14 грудня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Первомайське Маловисківського району Кіровоградської області, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого о ч. 5 ст. 407 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62024150010000065.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 26.01.2026 р. включно, без визначення розміру застави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити ухвалу слідчого судді та визначити підозрюваному ОСОБА_5 заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Узагальнені доводи апелянта.
Захисник ОСОБА_6 зазначає, ОСОБА_5 визнає свою провину, щиро кається, має бажання продовжити виконувати свій військовий обов'язок у військовій частині НОМЕР_1 , від командира якої він має письмову згоду на продовження проходження військової служби, а тому відносно нього можуть бути застосовані положення ч. 5 ст. 401 КПК України, щодо закриття кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним, апелянт просить застосувати відносно підозрюваного альтернативний запобіжний захід у виді помірного розміру застави, для того, щоб підозрюваний мав можливість самостійно звернутись до військової частини для проходження в ній служби.
Обставини, встановлені слідчим суддею.
Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Миколаєві) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62024150010000065, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді старшого навідника гранотометного взводу другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , 04.12.2023 р. самовільно залишив місце служби в умовах воєнного стану тривалістю понад три доби.
29.11.2025 р. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своє клопотання слідчий мотивував наявністю обґрунтованої підозри ОСОБА_5 , тяжкістю кримінального правопорушення, наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Врахувавши, що підозрюваний ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, характер ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, доведення прокурором наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
З урахуванням обставин інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкості покарання, що загрожує підозрюваному, наявність декількох істотних ризиків, особи підозрюваного, відносно якого наразі перебувають на розгляді в судах кримінальні провадження в тому числі за вчинення особливо тяжкого злочину, слідчий суддя вважав за доцільне не визначати розмір застави відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, яка вважала ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказані вимоги закону та норми міжнародного права слідчим суддею дотримані, а також оцінені у сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу.
Застосовуючи відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею перевірено, що в матеріалах провадження є достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Так, наявні докази, які містяться в матеріалах клопотання слідчого, зокрема дані копій матеріалів службового розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_5 військової частини НОМЕР_2 , поясненнями військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 та інші матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_5 .
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_5 під вартою, апеляційний суд доходить висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Так, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який законом встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що в сукупності з характером інкримінованого діяння та можливими наслідками його вчинення, об'єктивно підтверджують наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, враховуючи поведінку підозрюваного після самовільного залишення місця служби, а саме він тривалий час не повертався до військової частини, не прибував до слідчого для проведення процесуальних дій, а також не з'являвся до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим досудове розслідування неодноразово зупинялося, підозрюваного оголошували в розшук, а затримання здійснювалося на підставі ухвали слідчого судді. Вказане підтверджує реальність ризику переховування від слідства та суду.
Зважаючи на те, що підозрюваний з часу самовільного залишення місця служби до військової частини не повернувся, тим самим продовжуючи інкриміноване діяння, а також наявні відомості про здійснення щодо нього досудового розслідування за іншим епізодом самовільного залишення місця служби у іншому кримінальному провадженні, що свідчить про існування ризику продовження кримінального правопорушення або вчинення іншого кримінального правопорушення.
Стосовно доводів захисника про можливість визначення ОСОБА_5 певного розміру застави, апеляційний суд доходить наступного.
Як установлено слідчим суддею та підтверджується матеріалами клопотання, ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у даному кримінальному провадженні є доведеними, а попередня процесуальна поведінка підозрюваного, зокрема тривале неповернення до військової частини, неявка до слідчого та суду, оголошення у розшук, затримання на підставі ухвали слідчого судді, свідчать про те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Крім того, слід ураховувати, що застава як альтернативний запобіжний захід за своєю правовою природою спрямована насамперед на забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, визначених ст. 194 КПК України. Однак встановлені у справі ризики, зокрема ризик переховування та ризик продовження кримінального правопорушення, з огляду на попередні дії підозрюваного, не можуть бути належним чином нівельовані шляхом визначення навіть помірного розміру застави.
Посилання захисника на визнання підозрюваним вини, щире каяття, бажання проходити службу в іншій військовій частині та наявність письмової згоди командира не змінюють оцінки зазначених ризиків і не усувають обставин, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки такі дані не є гарантією належної процесуальної поведінки підозрюваного у цьому кримінальному провадженні та не спростовують встановленого слідчим суддею факту попереднього ухилення.
Слід зазначити, що питання можливості застосування положень ч. 5 ст. 401 КПК України належить до предмета розгляду у відповідній процесуальній процедурі та само по собі не є підставою для зміни запобіжного заходу на стадії вирішення клопотання за правилами Глави 18 КПК України, тим більше за наявності підтверджених ризиків.
Враховуючи наведене, висновок слідчого судді про недоцільність визначення застави у цій справі є обґрунтованим.
Крім того, слідчий суддя правильно врахував вимоги ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до яких під час дії воєнного стану щодо особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, що виключає можливість обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Отже, оскільки рішення слідчого судді, станом на день розгляду клопотання слідчого, є обґрунтованим та вмотивованим, а прокурором доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, ухвала слідчого судді відповідає вимогам кримінального процесуального закону, підстав для її скасування та вирішення питання про можливість визначення підозрюваному ОСОБА_5 певного розміру застави апеляційний суд не вбачає, тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалу слідчого судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ _______________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3