Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2720/2026
15 січня 2026 року місто Київ
справа №761/47694/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2025року про залишення позову без розгляду, постановлену під головуванням судді Савчук Ю.Н., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно,-
У грудні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції змінити. Заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 40000 грн.
В мотивування вимог посилався на те, що суд першої інстанції керуючись приписами п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України обґрунтовано залишив позов без розгляду. При цьому, судом залишено поза увагою приписи ч.3 ст.257 ЦПК України, відповідно до яких в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Вказував, що про стягнення судових витрат представником відповідача заявлено тричі в рамках судової справи №761/47694/24, при цьому орієнтовний акт №1 вартості правничої допомоги подано до суду разом із відзивом, п.3 прохальної частини якого містить вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу.
Зазначав, що ж 12 травня 2025 року представником відповідача подано до суду акт №2 разом із письмовою заявою про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу та у системі електронний суд 13 травня 2025 року подано ще одну письмову заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 40000 грн. і така заява зареєстрована судом 14 травня 2025 року, що підтверджено реєстраційною карткою.
Посилався на те, що суд першої інстанції, всупереч приписам ч.3 ст.257 ЦПК України та правильній процесуальній поведінці сторони відповідача не вирішив питання про розподіл судових витрат та не стягнув на користь відповідача заявлені та понесені ним за піврічний термін розгляду справи №761/47694/24 витрати на правничу допомогу, чим порушив його права на відшкодування таких витрат.
30 жовтня 2025 року від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Вказував на те, що заява відповідача про віднесення на нозивача витрат на правничу допомогу ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року у справі № 761/47694/24 не вирішувалась і не могла вирішуватись.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно.
03 квітня 2025 року від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на адресу суду першої інстанції надійшла заява, в якій останній на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України просив залишити позов без розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду, а відтак наявні підстави для залишення позову ОСОБА_3 без розгляду.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Положеннями ст.ст.12, 13 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України, і повинні здійснювати їх добросовісно (ч.1 ст.44 ЦПК України).
За змістом ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.
Підстави залишення позову без розгляду визначені у ст.257 ЦПК України.
Згідно з п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №683/1861/19 від 03 лютого 2023 року звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.
Згідно з п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність. Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.
Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Суд зобов'язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі №441/1609/19).
Оскільки, подання заяви про залишення позову без розгляду є правом позивача, який на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення позову ОСОБА_3 без розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, всупереч приписам ч.3 ст.257 ЦПК України та правильній процесуальній поведінці сторони відповідача не вирішив питання про розподіл судових витрат та не стягнув на користь відповідача заявлені та понесені ним за піврічний термін розгляду справи №761/47694/24 витрати на правничу допомогу, чим порушив його права на відшкодування таких витрат колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету (частина третя статті 257 ЦПК України).
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням.
Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду врегульовано статтею 142 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Отже, питання про розподіл судових витрат суд може вирішити як в ухвалі про залишення позову без розгляду, так і в ухвалі про такий розподіл.
Як вбачається з матеріалів справи, вона дійсно містить заяви представника відповідача про компенсацію витрат на правову допомогу, понесених відповідачем при розгляді справи №761/47694/24 в суді першої інстанції.
Разом з тим, постановляючи ухвалу від 12 травня 2025 року суд першої інстанції не вирішував питання щодо судових витрат на правову допомогу понесених відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції.
Отже, якщо суд першої інстанції не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат (повернення судового збору з Державного бюджету України), то за заявою сторони, яка брала участь у судовому процесі, а також із власної ініціативи суд має право ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити відповідне питання.
Таким чином, з урахуванням висновку суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, розподіл судових витрат має здійснювати суд першої інстанції, який ухвалив остаточне рішення в справі, керуючись правилами розподілу судових витрат.
А відтак, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про відшкодування таких витрат після постановлення ухвали про залишення позову без розгляду.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням меж апеляційного перегляду справи, висновків суду першої інстанції у судовому рішенні (ухвалі) Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року про залишення позову без розгляду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: