Унікальний номер справи 755/6763/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/13735/2025
Головуючий у суді першої інстанції В. І. Галаган
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
24 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Фінансова компанія «Бест Фінанс»
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Галаган В.І., в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просить визнати недійсним кредитний договір № 1040-3250-2034-4199 від 04.03.2025 року, укладений між ним та ТОВ «ФК «Бест Фінанс», мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 у зв'язку із втратою доступу до свого мобільного телефону і подальшими безуспішними спробами увійти у систему, дізнався, що на його ім'я було оформлено споживчий кредит у ТОВ «ФК «Бест Фінанс» на суму 10 000,00 грн. У період часу з 22.02.2025 року невідома особа невідомим способом незаконно здійснила перевипуск сім-картки позивача та, отримавши доступ до фінансових відомостей останнього, з використанням електронно-обчислювальної техніки, незаконно здійснила оформлення грошових позик у фінансових компаніях на загальну суму 119 120,00 грн., якими заволоділа, у зв'язку з чим на підставі заяви сестри позивача ОСОБА_3 було відкрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025141440000067 від 07.03.2025 року. При цьому, позивач не розголошував третім особам інформацію про номери його карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, картка не була загубленою, доступу до неї треті особи не мали. Позивачем було встановлено, що невідома особа, невідомим способом зламала та незаконно отримала технічний доступ до електронної пошти позивача, здійснила пере випуску 26.02.2025 року сім-картки позивача та було змінено номер телефону позивача. Таким чином, кредитний договір особисто позивачем не укладався, будь-які договори він не підписував, кредитних коштів не отримував, тому позивач просить визнати недійсним кредитний договір № 1040-3250-2034-4199 від 04.03.2025 року, укладений між ним та ТОВ «ФК «Бест Фінанс».
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.05.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Бест Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надіслав копію відзиву на позовну заяву, що позбавило позивача можливості реалізувати право на подання відповіді на відзив.
Судом не було належним чином перевірено факт укладення кредитного договору безпосередньо з позивачем, а також факт отримання кредитних коштів саме позивачем на вказані у договорі реквізити платіжної картки.
Зауважує, що особисто ним не надавались ніякі контактні дані та електронні адреси будь - яким особам.
Аналіз зазначених у кредитному договорі реквізитів платіжної картки свідчать про те, що позивач не є власником карткового рахунку, відкритого в АТ «ПУМБ», на який ніби то були зараховані кредитні кошти.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд першої інстанції не забезпечив належної реалізації процесуальних прав позивача щодо доведення обставин, які свідчать про укладення кредитного договору не з ним, а з іншою особою.
На думку апелянта, саме кредитор має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідачем ТОВ «ФК «Бест Фінанс», через представника Камінського А.В. подано до суду відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що Товариством та ОСОБА_1 04.03.2025 року укладено договір №1040- 3250-2034-4199 про надання споживчого кредиту. Укладений договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». З метою отримання кредитних коштів позивач пройшов реєстрацію в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Фінансова компанія «Бест Фінанс» та яким, відповідно було створено Особистий кабінет. На думку відповідача доводи ОСОБА_1 про те, що невідомі особи, які заволоділи його мобільним телефоном та номером могли отримати доступ до його банківського рахунку не відповідає дійсності, оскільки доступ до рахунків забезпечений багато факторною автентифікацією.
Зауваження позивача про відсутність будь яких договірних відносин із відповідачем також не відповідають дійсності оскільки крім електронного кредитного договору №1040-3250-2034-4199, ОСОБА_1 раніше укладав інші кредитні договори 1300-7240-9090-7502 від 30.07.2024р. на суму 6 000 грн. та 1111-2241-5281-0743 від 11.12.2025р. на суму 9 000 гри., заборгованість по яким, повністю ним погашена.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що саме на позивача покладено відповідальність за здійснення операцій з його платіжними інструментами.
24.09.2025 ОСОБА_1 через представника Жовту А.С. подано до суду додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Жовта А.С., яка брала участь у розгляді справи в режимі ВКЗ, апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ТОВ «ФК «Бест Фінанс» у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у відповідності до вимог закону.
Враховуючи те, що позивач, відповідач повідомлялися про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та за участі його представника, відповідача оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Жовту А.С., вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Так, у відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позову, судом зазначено, що позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, здійснивши електронний підпис договору за допомогою одноразового ідентифікатора.
Ідентифікація позивача в інформаційно-телекомунікаційних системах відповідача здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід було перерахувати кошти.
Суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що всі ці дії вчинені від імені позивача невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, матеріали справи не містять.
З таким висновком суду погоджується і суд апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що 04.03.2025 року між ТОВ «ФК «Бест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 1040-3250-2034-4199 із застосуванням електронного ідентифікатора 42А72, на суму 10 000,00 грн., строком на 70 днів. (а.с. 23-30)
Згідно п. 4.1 кредитного договору, видача (надання) Товариством кредиту клієнту за цим Договором проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.
07.03.2025 року на підставі заяви сестри позивача ОСОБА_3 було відкрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025141440000067 від 07.03.2025 року. Згідно протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 06.03.2025 року, 26.02.2025 року невідома особа, невідомим способом, незаконно здійснила перевипуск сім-картки «Київстар» із зазначеним абонентським номером брата ОСОБА_1 , яку в подальшому використовували для незаконних дій та заволодіння грошовими коштами в розмірі 1 200 USDT. (а.с. 14-16)
Крім того, до матеріалів справи долучено Кредитний звіт станом на 21.03.2025 року із зазначенням фінансових зобов'язань ОСОБА_1 (а.с. 17)
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У частині другій статті 639 Цивільного кодексу України зазначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Колегія суддів зауважує, що договір № 1040-3250-2034-4199 від 04.03.2025 укладений між ТОВ «ФК «Бест Фінанс» та ОСОБА_1 є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Умовами договору передбачено порядок виготовлення та отримання засвідчених копій Договору на папері з електронного документа, а саме: оригінал договору Клієнта підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу. Після підписання такими електронними підписами Договору його умови вважаються прийнятими, а Договір є укладеним. Підписаний таким чином Договір прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що згідно п. 13.3. договору, зазначено, що договір укладено (підписано) із дотриманням порядку, передбаченого Законом України «Про електронну комерцію», цей Договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Всі повідомлення між Сторонами здійснюються у письмовій формі (в т.ч. електронній), або через Особистий кабінет. Сторони домовились, що примірник цього договору вважається отриманим клієнтом, якщо товариство його направило на електронну адресу (trezorjohn@gmail.com) вказану Клієнтом в Особистому кабінеті/Договорі та/або безпосередньо в Особистий кабінет.
З метою отримання кредитних коштів ОСОБА_1 пройшов реєстрацію в інформаційно - комунікаційній системі ТОВ «ФК «Бест Фінанс» та яким, відповідно було створено Особистий кабінет.
Перед укладенням Договору ТОВ «ФК «Бест Фінанс» було здійснено електронну ідентифікацію Клієнта ( ОСОБА_1 ) для входу в Особистий кабінет (останній використовував цей особистий кабінет з метою укладення попередніх правочинів між Сторонами, які вже виконані) та був використаний спосіб, ідентифікації та верифікації Клієнта, з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу: отримання через Систему BankID І-1БУ ідентифікаційних даних. Видача (надання) кредиту ОСОБА_1 за договором проводилося шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_1 . Вказаний рахунок згідно інформації Системи BankID, відкритий банком AT «ПУМБ» та належить Клієнту - ОСОБА_1 , 1998 р.н.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
14.16. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
14.12. Користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Відповідно до п. 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний:
3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права;
4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до п. 136 Положення №164 «Користувач зобов'язаний 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень».
Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, набудь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 - 7, 9, 10 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Згідно ст. 1074 Цивільного кодексу України - клієнт зобов'язаний дотримуватись умов використання платіжного інструменту.
Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частинами першою та третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись з позовом позивач стверджує, що став жертвою шахрайства, останній посилається на звернення в правоохоронні органи та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025141440000067 від 07.03.2025 (а.с. 14).
Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що апелянтом не отримано та не надано суду інформацію про наслідки розгляду його заяви про вчинення кримінального правопорушення, які б достеменно встановлювали факт здійснення шахрайських дій стосовно останнього.
Звернення до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, як і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є судовим рішенням, яке набрало законної сили, а обставини, встановлені у ньому - становили би преюдицію. Таке звернення не є свідченням того, що дійсно мав місце несанкціонований доступ до фінансового номеру та платіжних карток позивача, оскільки така інформація вноситься до Реєстру досудових розслідувань лише зі слів самого заявника та є не підтвердженою.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Обвинувальний вирок, який би набрав законної сили, у якому суд встановив, що грошові кошти були отримані не позивачем, а іншою особою, яка протиправним шляхом, без його згоди заволоділа таким чином коштами і розпорядилася ними, не надано.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2018 року (справа № 473/2315/17), від 06 березня 2018 року (справа № 585/1320/16-ц), від 10 липня 2019 року (справа № 522/22780/15-ц), від 01 липня 2020 року (справа №712/9107/18) та від 07 грудня 2020 року (справа № 182/5175/16-ц).
Зважаючи на наведене, апелянтом не доведено, що кредитний договір № 1040-3250-2034-4199 від 04.03.2025 року укладено ТОВ «ФК «Бест Фінанс» не з ним, а з іншою особою, позивачем не доведено, що грошові кошти за цім договором було отримано не ним, а іншою особою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено усі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права при винесенні рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про незаконність чи необґрунтованість рішення не свідчать, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 19 січня 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна