністю підприємства; укладає господарські договори; розпоряджається майном та коштами Підприємства відповідно до чинного законодавства та цього Статуту. Директор здійснює управління Підприємством. Він несе персональну відповідальність за стан та діяльність Підприємства, за збереження та ощадливе використання майна Підприємства.
ОСОБА_9 в період часу з 01.07.2013 по 09.08.2021 фактично перебуваючи на посаді та виконуючи обов'язки директора ДП ДГ «Іванівка», виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто будучи службовою особою, діючи від імені підприємства та в його інтересах, уклав та підписав договори про надання послуг зі зберігання насіння з Державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України» (далі - ДП «Держрезервнасінфонд») в особі директора підприємства ОСОБА_20 № С-02 від 16.01.2018, відповідно до якого ДП «Держрезервнасінфонд» зобов'язується передати ДП «ДГ «Іванівка» на зберігання насіння сільськогосподарських рослин, в тому числі і ячменю «Триполь» еліта (ярі) у кількості 30 тонн по ціні 6500 грн за 1 тонну з урахуванням ПДВ та договір № С-08 від 03.07.2018, відповідно до якого ДП «Держрезервнасінфонд» зобов'язується передати ДП «ДГ «Іванівка» на зберігання насіння сільськогосподарських рослин, в тому числі і ячменю «Триполь» еліта (ярі) у кількості 115 тонн по ціні 6500 грн за 1 тонну з урахуванням ПДВ. Надалі, згідно актів приймання - передачі насіння № 1 від 16.01.2018 та № 1 від 13.07.2018, ОСОБА_9 прийняв на відповідальне зберігання від ДП «Держрезервнасінфонд» насіння ячменю «Триполь» еліта (ярі) в загальній кількості 145 тонн по ціні 6500 грн за тонну з ПДВ на загальну суму 942 500 грн з ПДВ. Згідно з п.п. 1.2, 2.7 та п. 7.1 договорів про надання послуг зі зберігання насіння № С-02 від 16.01.2018, № С-08 від 03.07.2018 право власності на насіння до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обігу зберігача або бути передано ним третім особам, зберігач зобов'язується відпуск насіння проводити покупцям на підставі листа і довіреності поклажодавця, зберігач зобов'язаний повідомляти Поклажодавця про відпуск насіння зі складу та сторони несуть відповідальність за невиконання умов договору відповідно до законодавства України.
Після цього, ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді виконуючого обов'язки директора ДП «ДГ «Іванівка», діючи умисно, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тим самим будучи службовою особою, діючи в інтересах та від імені ДП «ДГ «Іванівка», з метою реалізації злочинного умислу, направленого на розтрату чужого майна, яке належало ДП «Державний резервний насіннєвий фонд України», а саме насіння ячменю «Триполь» еліта, що було йому передане на зберігання, відповідно до договорів про надання послуг зі зберігання насіння № С-02 від 16.01.2018 та № С-08 від 03.07.2018, у період доби 02.05.2019 (більш точний час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), будучи обізнаним з вищевказаними умовами цих договорів, достовірно знаючи, що ДП «Держрезервнасінфонд» дозволу на продаж насіння не надавав, а ДП «ДГ «Іванівка» не має власного зерна ячменю «Триполь» еліта ярі, уклав та підписав договір постачання пивоварного ячменю № 14 від 02.05.2019 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Грод» (далі ТОВ «Грод») в особі директора ОСОБА_21 , за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого ДП «ДГ «Іванівка» зобов'язалося поставити ТОВ «Грод» ячмінь ярий Триполь еліта в кількості 100 тон за ціною за 1 тону 5900 гривень (включаючи ПДВ) на загальну суму 590 000 гривень (включаючи ПДВ, в розмірі 98333,3 грн.)
Крім того, продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_9 , 13.05.2019 (більш точний час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), уклав та підписав договір постачання пивоварного ячменю №18 від 13.05.2019 з ТОВ «Грод» в особі директора ОСОБА_21 , згідно п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю ячмінь ярий Триполь еліта в кількості 25 тон ціною за 1 тону 6000 гривень (включаючи ПДВ), загальною сумою договору 150 000 гривень (включаючи ПДВ в розмірі 25000 гривень).
На виконання умов вказаних договорів ДП «ДГ «Іванівка» пердало ТОВ «Грод» вказане насіння загальною вагою 125 тонн на загальну суму 740 000 грн. Оплата за поставлене насіння на загальну суму 740 000 грн. надійшла на рахунок ДП «ДГ «Іванівка».
Оскільки, фактична вартість насіння ячменю Триполь еліта ярі на момент поставки на зберігання склала 812500 грн., то з ДП «Держрезервнасінфонд» було заподіяно матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на вказану суму.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, думку прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу сторони захисту та просив призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції скасувавши вирок суду, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався цих вимог закону, що є підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Аналізуючи зміст зазначеного вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що його зміст не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості. Однією із умов прийняття законного судового рішення є неухильне дотримання судом встановлених законом вимог до його форми та змісту.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку окрім іншого зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Вказані приписи зазначені також в роз'ясненнях, які містяться у п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (далі - Постанові Пленуму), в яких зокрема зазначається, що в мотивувальній частині обвинувального вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
У мотивувальній частині вироку суд мав викласти результати дослідження, аналізу і оцінки доказів, як тих, що були зібрані під час досудового розслідування, так і поданих у судовому засіданні.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Окрім того, ст. 94 КПК України передбачає, що, зокрема, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_9 , судом не було надано оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку відповідно до положень ст.94 КПК України.
Зі свого боку, оцінка доказів полягає у тому, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження оцінює кожний доказ окремо та в сукупності. Крім того, оцінка доказів передбачає аналіз його змісту або відомостей, які містяться у ньому шляхом зіставлення зі змістом інших доказів на предмет, чи узгоджуються вони між собою чи ні.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму, висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме, обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто, вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Мотивування, обґрунтування висновків суду, передбачає не простий виклад (і тим більше - перерахування) доказів, а й їх аналіз. Не можна визнати мотивованим вирок, в якому зміст доказів не розкрито, у якому залишилися не спростованими докази, що суперечать обвинуваченню або не приведені переконливі мотиви на спростування будь-якого доказу.
Аналізовані докази необхідно викладати таким чином, щоб був ясний їх логічний зв'язок з фактом злочину.
За наявності суперечливих доказів у вироку має бути пояснено, чому суд приймає одні з цих доказів і відкидає інші, тобто необхідно вказати, які конкретні обставини були підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри.
Водночас, під час ухвалення вироку, щодо ОСОБА_9 , судом першої інстанції взагалі не відображено у вироку показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 , хоча вказані свідки допитувалися судом першої інстанції.
При цьому, у вироку відсутня оцінка цих показань, з погляду на обставини, що мають значення для цього кримінального провадження та судом першої інстанції не зроблено власних висновків за доводами сторони захисту.
Крім того, колегією суддів в ході апеляційного розгляду встановлено наступне.
За вимогами ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються, зокрема формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Кримінально-правова норма, передбачена статтею 191 КК України за своїм змістом є бланкетною, оскільки у наведеній диспозиції відсилає до інших нормативно-правових актів для розкриття її змісту.
В теорії кримінального права бланкетна диспозиція кримінально-правової норми лише називає або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст.
Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення кримінальним законом діяння як злочину певного виду та встановлення за нього кримінальної відповідальності.
Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом. Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання, на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000).
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак встановленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16, зауважив, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
Аналогічне за змістом тлумачення процесуальних норм, викладене і в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі № 683/694/20, згідно з яким у пункті 13 ч. 1 ст. 3 КПК України законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Кримінальний процесуальний закон вимагає обов'язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення.
При цьому під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Як вбачається з обвинувачення, яке висунуте органом досудового розслідування та визнано судом першої інстанції таким, що знайшло своє підтвердження в суді першої інстанції, ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні розтрати чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адмі¬ністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплат¬ного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, неза¬конно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.
Апеляційний суд зауважує, що при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, судом першої інстанції виключено значну частину обвинувачення, викладену в обвинувальному акті, яка вказувала в чому полягали адміністративно-господарські функції ОСОБА_9 , порушення яких йому ставить у провину, що свідчить про фактичне виключення частини обвинувачення і підстави такого чи мотиви судом першої інстанції у вироку не зазначені.
За відсутності апеляційних вимог з цього приводу, суд апеляційної інстанції не може самостійно усунути вищезазначені порушення та прийняти своє рішення по суті обвинувачення, адже відсутня можливість погодитися чи навпаки переоцінити докази, що надані сторонами кримінального провадження.
Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу захисника встановив, що суд першої інстанції власних висновків щодо оцінки доказів не зробив. Також суд першої інстанції не вказав, які фактичні дані перелічених ним доказів у вироку він враховує, встановивши в діях ОСОБА_9 ознаки відповідного кримінального правопорушення та фактично виключив частину обвинувачення, не навівши відповідних мотивів. З огляду на це, колегія суддів позбавлена можливості зробити висновок про доведеність чи недоведеність вини обвинуваченого.
Без проведення фактичного аналізу доказів з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як того вимагають положення ст. 94 КПК України, та без викладення у тексті вироку результатів цього аналізу висновок суду щодо доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення носить суто формальний характер. За таких обставин вирок стосовно ОСОБА_9 не може бути визнаний законним і обґрунтованим.
Наведені порушення, а саме статей 9 та 22 КПК України, хоча і не відносяться до передбаченого ч. 1 ст. 415 КПК переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, однак, відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 2, 15 ч. 1 ст. 7 КПК України законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, які порушені судом першої інстанції.
Недодержання судом загальних засад кримінального провадження призвело до порушення порядку кримінального провадження, суперечило забезпеченню виконання його завдань, визначених ст. 2 КПК України, щодо застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був засуджений, що, на думку апеляційного суду, перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вирок - це ухвалене іменем держави судове рішення першої або апеляційної інстанції про винуватість або невинуватість особи і про призначення кримінального покарання або звільнення від призначеного покарання, засноване на доказах, безпосередньо досліджених судом.
Законність вироку - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законним може бути лише той вирок, який постановлено при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК України не має права вирішувати доводи апеляційних скарг сторін кримінального провадження про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими.
Наведені порушення, відповідно до ст.412 КПК України є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законний і обґрунтований вирок та такими, які згідно з п.3 ч.1 ст.409, ст.415 КПК України є підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Доводи сторони захисту про недопустимість доказів, на підставі ч. 2 ст. 415 КПК України, не можуть бути розглянуті в апеляційному порядку та підлягають перевірці при новому розгляді в суді першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково.
При новому судовому розгляді даного кримінального провадження суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене, усунути вказані в ухвалі порушення, перевірити доводи як сторони обвинувачення, так і захисту, та постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2025 року щодо ОСОБА_9 - скасувати, призначивши новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4