єдиний унікальний номер справи 531/2838/25
номер провадження 2-а/531/4/26
07 січня 2026 року м. Карлівка
Карлівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Попова М.С.,
за участю секретаря - Клименко Т.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , за участі представника позивача адвоката Міняйло Ярослава Володимировича, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Міняйло Я.В., звернувся до суду з позовом, у якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову №6355 від 31 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП та закрити провадження у справі; визнати протиправною та скасувати постанову №6356 від 31 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП та закрити провадження у справі.
У позові йдеться про те, що 21.10.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 було винесено Постанову № 6355 та Постанову № 6356 за справою про адміністравне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою на громадянина, ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП згідно протоколу № 6355 та адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП згідно протоколу № 6356. Позивач вважає, що Постанова № 6355 від 31.10.2025 та Постанова № 6356 від 31.10.2025. про адміністративні правопорушення винесені з порушенням особистих прав та чинного законодавства України, є необґрунтованими та незаконними, а тому підлягають скасуванню, оскільки позивач не вчиняв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а відповідачем всупереч вимогам ст. 245, 268, 280, 285 КУпАП при винесенні оскаржуваної постанови не було належним чином з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи наявна вина, та чи наявні докази, які б підтверджували вину у вчиненні такого правопорушення, а також порушено права позивача на відкладення розгляду справи, та надання можливості реалізувати своє право на захист.
Згідно протоколу № 6355 від 21.10.2025 р. :
«21 жовтня 2025 року о 10 год. 40 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками національної поліції доставлений громадянин ОСОБА_1 . При перевірці документів громадянина встановлено, що згідно врученої повістки про виклик до ТЦК та СІІ (відповідно довідки єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг») ОСОБА_1 належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 «27» травня 2025 року о 09 год. 00 хв. відповідно для звірки облікових даних та з питань проходження медичного огляду.»
Також згідно протоколу № 6356 від 21.10.2025 р. :
«21 жовтня 2025 року о 10 год. 40 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками національної поліції доставлено громадянина ОСОБА_1 . В ході перевірки документів гр. ОСОБА_1 встановлено, що військовозобов'язаний, був раніше визнаний «обмежено придатним до військової служби» та у визначений законодавством термін (до 05.06.2025) не пройшов повторне ВЛК для визначення поточного ступеня придатності до військової служби. Станом на 21.10.2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, направлення на ВЛК не отримував.»
Розгляд справи про адміністративне правопорушення, згідно протоколу № 6355 та № 6356 мав відбутися 31.10.2025 р. о 10:00 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 . 28.10.2025 позивач нездужав та знаходився на лікуванні, у зв'язку з чим позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи за протоколами № 6355 та № 6356. Клопотання про відкладення розгляду справи від 28.10.2025 було надіслано відповідачу засобами поштового зв'язку та, згідно трекінгу накладаної Укрпошти за номером 3602300153101 отримано відповідачем 31.10.2025. Додатково, намагаючись довести до відома відповідача факт перебування на лікуванні та бажання відкласти розгляд справи на будь-яку іншу дату, позивач направив копії клопотань на електронну адресу Відповідача.
31.10.2025, з метою дізнатися результати розгляду справи щодо порушення позивачем законодавства, його захисником, адвокатом Міняйлом Я.В. було надіслано адвокатський запит Вих. №31/10/25 від 31 жовтня 2025 року. 07.11.2025 відповідачем було надано відповідь на даний адвокатський запит, а також додано копії постанов про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Таким чином позивач дізнався, що 31.10.2025, внаслідок розгляду справи про адміністративне правопорушення попри заявлені позивачем клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем було винесено постанову №6355 та постанову № 6356, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, розміром 17000 грн згідно протоколу №6355 та стягнення у вигляді штрафу, розміром 17000 грн згідно протоколу № 6356.
Ухвалою від 12.11.2025 було відкрито провадження у даній справі, вирішено судовий розгляд здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Ухвалу про відкриття провадження у справі було доставлено до електронного кабінету відповідача 13.11.2025 о 11:04:57. Заяви чи клопотання від відповідача на адресу суду не надходили, відзиву на позов подано не було.
Суд, дослідивши матеріали справи, докази окремо та в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
31.10.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 було винесено Постанову № 6355 та Постанову № 6356 за справою про адміністравне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою на громадянина, ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП згідно протоколу № 6355 та адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП згідно протоколу № 6356.
У протоколі № 6355 від 21.10.2025 зазначено, що 21 жовтня 2025 року о 10 год. 40 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками національної поліції доставлений громадянин ОСОБА_1 . При перевірці документів громадянина встановлено, що згідно врученої повістки про виклик до ТЦК та СІІ (відповідно довідки єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг») ОСОБА_1 належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 «27» травня 2025 року о 09 год. 00 хв. відповідно для звірки облікових даних та з питань проходження медичного огляду. Станом на 21.10.2025 ОСОБА_1 самостійно за повісткою не з'явився, про причини неприбуття не повідомив. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 №1487, ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині порушення правил військового обліку.
У протоколі № 6356 від 21.10.2025 зазначено, що 21 жовтня 2025 року о 10 год. 40 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками національної поліції доставлено громадянина ОСОБА_1 . В ході перевірки документів гр. ОСОБА_1 встановлено, що військовозобов'язаний, був раніше визнаний «обмежено придатним до військової служби» та у визначений законодавством термін (до 05.06.2025) не пройшов повторне ВЛК для визначення поточного ступеня придатності до військової служби. Станом на 21.10.2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, направлення на ВЛК не отримував. Своїми діями ОСОБА_1 порушив ст.22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позивач вважає оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки 28.10.2025 він захворів та знаходився на лікуванні, у зв'язку з чим ним було подано клопотання про відкладення розгляду справи за протоколами № 6355 та № 6356. А у відповідь на адвокатський запит, позивач дізнався, що 31.10.2025, внаслідок розгляду справи про адміністративне правопорушення попри заявлені позивачем клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем було винесено постанову №6355 та постанову № 6356, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, розміром 17000 грн. згідно протоколу №6355 та стягнення у вигляді штрафу, розміром 17000 грн. згідно протоколу № 6356.
На підтвердження факту перебування на лікуванні з 28.10.2025 по 31.10.2025 позивачем надано інформаційну довідку з електронної системи охорони зборов'я.
Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст.210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушеннязаконодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності ( п.1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 №1487).
Згідно ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації візначено ст.22 вказаного Закону.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Відповідно до п. п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період - належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмовиб резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у даному випадку повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких буде вбачатися, що військовозобов'язаний, будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або іншого визначеного законодавством органу влади, не прибув до відповідного органу влади у встановлені дату та час і у встановлений законом строк не повідомив відповідний орган влади про причини своєї неявки або вказані причини не підпадають під перелік законодавчо визначених поважних причин неявки за повісткою.
При цьому з огляду на презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов'язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб'єкта владних повноважень.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і у порядку, встановленим законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 2 ст. 36 КУпАП Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Згідно статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №676/752/17, від 21.03.2019 року у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 року у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17 та від 06.02.2020 року у справі №205/7145/16-а.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Зі змісту ст.284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. При цьому прошу звернути увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, виключно у разі, якщо у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.
Позивач на момент розгляду справи 31.10.2025 перебував на лікуванні, що підтверджується копією інформаційної довідки з ЕСОЗ від 28.10.2025, і фізично не міг бути присутнім на розгляді справи, заявити клопотання чи подати докази.
Відповідач здійснив розгляд справи всупереч положенням ст. 268 КУпАП, так як позивачем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи щодо протоколів № 6355 та № 6356. Розгляд справи було призначено на 31.10.2025, а позивач потрапив на лікування 28.10.2025 і перебував на ньому включно до 31.10.2025. Позивач у заявлених ним клопотаннях просив відкласти розгляд справи на іншу дату.
Згідно трекінгу накладної Укрпошти номер 3602300153101 клопотання від позивача були отримані відповідачем 31.10.2025 р., у той самий день коли і відбувся розгляд справи. Позивач додатково надіслав на електронну адресу відповідача електронні копії клопотань про відкладення розгляду справи. Таким чином, до відома відповідача було доведено наявність клопотань від ОСОБА_1 про відкладення розгляду справ, у зв'язку з перебуванням його на лікуванні.
Позивач, обґрунтовуючи позов, вказав, що оскаржувана постанова винесена з позбавленням його можливості скористатись усією сукупністю прав, передбачених ст.268 КУпАП та за його відсутності.
Згідно із ст.246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюютьсястаттями 279-1 -279-8 цього Кодексу.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173,частиною третьою статті 178, статтями 185,185-5 статтями 185-7,187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.
Так, зі змісту наведених норм слідує, що право бути присутнім під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП, є альтернативним правом особи, оскільки її явка, в розумінні ст.268 КУпАП не визнана обов'язковою.
Водночас, за приписами ст.268 КУпАП справу може бути розглянути за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за наявності його клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з перебуванням на лікуванні, яке уповноваженою особою при розгляді справи не було відхилене, є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Відповідачем не подано відзив на позов, не надано суду належні та допустимі докази на спростування доводів позивача. Отже, суд вважає рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення до відповідальності позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП необґрунтованим та неправомірним.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.
Відповідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надав суду доказів, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КУпАП України, та якіб спростовували обставини викладені позивачем у позовній заяві та встановлені судом при розгляді справи при дослідженні її матеріалів.
Крім того, із матеріалів даної справи не вбачається, що відповідач вжив всіх заходів щодо надання позивачу можливості реалізувати його права, передбачені ст. 268 КпАП України.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Судом встановлено, що оскаржувана постанова відповідачем прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необхідність скасування оскаржуваних постанов.
Разом з тим, позивачем суду не надано належні та допустимі докази відсутності в його діях складу адміністративних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 2101 КУпАП. Позивач зазначає лише про недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення суб'єктом владних повноважень при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, слід визнати протиправною та скасувати постанову №6355 від 31 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП та надіслати справу на новий розгляд, а також визнати протиправною та скасувати постанову №6356 від 31 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП та знадіслати справу на новий розгляд.
Отже, з урахуванням зазначеного вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Що стосується судових витрат по справі, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України - при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що судові витрати, у розмірі 50% (пропорційно до задоволеної частини позовних вимог), належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору за дві позовні вимоги у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 , за участі представника позивача адвоката Міняйло Ярослава Володимировича, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 6355 від 31.10.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 17000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Визнати протиправною та скасувати постанову № 6356 від 31.10.2025 р. по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 17000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , 50% понесених судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя