справа № 524/6644/24-ц Головуючий у суді І інстанції: Ільєва Т.Г.
провадження №22-ц/824/626/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
14 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити дії,
19.06.2024 року до суду першої інстанції надійшла вказана позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої позивач просить суд:
- визнати нечинними транзакції, які відбувалися в період часу з 17.11.2023 року по 23.11.2023 року за картковими рахунками АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритими на ім'я ОСОБА_1 на загальну суму 75000 (сімдесят п'ять тисяч грн.)
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд ІД, ЄДРПОУ 14360570) відновити баланс по зазначених карткових рахунках шляхом перерахування незаконно знятих коштів в загальній сумі 75000 грн. на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вказує, що між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 були випущені платіжні картки, зокрема, кредитна картка "Універсальна" № НОМЕР_4 з встановленим кредитним лімітом 75000,00 грн. та дебетна картка "Для виплат" № НОМЕР_5 .
В період часу з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року з відкритих на ім'я похивача розрахункових рахунків АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 та НОМЕР_2 були несанкціоновано зняті кошти в загальній сумі 75000 грн.
Зняття коштів відбулося без участі позивача, про незаконну трансакцію позивачу стало відомо від співробітників «Приватбанку», і після отримання такої інформації звернувся до правоохоронних органів.
Після відкриття кримінального провадження, 02.02.2024 року позивач письмово звернувся до керівництва АТ КБ «Приватбанк» в м. Дніпро із заявою про призупинення нарахування за кредитним договором, оскільки відносно нього вчинено шахрайство.
Натомість, на письмове звернення позивач відповідь так і не отримав, у зв'язку з чим, повторно звернувся з письмовою заявою, яка була отримана відповідачем 24.04.2024 року. Жодної відповіді і на це звернення на його адресу не надійшло, а АТ КБ «Приватбанк» продовжує порушувати законні права та інтереси ОСОБА_1 , проводячи нарахування відсотків та інших платежів на суми коштів, які були незаконно викрадені з його рахунків. Більше того, за кілька днів до викрадення коштів, ліміт по кредитній картці без моєї його був збільшений до 75000 грн., і майже одразу ці кошти були викрадені.
Вказані обставини в сукупності послугували підставою для звернення до суду з даним позовом, з метою захисту прав та інтересів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що основною підставою для відмови в задоволенні позову суд першої інстанції визнав факт несвоєчасного повідомлення позивачем банківської установи про несанкціоноване списання коштів з належних йому банківських карток та викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву доводи, що не є безспірними та не узгоджуються з фактичними обставинами справи.
Так, в рішенні суду зазначено, що спірні перекази з карток позивача були проведені -- період з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року, натомість до банку ОСОБА_1 вперше звернувся з заявою лише 07 лютого 2024 року, тобто майже через три місяці після того, як йому стало відомо про вчинені транзакції.
Однак такі висновки суду, як зазначає позивач, не відповідають дійсності та спростовуються наданими ним письмовими доказами, а саме витягом з ЄРДР про внесення відомостей про вчинення відносно мене правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України від 21.11.2023 року.
Також в позові було зазначено про те, що про незаконні транзакції позивачу стало відомо саме від співробітників банку, після чого позивач особисто звернувся до поліції та до одного з відділень Приватбанку в м. Кременчуці, де усно повідомив про несанкціоноване списання коштів і необхідність блокування банківських карток.
Про необхідність додатково подати ще й письмову заяву позивачу не повідомили і не запропонували це зробити, а позивач, будучи необізнаним з такими процедурами цього не зробив, бо був впевнений в тому, що відкриття кримінального провадження та особисте повідомлення банку про незаконні транзакції достатньо.
Банківські картки позивача були заблоковані після мого звернення, але оскільки згодом банк почав вимагати від позивача виплати відсотків, пені, тощо, за порадою слідчого позивач направив 07.02.2024 року письмове повідомлення, де зазначив навіть номери телефонів, з яких проводилися транзакції. Оскільки відповіді на своє письмове звернення позивач не отримав, то вже в квітні 2024 року він звернувся з повторною заявою на ім'я Голови правління AT КБ «Приватбанк», де виклав ситуацію щодо несанкціонованого зняття коштів, долучив наявні у нього письмові докази. Відповіді і на це письмове звернення позивач не отримав, у зв'язку з чим був змушений звернутися для захисту своїх порушених прав до суду, оскільки банк, маючи достовірну інформацію про незаконне списання коштів з банківських карток позивача, продовжував вимагати від нього внесення коштів на погашення відсотків за користування кредитом, коштів за обслуговування карток, тощо.
Натомість, з оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що до уваги і за основу рішення судом прийняті доводи, які були викладені у відзиві на позовну заяву та які прийняті судом як безспірні.
Так, судом першої інстанції на підставі відзиву на позовну заяву, посилаючись на висновки службової перевірки, що була проведена відповідачем у справі (заінтересованою особою), зроблено висновок про те, що відповідачем доведено, що спірні транзакції супроводжувались автентифікацією банку на мій фінансовий номер +380969616612.
Позивач вважає, що такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в рамках досудового розслідування кримінальної справи, в якій позивач визнаний потерпілим, встановлені номери телефонів, з допомогою яких проводилося зняття коштів, та про що позивач повідомив відповідача в своїх зверненнях. Однак, належної оцінки таким поясненням позивача ані відповідач, ані суд першої інстанції не надали.
10 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Рожка С.М., в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказував, що до суду першої інстанції не надано доказів на підтвердження факту негайного звернення позивача до банку, що вважатиметься неналежним виконанням обов'язку з негайного звернення до відповідача, а відтак виключає покладення на банк відповідальності за спірні транзакції відповідно до п. 4 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги».
Щодо дій позивача, які призвели до втрати інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, представник відповідача зазначав, що перевіркою логів під обліковим записом ОСОБА_1 в період здійснення спірних переказів коштів встановлено, що такі входи відбувалися з пристрою (телефону) PHONE SM-G960N/SAMSUNG ANDROID, 7.1.2. Авторизація вказаного пристрою проведена із коректним введенням логіну та паролю клієнта та підтвердженням таких входів через фінансовий телефон клієнта.
При цьому проведеною перевіркою встановлено, що за період з 18.08.2023 року по 15.02.2024 року з пристрою SM-G960N/SAMSUNG входів до Приват24 іншими клієнтами не було крім клієнта ОСОБА_1 у період з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року.
Відтак, спірні транзакції супроводжувались автентифікацією позивача з його мобільного пристрою, а також супроводжувались повідомленнями банку на його фінансовий номер +380969616612.
Також представник відповідача зазначав, що враховуючи те, що під час авторизації мобільного пристрою в Приват24 та здійснення спірних транзакцій, банком здійснено автентифікацію позивача шляхом надсилання одноразових паролів на його фінансовий номер, покладення на банк відповідальності за спірні транзакції є безпідставними.
З приводу можливості відкликання платіжної інструкції, представник відповідача зазначав, що право на відкликання згоди на проведення платіжної операції передбачено також ч. 17 розділу І загальні положення Інструкції № 163 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» від 29.07.2022 року зазначено, платник має право відкликати згоду на виконання платіжної операції (пов'язаних між собою платіжних операцій) у будь-який час, крім платіжних операцій, що здійснюються для виконання платником грошових зобов'язань перед надавачем платіжних послуг платника, але не пізніше настання моменту безвідкличності платіжної інструкції відповідно до норм Закону про платіжні послуги.
Однак незважаючи на те, що позивач був обізнаний зі спірними транзакціями до банку про відкликання платіжної інструкції він не звертався. Позивач звернувся до банку платника вже після настання дати валютування, а саме через майже три місяці після здійснення всіх оспорюваних платіжних операцій, в тому числі і переказ коштів, а тому строки для вчинення дій з відкликання переказу пропущені ініціатором переказу - позивачем у справі.
Щодо обраного позивачем способу захисту представник відповідача звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що платіжні операції з переказу коштів з платіжної картки позивача були проведені за рахунок кредитного ліміту, тобто за рахунок коштів банку, а не особистих коштів позивача, а тому у ОСОБА_1 відсутнє право просити суд зобов'язати банк відновити залишок кредитних коштів, шляхом зобов'язання банку перерахувати їх на користь позивача. Зазначені вимоги, на переконання представника відповідача, не є належним способом захисту і спрямовані на незаконне збагачення позивача за рахунок коштів, які йому не належать.
Крім того, представник відповідача повідомив про те, що позивачем замовчується перед судом факт отримання позивачем страхового відшкодування.
Так, 26.10.2023 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків власника рахунку від шахрайства.
Згідно з умовами договору страхування і правилами, страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування в порядку і на умовах, передбачених договором страхування, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страховику страхові платежі та виконувати інші умови договору страхування і правил (п. 4.3 договору страхування).
Страховим агентом за договором страхування є АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору доручення на виконання страхових агентських послуг № 002597-87-00-00 від 14.11.2017 року (п. 4.5 договору страхування).
Натомість позивач ОСОБА_1 замовчує перед судом той факт, що він звертався до страховика з заявою про настання страхового випадку за фактом здійснення оспорюваних переказів з його картрахунків відкритих в АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до експертного заключення від 27.11.2023 року АТ КБ «ПриватБанк», як страховий агент, повідомив позивача, що страховиком прийняте рішення про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн. Страхове відшкодування у в казаній суми було виплачене ОСОБА_1 19.12.2023 року на картку для виплат № НОМЕР_6 .
Отримане страхове відшкодування не було спрямоване ОСОБА_1 на погашення боргу за кредитною карткою з якої здійснювалися оспорювані перекази в період з 17 по 20 листопада 2023 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що спірні перекази з карток позивача були проведені в період з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року, натомість до банку ОСОБА_1 вперше звернувся з заявою лише 07 лютого 2024 року, тобто майже через три місяці після того, як йому стало відомо про вчинені транзакції, що є порушення відповідно до п. 4 статті 87 ЗУ «Про платіжні послуги», яким передбачено, що платник зобов'язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що відповідачем доведено, що спірні транзакції супроводжувались автентифікацією позивача з його мобільного пристрою, а також супроводжувались повідомленнями банку на його фінансовий номер +380969616612.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про платіжні послуги» емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем. Порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до п. 6 ч. 19 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент зобов'язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов'язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29 липня 2022 року №164, користувач зобов'язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Відповідно до пункту 140 розділу VII Положення користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до пункту 141 розділу VII Положення емітент зобов'язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення).
Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункти 146, 147 Положення).
Лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі №759/4025/19, від 16 серпня 2023 року №176/1445/22.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
При цьому, сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №751/6050/18 зазначив, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов'язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони. Також Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі №521/20764/20 виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Встановлено, що 08 вересня 2022 року позивач ОСОБА_1 підписав Анкету-опитувальник клієнта - фізичної особи з метою встановлення/продовження ділових відносин та дотримання вимог законодавства України з питань фінансового моніторингу та внутрішніх процедур банку для проведення належним чином ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта.
Підписанням вказаної Анкети-опитувальника від 08.09.2022 між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» також була укладена Угода про використання простого електронного підпису.
В цей же день, тобто 08.09.2022, ОСОБА_1 , також на підставі власного волевиявлення, згідно зі ст. 634 ЦК України, підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг якою приєднався до розділу "Загальні положення", підрозділів "Кредитні картки", "Поточні рахунки", "Використання картки", "Віддалені канали обслуговування", "Оплата частинами та Миттєва розстрочка", "Миттєва розстрочка. Кредит готівкою" Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" (далі Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою Мїрз://рггуаШапк.иаД;егт5, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі - Договір), прийняв всі права та обов'язки, встановлені в цьому Договорі та зобов'язався їх належним чином виконувати.
Відповідно до укладеного Договору про надання банківських послуг, ОСОБА_1 були випущені платіжні картки, зокрема, кредитна картка "Універсальна" № НОМЕР_4 з встановленим кредитним лімітом 75000,00 грн. та дебетна картка "Для виплат" № НОМЕР_5 .
Позивач вказує, що в період часу з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року з відкритих на ім'я розрахункових рахунків АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 та НОМЕР_2 були несанкціоновано зняті кошти в загальній сумі 75000 грн.
21.11.2023 року за заявою позивача відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР за №12023170500002829, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Відповідно до Умов і правил надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті), а саме п. 1.1.10.4.2. У випадку втрати індивідуальної облікової інформації, втрати Платіжної картки/ ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/мобільної сім-картки із Фінансовим номером телефону Клієнта або виникнення у Клієнта підозри, що Картка/ПІН/постійний пароль/ одноразові паролі/ Фінансовий номер телефону могли бути втрачені, або виникнення ризику несанкціонованого використання Платіжної картки/ПІНу/постійного пароля/ одноразових паролів/Фінансового номера телефону Клієнт негайно зобов'язаний виконати одну з таких дій:
- звернутися до відділення Банку, в чат-онлайн або за телефоном: 3700 (безкоштовно по Україні), +38 073 (050, 098) 9000002 (для VIР-клієнтів),+38 073 716 11 31 (для дзвінків із-за кордону) і заявити про такий факт;
- якщо Платіжна картка підключена до послуги "Інформування про транзакцїї", виконати дії, необхідні для блокування Платіжної картки відповідно до інструкцій з використання послуги;
- якщо Платіжна картка підключена до Системи "Приват24" виконати дії, необхідні для блокування Картки відповідно до інструкцій з використання Системи "Приват24".
Службовою перевіркою банку встановлено, що логів під обліковим записом клієнта ОСОБА_1 в період здійснення спірних переказів коштів встановлено, що такі входи відбувалися з пристрою (телефону) РНОNЕ SМ-G960NISAMSUNG ANDROID, 7.1.2. Авторизація вказаного пристрою проведена із коректним введенням логіну та паролю клієнта та підтвердженням таких входів через фінансовий телефон клієнта.
При цьому проведеною перевіркою встановлено, що за період з 18.08.2023 р. по 15.02.2024 р. з пристрою SМ-G960N/SAMSUNG входів до Приват24 іншими клієнтами не було крім клієнта ОСОБА_1 у період з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року.
Відповідно до п. 2.3.1.1.2., п. 2.3.1.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт виходячи з технічних можливостей подає банку розрахункові документи у вигляді електронних документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Сторони узгодили можливість використання клієнтом наступних систем дистанційного обслуговування: система Приват24, в т.ч. мобільна версія, системи «LiqPay», та «Sendmoney», АТМ, ТСО, SMS, месенджери та будь-які інші системи «клієнт-банк», «Клієнт-Інтернет-банк», «телефонний банкінг», «миттєва безконтактна оплата», якщо банком надається така можливість (а.с. 168-169 том 1).
Процедура ідентифікації клієнта, який бажає скористатись безконтактним платіжним інтерфейсом, здійснюється за допомогою засобів ідентифікації, які узгоджені між клієнтом та банком (фінансовий номер телефону клієнта, ПІН (у випадку, якщо такий встановлено на рахунку клієнта), одноразові паролі, тощо. В пунктах 2.1.4.5.1. та 2.1.4.5.2. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов'язаний не передавати картки, ПІН-коди, постійний контроль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати кратки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим договором, або що суперечить чинному законодавству, Клієнт зобов'язаний вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, викрадення картки, доступу третіх осіб до картки, в тому числі до інформації, нанесеної на неї (а.с. 164 том 1).
Відповідно до пункту 2.3.1.2.11.1. Умов та Правил надання банківських послуг банк зобов'язаний прийняти до виконання дистанційні розпорядження, оформлені і підтверджені належним чином. Дистанційне розпорядження вважається переданим клієнтом і прийняти банком до виконання, якщо клієнт: - для доступу в систему ввів правильні логін (номер мобільного телефону) і пароль; - підтвердив вхід в систему через додаткову перевірку клієнта будь-яким шляхом; - підтвердив вхід в систему через додаткову перевірку клієнта будь-яким шляхом; - підтвердив дистанційне розпорядження на проведення переказу через підтвердження ініціювання переказу клієнта шляхом введення одноразового паролю ОТР та/або шляхом зчитування QR коду та/або перевіркою ПІН-коду картки та/або шляхом IVR дзвінка та/або дзвінка оператора ОКЦ на фінансовий номер телефону. Банк не несе відповідальності за збереження коштів клієнта у разі розголошення клієнтом відомостей про логін та пароль треті особам (а.с. 170 том 1).
В пункті 2.3.1.2.10.3 Умов зазначено, що Клієнт зобов'язаний не розголошувати відомості про логін і пароль третім особам (а.с. 170 том 1).
Клієнт несе повну відповідальність за усі операції, які здійснюються за допомогою карток, які є електронним платіжним засобом, емітованим для обслуговування його рахунку. Клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати картки, розголошенню ПІН або іншої інформації, яка діє можливість ініціювати платіжну операцію. Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки в Стоп-лист платіжною системою, що визначено в п. 2.1.4.12.4, п. 2.1.4.12.5 та п. 2.1.4.12.9 (а.с. 168 том 1).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач самостійно здійснив авторизацію пристрою (у період з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року) PHONE SM-G960N/SAMSUNG ANDROID зі свого особистого мобільного телефону, тобто надав стороннім особам доступ до власного аканту в Приват24. При виявленні підозрілої активності (зняття коштів, незаконні транзакції) у вказаний період, а саме з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року позивач банк про можливі шахрайські дії не повідомив, не зважаючи на повідомлення банку логін та пароль доступу до особистого кабінету у Приват24 не змінював. Наслідком такої недбалості та бездіяльності позивача стало здійснення платіжних операцій з карткового рахунку позивача, тому підстави для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування відповідних грошових відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що про незаконні транзакції позивачу стало відомо саме від співробітників банку, після чого позивач особисто звернувся до поліції та до одного з відділень ПриваБанку в м. Кременчук, де усно повідомив про несанкціоноване списання коштів і необхідність блокування банківських карток, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки з матеріалів справи встановлено, що спірні перекази з картки позивача були проведені в період з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року, натомість до банку позивач звернулася з письмовою заявою лише 07 лютого 2024 року (а.с. 7 том 1), заяву про вчинення кримінального правопорушення позивачем було подано 21 листопада 2023 року.
Відповідно до п. 4 статті 87 Закону України «Про платіжні послуги» платник зобов'язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
У свою чергу, позивач не надав суду доказів того, що ним було своєчасно повідомлено Банк щодо незаконного використання картки. Аналіз матеріалів справи свідчить, що клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера), а тому в цьому випадку відповідальність за операції, що проводилися, несе тільки клієнт.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності позивачу додатково подати ще й письмову заяву банку позивачу ніхто не повідомляв та не запропонував це зробити, тому позивач будучи необізнаним з такими процедурами цього не зробив, бо був впевнений в тому, що відкриття кримінального провадження та особисте повідомлення банку про незаконні транзакції достатньо, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки незнання закону не звільняє від відповідальності (ст.68 Конституції України), тобто юридична необізнаність не є поважною причиною та не пов'язана з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача щодо повідомлення відповідача у письмовому вигляді щодо несанкціонованих грошових транзакцій.
Доводи апеляційної скарги про те, що в рамках досудового розслідування кримінальної справи, в якій позивач визнаний потерпілим, а операції зі списання коштів були виконані невідомою особою (особами), суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки на даний час не має жодної інформації про те, що оскаржувана позивачем операція визнана правоохоронними органами або судом шахрайською операцією, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Отже, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «16» січня 2026 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко