Справа № 164/1059/24 Головуючий у 1 інстанції: Ониско Р. В.
Провадження № 22-ц/802/62/26 Доповідач: Карпук А. К.
12 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
секретар Власюк О. С.
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_3 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року в складі судді Ониска Р. В.,
У травні 2024 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, мотивуючи тим, що рішенням Троянівської сільської ради від 16.05.95 № 4/6, ОСОБА_4 на рівні із іншими жителями села Троянівка було передано у приватну власність дві земельні ділянки загальною площею 0,50 га. 05.04.2024 та 07.04.2024 була проведена державна реєстрація вказаних земельних ділянок.
На стадії розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по обох ділянках позивача, інженером-землевпорядником ОСОБА_5 було виявлено, що суміжним землевласником ОСОБА_2 порушено межі належних ОСОБА_4 земельних ділянок. Зокрема на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку із кадастровим номером 0723687300:01:001:0327 ОСОБА_2 розміщено з металевим стовпом дерев'яний паркан на відстані 0,56 м. Вказані обставини підтверджуються викопіюванням із технічної документації розробленої інженером землевпорядником ОСОБА_5 на підставі якої була проведена державна реєстрація вищезазначених земельних ділянок. Також на земельній ділянці із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 0723687300:01:001:0330 ОСОБА_2 висаджено кущі смородини та дерево (садок) на відстані 0,85 м. Зазначене підтверджується копіями фотографій. Вказане свідчить про те, що право власності ОСОБА_4 на земельні ділянки порушується суміжним землевласником ОСОБА_2 .
З метою досудового врегулювання спору, 20.04.2024 відповідачу засобами поштового зв'язку було надіслано письмову вимогу із проханням усунути перешкоди у користуванні належних ОСОБА_4 на праві приватної власності земельних ділянок із кадастровими номерами: 0723687300:01:001:0327, 0723687300:01:001:0330 шляхом перенесення огорожі, кущів та дерева в межі належних ОСОБА_2 земельних ділянок протягом 7 днів з моменту отримання вимоги. Зазначена вимога була отримана відповідачем 23.04.2024. Однак на даний час будь-яке реагування на вказану вимогу відсутнє.
Позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом перенесення в межі своїх ділянок дерев'яного паркану, рослинних насаджень та дерева (садка).
Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року позов задоволено.
Ухвалено зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку із кадастровим номером 0723687300:01:001:0327, що належить на праві власності ОСОБА_4 , шляхом перенесення дерев'яного паркану з металевим стовпом в межі своєї земельної ділянки.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 0723687300:01:001:0330, що належить на праві власності ОСОБА_4 , шляхом перенесення рослинних насаджень та дерева (садка) в межі своєї земельної ділянки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , 1211 гривень 20 копійок судового збору сплаченого позивачем при поданні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , 8 000 гривень витрат пов'язаних з оплатою правничої допомоги.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на залучення експерта при проведенні судової земельно-технічної експертизи, згідно з актом №2 здачі-приймання висновку експерта №784 від 12.05.2025 в сумі 20 355 грн 90 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Вказує на те, що при формуванні земельних ділянок з кадастровими номерами: 0723687300:01:001:0237 та 0723687300:01:001:0238 межа яких зі сторони домогосподарства гр. ОСОБА_4 є фактично їх спільною межею, яку було погоджено гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_4 , що підтверджується Актом погодження меж земельних ділянок з суміжними власниками та землекористувачами від 01.07.2012. Відновлена ФОП ОСОБА_6 межа співпадає з встановленими металевими та бетонними стовпами довготривалого використання, які встановлено по спільній межі.
Зазначив, що позивачу та його матері у власність виділялась менша площа земельної ділянки, ніж та, яку зазначає сам позивач і саме ця різниця стала «спірною», оскільки позивач вказує на накладку земельних ділянок, якої по факту немає.
Також, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не обгрунтовано відхиленням судом доводів сторони відповідача про пропуск строків позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 заперечує доводи апеляційної скарги просить рішення суду залишити без змін.
Обгрунтовуючи свої доводи вказав, що рішенням Троянівської селищної ради від 16.05.95 № 4/6, ОСОБА_4 на рівні із іншими громадянами села Троянівка було передано у приватну власність дві земельні ділянки загальною площею 0,50 га, в тому твердження відповідача не відповідають дійсності та не ґрунтуються на матеріалах справи.
На момент оформлення документації для реєстрації земельних ділянок позивача, земельні ділянки вже були виділені у власність позивачу, то технічна документація на земельні ділянки ОСОБА_4 не підлягала затвердженню селищною радою. Однак одним із суміжних землевласників, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку була Маневицька селищна рада, саме тому, як вбачається із листа Маневицької селищної ради № 588/01-10/2-24 від 23.02.2024 року (представники останньої підписали відомість про встановлення межових знаків. Тому твердження представника відповідача з приводу показань свідків є нерелевантними та не заслуговують на увагу суду.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини.
Рішенням Троянівської сільської ради від 16.05.1995 № 4/6, ОСОБА_4 на рівні із іншими громадянами села Троянівка було передано у приватну власність дві земельні ділянки загальною площею 0,50 га.
05.04.2024 та 07.04.2024 була проведена державна реєстрація вказаних земельних ділянок.
На етапі розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по обох ділянках позивача, інженером-землевпорядником ОСОБА_5 було встановлено, що суміжним землевласником ОСОБА_2 було порушено межі належних ОСОБА_4 земельних ділянок.
У висновку експерта судової земельно-технічної експертизи за № 784 від 12.05.2025 вказано, що:
- відповідно до проведеного дослідження в межах наданих матеріалів встановлено, що згідно правовстановлюючих документів та технічної документації із землеустрою наявне порушення меж земельної ділянки із кадастровим номером 0723687300:01:001:0327, що належить на праві власності ОСОБА_4 , з боку суміжного землевласника земельної ділянки із кадастровим номером 0723687300:01:001:0237 ОСОБА_2 , в частині розташування дерев'яного паркана із металевим стовпом. Лінійні розміри відступу від межі вказані на стор 1 та 2 ситуаційної схеми спільної межі земельних ділянок між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (щодо земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами);
- відповідно до проведеного дослідження в межах наданих матеріалів встановлено, що згідно правовстановлюючих документів та технічної документації із землеустрою наявне порушення меж земельної ділянки із кадастровим номером 0723687300:01:001:0330, що належить на праві власності ОСОБА_4 , з боку суміжного землевласника земельної ділянки із кадастровим номером 0723687300:01:001:0238 ОСОБА_2 , в частині розташування кущів смородини та дерева. Лінійні розміри відступу від межі вказані на стор 1 ситуаційної схеми спільної межі земельних ділянок між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (щодо земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами).
З метою досудового врегулювання спору, 20.04.2024 відповідачу засобами поштового зв'язку було надіслано письмову вимогу із проханням усунути перешкоди у користуванні належних ОСОБА_4 на праві приватної власності земельних ділянок із кадастровими номерами: 0723687300:01:001:0327, 0723687300:01:001:0330 шляхом перенесення огорожі, кущів та дерева в межі належних ОСОБА_2 земельних ділянок протягом 7 днів з моменту отримання вимоги. Зазначена вимога була отримана відповідачем 23.04.2024 року, про те на даний час залишена без реагування.
Апеляційним судом із мотивувальної частини висновку експерта та матеріалів справи встановлено, що при проведенні експертизи предметом дослідження були матеріали технічної документації із землеустрою земельних ділянок з державними кадастровими номерами 0723687300:01:001:0327, 0723687300:01:001:0330 належних позивачу ОСОБА_4 таземельних ділянок з державними кадастровими номерами 0723687300:01:001:0237 та 0723687300:01:001:0238, власником яких є відповідач ОСОБА_2 .
Експерт надав експертний висновок дослідивши як копію технічної документації, так надане топографо-геодзедичне знімання, та встановив, що каталоги координат земельних ділянок в усіх матеріалах практично ідентичні.
Апеляційним судом з'ясовувалось питання про причину виникнення спору між сторонами, ураховуючи, що межі землекористування були погоджені у 2012 році.
Представник позивача пояснив, що приблизно у 2017 році відповідач лагодив дерев'яний паркан та змістив межі. Бажаючи уникнути конфлікту позивач утримувався порушувати питання межі з сусідом. Однак пізніше між сторонами виник спір, не пов'язаний із землекористуванням, відносини зіпсувались, і позивач бажає відновити межі згідно з законом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно з приписами статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність, взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
У справі, яка переглядається встановленим є те, що позивачу на праві власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами 0723687300:01:001:0327, 0723687300:01:001:0330. У свою чергу відповідач є власником суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 0723687300:01:001:0237 та 0723687300:01:001:0238.
Із ситуаційних схем спільної межі земельних ділянок між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також висновку експерта судової земельно-технічної експертизи за № 784 від 12.05.2025 вбачається, що наявні порушення меж земельних ділянок, що належить на праві власності ОСОБА_4 , з боку суміжного землевласника земельних ділянок ОСОБА_2 : в частині розташування дерев'яного паркана із металевим стовпом і розташування кущів смородини та дерева.
Суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги зазначені докази, надав їм правильну правову оцінку та дійшов обгрунтованого висновку, що права ОСОБА_4 , як власника земельних ділянок з кадастровими номерами 0723687300:01:001:0327 та 0723687300:01:001:0330 є порушеними унаслідок зміщення меж земельних ділянок ОСОБА_2 на належну позивачеві земельну ділянку, висадження кущів смородини та дерева, дерев'яного паркана із металевим стовпом суміжним користувачем ОСОБА_2 на частині земельних ділянок, належних позивачу.
Такий висновок суду зроблений з додержанням норм матеріального права, зокрема, відповідає вимогам статті 317 ЦК України, згідно з приписами якої, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи про те, що загальна площа земельної ділянки яка виділялася позивачу становить 0,45га спростовуються Витягом з Державного земельного кадастру, згідно з якими площа 0723687300:01:001:0330 з цільовим призначенням - Для ведення особистого селянського господарства становить 0.2362 га,площа земельної ділянки з кадастровим номером 0723687300:01:001:0327 з цільовим призначенням - Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 0.25 га (загальна площа для ведення особистого селянського господарства становить 0.4862 га). Водночас, рішенням Троянівської селищної ради від 16.05.95 № 4/6, ОСОБА_4 передано у приватну власність дві земельні ділянки загальною площею 0,50 га.
Також у апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що виготовлення технічної документації відбувалось зі значними порушеннями, зокрема акт погодження меж відповідачем підписаний не був, натомість це зробила селищна рада своїм актом, проігнорувавши інтереси відповідача та відступивши від порядку погодження таких меж. Такі доводи не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Отже, у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акту погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Таке погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Таким чином, підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.
Оскільки на момент оформлення документації для реєстрації земельних ділянок позивача, земельні ділянки вже були виділені у власність позивачу, то технічна документація на земельні ділянки ОСОБА_4 не підлягала затвердженню селищною радою. Одним із суміжних землевласників, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку була Маневицька селищна рада, саме тому представники останньої підписали відомість про встановлення межових знаків.
З огляду на викладене посилання представника відповідача на порушення порядку виготовлення технічної документації на земельні ділянки позивача, у тому числі з посиланням на показання свідків, - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд надав перевагу експертному висновку та виключно експертним висновком мотивував ухвалене рішення не спростовують висновків суду про виявлене порушення прав позивача.
Зокрема, та обставина, що відповідач порушив межі земельних ділянок та розташував металевий стовп та дерев'яний паркан, а також висадив кущі смородини та дерево на частині земельних ділянок позивача, підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: матеріалами технічної документації земельних ділянок, належних позивачу і відповідачу, ситуаційними схемами спільної межі земельних ділянок, які були предметом дослідження суду першої інстанції та експерта, який проводив судову земельно-технічну експертизу.
Щодо доводів апеляційної скарги про застосування строків позовної давності апеляційний суд зазначає таке.
Негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов'язані із порушенням володіння. Ознаками негаторного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з негаторним позовом, оскільки є власником земельних ділянок з кадастровими номероми 0723687300:01:001:0327, 0723687300:01:001:0330, частину яких незаконно зайняв відповідач, що створює перешкоди в їх користуванні законному власнику.
Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав володільця земельної ділянки. Про це зазначив Верховний Суд у справі № 358/509/17 (постанова від 23 грудня 2020 року). Позовна давність на негатроні позови не поширюється, про що зазначив Верховний Суд у постанові КЦС від 8 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц.
Оскільки позовна давність до негаторного позову не застосовується, заява відповідача про застосування позовної давності та доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності суперечать закону та правовим висновкам Верховного Суду.
В апеляційній скарзі відповідач не висловлював заперечень щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, не наводив мотивів незгоди з визначеним судом розміром витрат на професійну правничу допомогу, яка належить до стягнення у зв'язку із задоволенням позову, тому в апеляційного суду відсутні підстави не погодитись з висновком суду першої інстанції у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права , тому відповідно до приписів статті 375 ЦПК України, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384 , 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: