Номер провадження: 11-сс/813/78/26
Справа № 947/42448/25 1-кс/947/17393/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2025 про арешт майна у к/п № 12025162480001337 від 06.11.2025 за ч. 3 ст. 369-2 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання ст. слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та було накладено арешт на майно, вилучене 11.11.2025 в ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_10 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- виписний епікриз із історії хвороби терапевтичного відділення №14255-2281 на ім'я хворого ОСОБА_11 на 1 арк.;
- виписку із медичної карти стаціонарного хворого №11167 на ім'я хворого ОСОБА_11 на 1 арк.;
- виписку №17711 із медичної карти стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_11 на 1 арк;
- комп'ютерну томографія ООО «АС МЕДИКАЛ» на ім'я ОСОБА_11 на 1 арк;
- виписний епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №3372 на ОСОБА_12 на 2 арк.;
- копію свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_13 на 1 арк.;
- копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на 3 арк.;
- копію картки платника податків на ім'я ОСОБА_13 на 1 арк;
- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_14 на 1 арк;
- копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_14 на 2 арк;
- грошові кошти на суму 19900 доларів США, купюрами по 100 (сто) доларів США кожна), вилучено та упаковано до сейф-пакету WAR1982768;
- грошові кошти на суму 400 Євро, купюрами 100 (сто) Євро 1 шт., купюрами 50 (п'ятдесят) Євро 6 шт., вилучено та упаковано до сейф-пакету WAR1982769.
- блокнот із рукописними чорновими записами.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів, оскільки має доказове значення у вказаному провадженні, потребує експертного дослідження, окрім того, грошові кошти могли бути здобуті кримінально протиправним шляхом.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
Не погодившись із ухвалою слідчого судді представник ОСОБА_8 подада апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою в частині накладення арешту на грошові кошти, такою, що суперечить практиці ЄСПЛ з таких підстав:
- грошові кошти були вилучені за місцем реєстрації ОСОБА_7 , доказів на підтвердження того, що за вказаною адресою проживає ОСОБА_10 стороною обвинувачення не надано, водночас ОСОБА_7 є ФОП, викладає англійську мову, вилучені грошові накопичені нею та її родиною, відтак не підпадають під ознаки речових доказів у зазначеному кримінальному провадженні;
- ОСОБА_7 не має будь-якого відношення до обставин зазначеного кримінального провадження, не має будь-якого процесуального статусу, відтак накладення арешту на її особисті грошові кошти необґрунтовано порушує її право власності;
За таких обставин, представник ОСОБА_8 просить частково скасувати ухвалу слідчого суді від 21.11.2025 та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання в частині грошових коштів.
У судовому засіданні апеляційного власник майна та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольни, натомість прокурор заперечувала проти її задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно дост. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Водночас, приписами ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні,3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як вбачається з матеріалів, наданих апеляційному суду, СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування у к/п №12025162480001337 від 06.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_10 , будучи обізнаним про порядок призову та підстави звільнення від призову на військову службу у воєнний час громадян, маючи зв'язки, що надають можливість у сприянні та впливі на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, всупереч положень вищевказаного законодавства діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів та з метою особистого незаконного збагачення, використовуючи умови введеного в Україні воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, при обставинах, викладених у клопотанні слідчого.
Згодом, 11.11.2025 ОСОБА_10 , було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Окрім того, 11.11.2025 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 10.11.2025 було проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_10 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в ході проведення якого було виявлено та вилучене зазначене вище майно.
Метою накладення арешту на майно слідчий визначив необхідність збереження речових доказів.
У контексті доводів представника власника майна з приводу того, що грошові кошти були вилучені за місцем реєстрації ОСОБА_7 , яка не має жодного відношення до обставин зазначеного кримінального провадження, апеляційний зауважує, що триває досудове розслідування, проводяться необхідні слідчі дії для встановлення обставин кримінального провадження.
На переконання апеляційного суду, вилучені грошові кошти відповідають критеріям речових доказів, оскільки могли бути набуті підозрюваним кримінально протиправним шляхом з огляду на обставини злочину, який розслідується.
Більш того, представником власника майна не заперечувався той факт, що вилучені в ході обшуку документи належать саме підозрюваному ОСОБА_10 , оскільки останній тимчасово проживав з ОСОБА_7 по зазначеній адресі, у зв'язку з чим на теперішній час апеляційний суд вважає непереконливими доводи представника з приводу того, що грошові кошти належать саме ОСОБА_7 , відтак, з огляду на специфіку злочину, який розслідується законність їх походження підлягає перевірці.
Водночас, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси осіб з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Водночас, колегія суддів звертає увагу апелянта на можливість звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України, при умові, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Приписами п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді відсутні.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2025 про накладення арешту на майно, перелік якого міститься в мотивувальній частині ухвали, вилученого 11.11.2025 за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4