Справа 357/12618/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження 11-кп/824/3276/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
15 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, -
Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 06 лютого 2026 року.
Дане рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даний час продовжують існувати і не зменшились, а продовження строку тримання обвинуваченого під вартою є виправданим, оскільки судом встановлено наявність обгрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, а також наявний високий ступінь ризику переховування обвинуваченого від суду та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, що унеможливлює скасування або обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому. Судом при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу враховано обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, зокрема тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним у кримінальному провадженні. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який судом не встановлено.
В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 вказано на незаконність та необгрунтованість ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги указав на те, що рішення суду не містить достатніх мотивів, які би підтверджували доцільність продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 . Зокрема, захисник, посилається на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину, особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення хоча і є визначальним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою. На думку захисника, матеріали кримінального провадження не містять доказів існування ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, і судом не розглядалась можливість застосування до обвинуваченого інших (альтернативних) запобіжних заходів. Крім того, всупереч вимогам ч.1 ст.290 КПК України сторона обвинувачення не виконала обов'язок з направлення йому та обвинуваченому повідомлення про завершення досудового розслідування і скерувала обвинувальний акт до суду після закінчення строку досудового розслідування. Просив ухвалу скасувати та обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з його триманням під вартою.
Учасники судового провадження, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового розгляду до суду не з'явилися, у зв'язку із чим, суд вважав за можливе провести апеляційний розгляд за правилами положень ч.4 ст.4221 КПК України - без участі сторін кримінального провадження.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
За змістом ч.2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження строку тримання обвинуваченому під вартою було вирішена на етапі судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на етапі який унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Рішення про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд першої інстанції мотивував доведенням існування ризиків: переховування обвинуваченого від суду, впливу на потерпілих та свідків, вчинення іншого злочину, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому судом зроблений висновок про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не в змозі запобігти зазначеним ризикам.
Ці висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, які ґрунтуються на вимогах закону, відповідають матеріалам кримінального провадження у зв'язку із чим із цими висновками колегія суддів погоджується.
Матеріали кримінального провадження указують на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. При оцінці ризику переховування від суду колегія суддів зважає на положення п.2 ч.1 ст. 178 КПК України відповідно до яких тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується враховується судом при вирішенні питання про запобіжний захід. Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, підтверджують існування ризику переховування обвинуваченого від суду. Обставини вчинення інкримінованого злочину, у тому числі і мотиви вчинення злочину, які поставлені у вину обвинуваченому дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків.
Наведене у своїй сукупності указує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків переховування від суду, та незаконного впливу на потерпілих та свідків, що указує на наявність підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу та продовження строку тримання його під вартою.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних запобіжних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, то рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Апеляційна скарга захисника не містить доводів, які би указували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення.
Доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків та формальність рішення суду першої інстанції у цій частині не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки наявність ризиків стверджується матеріалами кримінального провадження, про що зазначено вище, а висновки суду у цій частині є обґрунтованими і мотивованими.
Матеріали кримінального провадження не містять даних про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, який би перешкоджав перебуванню обвинуваченого під вартою, загрожував би його життю, призводив до погіршення стану здоров'я або даних про те, що лікування від наявних у ОСОБА_6 захворювань йому не може бути надане в умовах тримання під вартою.
Так, висновок суду першої інстанції про доведеність ризику переховування обвинуваченого від суду ґрунтується на даних про особу обвинуваченого із урахуванням тяжкості та обставин вчинення злочинів. Матеріали кримінального провадження не містять даних про наявність у обвинуваченого соціальних зв'язків такої міцності, які можуть запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду. Із урахуванням тяжкості вчиненого злочину та обставин його вчинення, кількості процесуальних дій, необхідних для проведення розслідування та судового розгляду сумарний строк протягом якого обвинувачений тримається під вартою не можливо визнати таким, який відповідає критерію надмірності. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що є доведеним існування ризику ухилення обвинуваченого від суду. В умовах суспільно-політичної обстановки у державі, введення військового стану та існування непідконтрольних державі територій ступінь ризику ухилення обвинуваченого від суду є надзвичайно високим, а існування цього ризику достатнім для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Наведене указує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 до 06 лютого 2026 року відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає у зв'язку із чим залишає цю ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 4221КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без змін.
_____________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4