Справа № 610/3554/25
Провадження № 2/610/393/2026
(заочне)
14.01.2026 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Феленка Ю.А.,
за участю секретаря судового засідання Петрової І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Балаклія Ізюмського району Харківської області цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
15.09.2025 позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (далі - ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР") звернувся до Балаклійського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 40 368,82 грн за кредитним договором про споживчий кредит № 4714746 від 09.09.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.09.2021 між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 4714746 шляхом підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором. За умовами кредитного договору відповідач отримав 7 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ "МІЛОАН" умови договору про споживчий кредит виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на вказану вище суму, тоді як відповідач умови договору не виконав. На підставі договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 та договору про відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10.03.2023 позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4714746 від 09.09.2021. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором про споживчий кредит його заборгованість становить 40 368,82 гривень, та складається з заборгованості за тілом кредиту - 6 258 грн, заборгованості за нарахованими процентами - 33 410,82 грн, заборгованості за комісією - 700 грн. Наведене стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду .
У судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином. Позовна заява містить клопотання про розгляд справи без його участі, де також зазначено про відсутність заперечень проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за зареєстрованим місцем проживання, а також викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Причини неявки суду не повідомив, відзив не подав, заяв та клопотань від нього не надходило.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
24.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 79)
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 14.01.2026 у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України постановлено провести заочний розгляд справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що 09.09.2021 між ТОВ "МІЛОАН" і ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4714746 на отримання кредитних коштів у сумі 7 000 грн шляхом переказу на його картковий рахунок, із загальним строком кредитування 26 днів з 09.09.2021 до 05.10.2021, комісією за надання кредиту в сумі 700 грн, процентами за користування кредитом протягом пільгового періоду в сумі 2 275 грн, які нараховуються за фіксованою процентною ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) фіксована процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. На підставі зазначених умов було складено відповідний графік платежів та підписано сторонами паспорт споживчого кредиту. До договору також долучено анкету-заяву на кредит № 4714746 (а.с. 30-34, 52, 64, 65).
Договір було підписано відповідачем 09.09.2021 о 12:29 год за допомогою електронного підпису - одноразового ідентифікатора L11150 (а.с. 30).
З довідки про ідентифікацію убачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір № 4714746 від 09.09.2021 ідентифікований ТОВ "МІЛОАН". Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) L11150, який був відправлений позичальнику 09.09.2021 на номер телефону НОМЕР_2 (а.с. 71).
Згідно з довідкою від 24.01.2025 ТОВ "ЕЛАЄНС", яке на підставі договору № 40484607_26/10/18-1 надає ТОВ "МАНІВЕО" послуги з переказу грошових коштів, підтвердило, що в системі 09.09.2021 було успішно проведено платіж на підставі договору № 4714746 із зарахування коштів у сумі 7 000 грн на картку № 5167 80ХХХХХХ 5863 отримувача OSCHADBANK (а.с. 72).
За даними відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 4714746, сформованої ТОВ "МІЛОАН", заборгованість ОСОБА_1 станом на 17.12.2021 складала 27 227,02 грн, з яких: 6 258 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20 269,02 грн - заборгованість за процентами, 700 грн - комісія (а.с. 73-74).
13.01.2022 між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" був укладений Договір факторингу № 13-01/2022-79, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги від ТОВ "МІЛОАН" до ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (а.с. 35-37).
На підтвердження наведеного позивачем надано копії Актів приймання-передавання Реєстру боржників за договором факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022, копію платіжного доручення № 321170001 від 14.01.2022 про здійснення оплати за відступлення прав вимоги, реєстр боржників, у якому під № 2870 значиться боржник ОСОБА_1 за договором № 4714746, загальний розмір заборгованості якого становить 27 227,02 грн (а.с. 43-48).
За даними розрахунку ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" заборгованість ОСОБА_1 за договором № 4714746 станом на 10.03.2023 складає 40 368,82 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 6 258 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги - 20 269,02 грн, комісія - 700 грн, нараховані відсотки - 13 141,82 грн (а.с. 12).
10.03.2023 між ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" і ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" укладено договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги до боржників ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (а.с. 14-16).
Матеріали справи містять акти прийому передачі Реєстру боржників за договором № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023, Реєстр боржників, у якому за № 24307 значиться ОСОБА_1 як боржник за договором № 4714746, загальна сума заборгованість якого становить 40 368,82 грн (а.с. 24-29).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 29.08.2025 становить 40 368,82 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 6 258 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги - 33 410,82 грн, комісія - 700 грн (а.с. 13).
Норми права, які застосував суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3 ст. 207 ЦК України).
Положеннями статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015 № 675-VIII визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі. Договір позики, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України.
Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Мотиви суду.
Як було встановлено судом, між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини на підставі договору про споживчий кредит № 4714746 від 09.09.2021, за умовами якого ОСОБА_1 мав отримати кредитні кошти у сумі 7 000 грн шляхом зарахування на його картковий рахунок.
При цьому ані договір про споживчий кредит, ані паспорт кредиту, ані анкета-заява на кредит номера карткового рахунку або платіжної картки відповідача не містять.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статті 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Договір про споживчий кредит є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Як було зазначено вище, кредитні кошти від ТОВ "МІЛОАН" ОСОБА_1 мав отримати у безготівковій формі шляхом зарахування на його картковий рахунок.
На підтвердження зазначеного позивач надав довідку ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" від 24.01.2025, яка містить ключові реквізити (номер у системі, номер операції, дата проведення платежу, призначення платежу, номер картки, банк отримувача тощо). Із зазначеної довідки убачається що 09.09.2021 на платіжну картку № НОМЕР_3 , банком-емітентом якої є АТ "ОЩАДБАНК", було зараховано грошові кошти у сумі 7 000 грн на підставі договору № 4714746. Дані про власника картки відсутні, прізвище отримувача та повний номер картки не зазначено.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII, продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов договору про споживчий кредит № 4714746 від 09.09.2021, а саме з п. 2.1: кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Натомість матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач під час надання особистих даних позичальника, у тому числі під час заповнення анкети-заяви на кредит № 4714746 від 09.09.2021, паспорта споживчого кредиту, укладання самого договору про споживчий кредит, зазначив номер банківської картки отримувача коштів № НОМЕР_3 , про який йдеться у довідці ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС".
Тобто належність вказаної вище банківської картки саме відповідачу не підтверджено матеріалами справи.
Отже, позивачем не було надано належних і допустимих доказів, які б засвідчили, що позикодавцем ТОВ "МІЛОАН" були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Додані до позовної заяви роздруковані розрахунки заборгованості за кредитним договором не є належними доказами надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Вказані висновки суду ґрунтуються на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.
За вказаних обставин, у зв'язку з не доведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів відповідачу, а отже і обставин їх надання з метою доведення виконання умов кредитного договору, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки в задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю, судові витрати повністю покладаються на позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, статтями 509, 525, 526, 530, 546, 549, 626, 628, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України суд -
У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Копію рішення направити відповідачу рекомендованою поштою з повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено 19.01.2026.
СуддяЮ.А. Феленко