17 грудня 2025 року м. Київ
Справа №753/22554/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/13328/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Колесника О.М. 15 травня 2025 року у м. Києві, повний текст рішення складений 26 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Любенко Тетяна Миколаївна про визнання права власності на 1/6 частину квартири в порядку спадкування за законом,
У листопаді 2024 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що позивач ОСОБА_2 є рідною донькою померлого ОСОБА_4 .
16 січня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. було заведено спадкову справу №2/2023 на майно померлого ОСОБА_4 . Спадкоємцями померлого є три особи: позивач ОСОБА_2 - донька померлого, відповідач ОСОБА_1 - дружина померлого та 3-тя особа ОСОБА_3 - син померлого.
05 серпня 2023 року між спадкоємцями ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ спадщини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. та зареєстрований у реєстрі за №636. Відповідно до умов зазначеного договору вказані спадкоємці погодили та вирішили визначити частки окремо кожному у майні, яке входить до складу спадкової маси. На підставі цього позивач отримала у власність 1/4 частину садового будинку АДРЕСА_2 ; 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0598 га, кадастровий номер 8000000000:96:040:0050, розташованої по АДРЕСА_3 ; 1/4 частини автомобіля «Hyundai Tucson», 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
Однак в подальшому позивачу стало відомо, що померлий ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 , перебуваючи між собою в зареєстрованому шлюбі, набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана 06 грудня 2021 року за згодою померлого. Таким чином, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і після смерті ОСОБА_4 частка останнього також підлягає поділу між спадкоємцями.
27 серпня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , проте постановою від 27 серпня 2024 року приватний нотаріус відмовила позивачу у видачі вказаного свідоцтва та вчиненні реєстраційних дій, оскільки ОСОБА_2 не надала оригіналу правовстановлюючий документу про належність померлому на праві власності даної квартири або її частки. За таких обставин позивач змушена звернутись до суду з даним позовом.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Любенко Тетяна Миколаївна про визнання права власності на 1/6 частину квартири в порядку спадкування за законом - задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 34,6 м2, житловою площею 15,3 кв.м в порядку спадкування за законом майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3066, 67 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не надала суду доказів придбання спірної квартири за власні кошти відповідача. Позивач ОСОБА_2 , як спадкоємиця першої черги майна померлого ОСОБА_4 , який був її рідним батьком, мала право на 1/6 частину спадкового майна (спірну квартиру) разом з іншими спадкоємцями: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , при цьому відповідач ОСОБА_1 заперечувала таке право позивача, а після смерті батька позивача ОСОБА_4 відповідач не надала правовстановлюючого документу на спірну квартиру приватному нотаріусу Любенко Т.М., вважаючи цю квартиру об'єктом її особистої приватної власності, тому саме за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 . Інша 1/6 частина спірної квартири належить в порядку спадкування за законом 3-ій особі ОСОБА_3 , а відповідачці - (1/2 частина + 1/6 частина).
Не погодилися із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , її представником подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що суперечить процесуальному законодавству. Зазначає, що придбання спірної квартири відбулось за власні кошти відповідача, які складалися з: виручених коштів з продажу власної квартири у м. Первомайськ, Харківської області; грошових коштів отриманих відповідачем від колишнього чоловіка, з метою придбання квартири для сина ОСОБА_5 . У зв'язку з тим, що на момент укладення попереднього договору купівлі-продажу ОСОБА_5 жив у Харкові, підписантом та безпосереднім платником була відповідач на підставі довіреності. Вказане є достатнім та належним підтвердженням того, що квартира не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки її придбання здійснювалось не за спільні кошти, а за кошти, які належали відповідачу особисто.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Літвінов Є.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Проте від представника відповідача - адвоката Панишева С.О. та від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. А тому суд апеляційної інстанції, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, вважав за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
Батьками позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження НОМЕР_2 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (т.1, а.с.11; т.2, а.с.12-14, 25). В останньому документі зазначено, що прізвище батька, матері та дитини змінено зі « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_7 » (т.2, а.с.13).
Батьки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали між собою шлюб 23 квітня 1993 року, а розірваний цей шлюб 26 січня 2006 року Дарницьким районним управлінням юстиції у м. Києві, актовий запис №80 (т.2, а.с.14-15).
16 грудня 2015 року ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 , уклали між собою шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №3410 (т.2, а.с.11-12). Відомості про розірвання вказаного шлюбу в матеріалах справи відсутні.
21 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений договору купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_5 , за ціною 100000 грн (т.1, а.с.106-109).
Згідно з розпискою від 02 червня 2018 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 25000 доларів США з метою придбання квартири для їх спільного сина ОСОБА_5 . Розписка складена у простій письмовій формі і містить підпис виключно ОСОБА_1 (т.1, а.с.124).
08 серпня 2018 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс» як майбутнім продавцем, та ОСОБА_5 , як майбутнім покупцем, був укладений попередній договір №4572/СЛ5/259 купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов'язались у майбутньому укласти договір купівлі-продажу об'єкту - квартири АДРЕСА_1 . Від імені ОСОБА_9 діяла відповідач ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 02 серпня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. та зареєстрованої у реєстрі за №1428 (т.1, а.с.110-115).
ОСОБА_5 є сином відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 (т.1, а.с.126).
На виконання умов попереднього договору 08 серпня 2018 року була здійснена сплата грошових коштів в сумі 877792,68 грн з призначенням платежу: забезпечувальний авансовий платіж за об'єкт згідно з попереднім договором №4572/СЛ5/259 купівлі-продажу квартири від 08 серпня 2018 року, ОСОБА_5 , довіреність №1428 від 02 серпня 2018 року, без ПДВ (не за ЦП) ч/з ОСОБА_1 (т.1, а.с.123).
22 червня 2021 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення до попереднього договору №4572/СЛ5/259 купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас А.В. та зареєстрований у реєстрі за №2138 (т.1, а.с.104-105).
За умовами даного договору відступлення АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс» надає згоду ОСОБА_5 на переуступку (відступлення) всього комплексу прав та обов'язків як сторони (майбутнього покупця) за попереднім договором від 08 серпня 2018 року на користь ОСОБА_1 , а остання приймає на себе весь комплекс прав та обов'язків ОСОБА_5 за попереднім договором (п.3.1 договору).
У п.3.3 даного договору вказано, що з моменту укладення цього договору сторона-2 ( ОСОБА_5 ) втрачає право на грошові кошти, що були нею (ним) сплачені на користь сторони-1 (АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс») на підставі попереднього договору. Зазначені кошти визнаються такими, що сплачені стороною-3 ( ОСОБА_1 ).
За змістом п.3.4 договору з моменту укладення цього договору всі дії, що вчинені стороною-2 ( ОСОБА_5 ) за договором-1, вважаються такими, що вчинені стороною-3 ( ОСОБА_1 ).
У п.4.4 даного договору вказано, що сторона-3 ( ОСОБА_1 ) підписує даний договір та вчиняє відповідний правочин за згодою її чоловіка - ОСОБА_4 , з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі. Зазначена згода підтверджується заявою, посвідченою 22 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас А.В. та зареєстрованою у реєстрі за №2137. Ця заява доведена до відома сторони-1 (АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс") та сторони-2 ( ОСОБА_5 ) (т.1, а.с.104-105).
06 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс» був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас А.В. та зареєстрований у реєстрі за №3903 (т.1, а.с.18-19).
За умовами даного договору (п.1) продавець - АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс» передав належну йому на праві власності, а покупець - ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,60 м2, яка складається з однієї житлової кімнати площею 15,30 м2.
Згідно з п.10 договору купівлі-продажу квартири Покупець ( ОСОБА_1 ) стверджує, що вона отримала згоду її чоловіка - ОСОБА_4 , яка викладена у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено 22 червня 2021 року Нікольською-Пукас А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2137. Ця заява доведена до відома продавця (АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс») (т.1, а.с.19).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 64 років в м. Києві, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 , виданого 05 січня 2023 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №408 (т.2, а.с.5, зворот. бік). Згідно довідки про причину смерті від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер від злоякісного новоутворення шлунка (т.2, а.с.6).
16 січня 2023 року після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. була відкрита спадкова справа №2/2023 (т.2, а.с.2-82).
Відповідно до матеріалів спадкової справи спадкоємцями померлого ОСОБА_4 є три особи: позивач ОСОБА_2 - донька померлого, відповідач ОСОБА_1 - дружина померлого та 3-тя особа ОСОБА_3 - син померлого.
05 серпня 2023 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ спадщини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. та зареєстрований у реєстрі за №636. Відповідно до умов зазначеного договору вказані спадкоємці погодили та вирішили визначити частки окремо кожному у майні, яке входить до складу спадкової маси: квартира АДРЕСА_6 ; 1/2 частина садового будинку АДРЕСА_2 ; земельна ділянки, площею 0,0598 га, кадастровий номер 8000000000:96:040:0050, розташованої по АДРЕСА_3 ; 1/2 частина автомобіля «Hyundai Tucson», 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (т.1, а.с.12-13). З приводу відповідних часток у спадщині на підставі вказаного договору ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом (т.1, а.с.14-15).
Як встановлено судом на момент смерті ОСОБА_4 його дружині ОСОБА_1 , з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі по день смерті, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.16-17).
Вважаючи, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і після смерті ОСОБА_4 частка останнього підлягає поділу між спадкоємцями, 27 серпня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .
Постановою від 27 серпня 2024 року приватний нотаріус Любенко Т.М. відмовила позивачу у видачі вказаного свідоцтва та вчиненні реєстраційних дій, оскільки ОСОБА_2 не надала оригіналу правоустановчого документу про належність померлому на праві власності даної квартири або її частки (т.1, а.с.21).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України (далі - ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За приписами ч.2-4, ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та інш..
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 зробив висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
За приписами ч.1, ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
В порядку визначеному положеннями ст.ст. 1218, 1231 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.
Згідно ч.ч.1,2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною 5 ст. 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч.1, ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
За змістом п.п.4.15, п.4, гл.10, розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 - видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно вимог п.п.4.21., п.4, глави 10, розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 - при оформленні спадщини нотаріус зобов'язаний з поданих спадкоємцями документів встановити, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя для подальшої видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку в такому майні тому з подружжя, який пережив спадкодавця і має право на 1/2 частку.
З наведених обставин справи вбачається, що на момент смерті ОСОБА_4 його дружині ОСОБА_1 , з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі по день смерті, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 . При здійсненні поділу спадкового майна між спадкоємцями вказана квартира не була включена, як об'єкт спадкових прав. Разом з тим вказана квартира була набута у власність у 2021 році, тобто під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_10 в зареєстрованому шлюбі, в ОСОБА_4 надав згоду на її придбання, відповідно на неї поширюється дія презумпції спільного майна подружжя.
В суді першої та апеляційної інстанцій сторона відповідача вказувала на те, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_1 , оскільки придбана за особисті грошові кошти відповідача, отримані на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 березня 2018 року, а також на підставі розписки від 02 червня 2018 року. Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, суд не може покласти в основу рішення такі твердження вказаних учасників справи, оскільки стороною відповідача не надано доказів, що саме ці грошові кошти, були перераховані на розрахунковий рахунок АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фенікс» на виконання умов попереднього договору №4572/СЛ5/259 купівлі-продажу квартири від 08 серпня 2018 року. До того ж стороною вказаного попереднього договору був ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_1 виступала представником. Кошти були отримані ОСОБА_1 за п'ять місяців до укладення договору від 08 серпня 2018 року, дані про передачі їх ОСОБА_5 відсутні, їх розмір не був достатнім для сплати повної суми обумовленої цим договором, становив лише 1/8 частину. А надана копія розписки ОСОБА_1 не є належним і допустимим доказом.
В подальшому у тексті договору відступлення до попереднього договору №4572/СЛ5/259 купівлі-продажу квартири від 22 червня 2021 року зазначено, що кошти сплачені ОСОБА_5 визнаються такими, що сплачені ОСОБА_1 . Даних про порядок розрахунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 матеріали справи не містять. Проте цей договір не є договором дарування, ці кошти не є одержаними в порядку спадкування чи він відчуження особистого майна, що виключає віднесення спірної квартири до особистої приватної власності відповідача. Разом з тим в тексті договору купівлі-продажу квартири від 06 грудня 2021 року, відсутнє посиланням на те, що ОСОБА_1 купує спірну квартиру за особисті кошти. Натомість в тексті обох договорів укладених ОСОБА_1 щодо спірної квартири містяться пункти про надання письмової згоди ОСОБА_1 на укладення зазначених правочинів її чоловіком ОСОБА_4 у вигляді нотаріально посвідчених заяв. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. А суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
А отже висновок суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, доводами апеляційної скарги відповідача не спростовується. Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Таким чином, посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
В порядку визначеному ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, відсутні і підстави для компенсації понесених нею судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 16 січня 2026 року.