19 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/14725/24 пров. № А/857/14342/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕК» до Волинської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів,
суддя у І інстанції Андрусенко О.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 18 березня 2025 року,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕК» (далі - ТОВ «ІНТЕРДЕК») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі - Рішення) від 10.10.2024 №UA205140/2024/000316/2, винесене Волинською митницею (далі - Митниця).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі №140/14725/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки той надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують заявлену митну вартість імпортованого товару. Тому оскаржуване Рішення є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам митного законодавства.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «ІНТЕРДЕК».
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час здійснення митного контролю за правильністю визначення митної вартості імпортованого позивачем товару під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:
відповідно до автотранспортної накладної №І-0910 від 09.10.2024 зазначена рахунок-фактура YHCK240716-2, однак документ не подано до митного оформлення;
банківський платіжний документ № LV139477/241004 від 04.10.2024 засвідчує оплату транспортних послуг в сумі 10230 USD. У довідці про транспортні послуги №278 від 09.10.2024 зазначена сума перевезення до митного кордону 4000 грн. Згідно з рахунком на перевезення № 322/10/24/OSA від 03.10.2024 вартість становить 10230 USD. Вартість перевезення відповідно калькуляції транспортних витрат №93 від 10.10.2024 з посиланням на рахунок-фактуру № 322/10/24/OSA від 03.10.2024 зазначена в сумі 10026 USD. До митного оформлення заявлена вартість транспортування 438214,90 грн, що не ідентифікується з вартістю числових значень згідно з поданими транспортними (перевізними) документами;
Умови поставки FCA передбачають, що на покупця покладені обов'язки з оплати навантажувальних робіт, доставки, страхування. У графах 21, 22 митної декларації відсутні відомості про вартість витрат на навантаження, страхування. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості товару.
Зазначені розбіжності слугували підставою для сумніву Митниці у достовірності заявлених відомостей про митну вартість товару та витребування додаткових документів для його усунення.
На вимогу митного органу декларант надав лист ТОВ «ІНТЕРДЕК» № 116 від 10.10.2024 щодо поданих документів. Листом №117 від 10.10.2024 декларант повідомив про відсутність додаткових документів. Таким чином декларантом не надано у повному обсязі витребувані документи для підтвердження заявленої митної вартості, а тому митна вартість не могла бути визначена за основним методом її визначення.
У зв'язку із відсутністю у сторін необхідної інформації митну вартість імпортованого позивачем товару Митницею визначено у Рішенні від 10.10.2024 №UA205140/2024/000316/2 за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України (далі - МК) відповідно до рівня раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостей, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме:
товар №1 - 6,22 USD/кг за МД№UA100100/2024/042666 від 27.08.2024;
товар №2 - 6,22 USD/кг за МД№UA500500/2024/030544 від 03.09.2024.
Декларантом оцінюваний товар оформлено у вільний обіг згідно з МД №24UA205140064542U6 від 11.10.2024 з наданням гарантій, передбачених частиною 7 статті 55 МК.
З додатковими документами на підтвердження заявленого рівня митної вартості ТОВ «ІНТЕРДЕК» до Митниці в межах 80 днів з дня випуску товару не зверталось.
Тому вважає оспорюване позивачем Рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам митного законодавства.
Щодо витрат на професійну правову допомогу вважає, що визначений судом першої інстанції розмір таких у 4000,00 грн, що підлягають стягненню з Митниці, є неспівмірним із витраченим часом представника позивача на надання правничої допомоги та складністю справи №140/14725/24, що та порушує принцип пропорційності.
Вважає такі завищені витрати надмірним тягарем для Митниці та просить їх зменшити.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 11.06.2024 ТОВ “ІНТЕРДЕК» (Покупець) та Компанія CHONGQING YIHU ENGINE MACHINERY CO., LTD (Продавець) уклали контракт на поставку товарів №1-1106, за умовами якого Продавець зобов'язувався продати генератори Покупцю, а Покупець - оплатити та прийняти товар у порядку та на умовах, визначених даним контрактом.
Асортимент товару, номенклатура товару, одиниця товару, кількість товару, ціна товару та інші дані, необхідні для організації поставок, визначаються у проформах-інвойсах, погоджених сторонами, які є невід'ємною частиною контракту.
Сторони домовились, що детальні умови оплати визначаються та погоджуються сторонами проформою-інвойсом до цього контракту, у яких відображені умови оплати шляхом: передоплати частинами; оплати після поставки товару; 100% попередньої оплати на рахунок продавця за реквізитами, зазначеними в розділі 11 даного контракту. Умови поставки відображаються в у проформах-інвойсах.
Сторони домовились, що умови поставки визначаються та погоджуються сторонами в інвойсі. Поставка Продавцем товару здійснюється відповідно до правил Інкотермс-2010. У вартість товару включається вартість маркування, вартість тари, палет, навантаження, сертифікату походження товару. Відповідальність за страхування покладається на сторону згідно з правилами Інкотермс 2010, якщо інше не зазначено в інвойсі до цього контракту.
10.10.2024 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару (“дизельний генератор YH4000AE - 81 шт; дизельний генератор YH11000AE - 1 шт; бензиновий генератор YH13000 - 15 шт; бензиновий генератор YH15000 - 18 шт; бензиновий генератор YH15000S - 10 шт; бензиновий генератор YH18000 - 10 шт; бензиновий генератор YH21000 - 10 шт; бензиновий генератор YH21000S - 10 шт; бензиновий генератор RD10800E - 1 шт») декларант позивача подав Митниці митну декларацію (далі - МД) №24UA205140064360U2, у якій фактурна вартість товару становить 110 469,40 USD (еквівалентно 4 550 610,18 грн). Митну вартість товару визначено за основним методом (за ціною договору (контракту) на рівні 4 988 825,08 грн з урахуванням транспортних витрат у сумі 438 214,90 грн.
Для підтвердження заявленої митної вартості та обраного методу її визначення декларантом до МД було додано такі документи:
контракт на поставку товарів від 11.06.2024 №1-1106;
проформу-інвойс від 17.07.2024 №YHCK240716;
рахунок-фактуру (інвойс) від 20.08.2024 №YHCK240716-1;
накладну від 11.09.2024 №34526266;
автотранспортну накладну від 09.10.2024 №1-0910;
платіжний документ в іноземній валюті від 22.07.2024 №LV133074/240722;
платіжний документ в іноземній валюті від 03.09.2024 №LV136447/240903;
контракт від 05.09.2024 №1-0509;
інвойс від 03.10.2024 №322/10/24/OSA;
платіжну інструкцію в іноземній валюті від 04.10.2024 №LV139477/241004;
фактуру-проформу від 10.10.2024 №6/10/24/FPR;
договір-заявку на міжнародні вантажні перевезення від 09.10.2024 №09/10;
довідку про транспортні витрати від 09.10.2024 №278;
технічні паспорти товару;
транзитний товаросупровідний документ MRN №24PL301020NS719NM7;
пакувальний лист від 20.08.2024;
калькуляцію транспортних витрат від 10.10.2024 №93.
За наслідками опрацювання поданих документів Митниця запропоновала позивачу відповідно до положень статей 53, 54 МК надати в 10-денний термін такі додаткові документи:
виписку з бухгалтерської документації;
каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
транспортні (перевізні) документи;
якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
копію митної декларації країни відправлення.
У відповідь на вимогу Митниці декларант позивача надав лист від 10.10.2024 №116, у якому роз'яснив особливості поставки імпортованого товару, та лист від 10.10.2024 №117, у якому повідоми про подання всіх наявних документів у розпорядження Митниці та висловив прохання прийняти рішення без врахування термінів, передбачених частиною 3 статті 53 МК.
Відтак, 10.10.2024 Митниця прийняла Рішення №UA205140/2024/000316/2 та сформувала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/002738.
У графі 33 оскаржуваного Рішення відповідач вказав, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:
відповідно до автотранспортної накладної №І-0910 від 09.10.2024 зазначена рахунок-фактура YHCK240716-2, однак документ не подано до митного оформлення;
банківський платіжний документ № LV139477/241004 від 04.10.2024 засвідчує оплату транспортних послуг в сумі 10230 USD. У довідці про транспортні послуги №278 від 09.10.2024 зазначена сума перевезення до митного кордону 4000 грн, згідно з рахунком на перевезення № 322/10/24/OSA від 03.10.2024 вартість становить 10230 USD. Вартість перевезення відповідно до калькуляції транспортних витрат №93 від 10.10.2024 з посиланням на рахунок-фактуру №322/10/24/OSA від 03.10.2024 зазначена в сумі 10026 USD. До митного оформлення заявлена вартість транспортування 438 214,90 грн, що не ідентифікується з вартістю числових значень згідно з поданими транспортними (перевізними) документами. Умови поставки FCA передбачають, що на покупця покладені обов'язки з оплати навантажувальних робіт, доставки, страхування. В графах 21, 22 ДМВ відсутні відомості про вартість витрат на навантаження, страхування. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості.
Окрім того вказано, що декларантом не надано числового розрахунку для перевірки повноти включення до митної вартості транспортних витрат відповідно до заявлених умов поставки. Відомості, зазначені у калькуляції транспортних витрат ТОВ “ІНТЕРДЕК» №93 від 10.10.2024, не містять протяжності маршруту у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру товару за 1 км маршруту. Калькуляція є документом транспортування, якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу. Подані до митного оформлення транспортні (перевізні) документи та договори (контракти) про перевезення засвідчують транспортування товарів не власним транспортом імпортера.
Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 МК, у зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товару визначено за резервним методом згідно з статтею 64 МК на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС, рівень митної вартості товару №1 на рівні 6,22 USD /кг за МД №UA100100/2024/042666 від 27.08.2024, товару №2 на рівні 6,22 USD /кг за МД №UA500500/2024/030544 від 03.09.2024.
У подальшому імпортований товар було випущений у вільний обіг згідно з МД №24UA205140064542U6 від 11.10.2024 з наданням гарантій, передбачених частиною 7 статті 55 МК.
ТОВ «ІНТЕРДЕК» не погодилося із вказаним Рішенням Митниці та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Як визначено у статті 50 МК, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За приписами частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У відповідності до положень частин 1 та 2 статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).
Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправного Рішення.
При оцінці доводів Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі та коригування заявленої митної вартості, апеляційний суд зазначає таке.
Оцінюючи доводи апелянта щодо ненадання декларантом рахунку-фактури №YHCK240716-2, посилання на яку міститься у автотранспортній накладній від 09.10.2024 №І-0910, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що у автотранспортній накладній від 09.10.2024 №І-0910 міститься посилання не лише на рахунок-фактуру №YHCK240716-2, а й на рахунок-фактуру №YHCK240716-1, за якою безпосередньо й здійснювалося митне оформлення товару. При цьому перевізниками здійснювалося перевезення збірного вантажу, а саме вантаж згідно з комерційним інвойсом від 20.08.2024 №YHCK240716-1 та вантаж згідно з комерційним інвойсом від 20.08.2024 №YHCK240716-2. Одночасне перевезення збірного вантажу за інвойсами від 20.08.2024 №YHCK240716-2 та №YHCK240716-1 додатково підтверджувалося наданими під час митного оформлення товару довідкою про транспортні витрати від 09.10.2024 №278, транзитним товаросупровідним документом MRN №24PL301020NS719NM7 та калькуляцією транспортних витрат від 10.10.2024 №93.
Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що оскільки митне оформлення товару здійснювалося саме за інвойсом від 20.08.2024 №YHCK240716-1, то потреби надавати Митниці додатково ще й інвойс від 20.08.2024 №YHCK240716-2 не було, так як він не стосувався товару, щодо якого здійснювалися митні процедури.
Оцінюючи доводи Митниці щодо неможливості підтвердити поданими до митного оформлення документами заявлену декларантом позивача вартість транспортних витрат у сумі 438 214,90 грн, апеляційний суд виходить із такого.
Як зазначалося вище, перевізниками здійснювалося перевезення збірного вантажу згідно з комерційними інвойсами від 20.08.2024 №YHCK240716-1 та від 20.08.2024 №YHCK240716-2.
Перевезення товару здійснювалося за маршрутом CHONGQING (Китай) - Malaszewicze (Польща) - Chelm (Польща) фірмою OMIDA SEA AND AIR SPOSKA AKCYJNA (Польща) на підставі контракту від 05.09.2024 №01-0509 у контейнері №XHCU5036790.
Вартість перевезення контейнера за вказаним маршрутом склала 10230,00 USD, включала в себе залізничне та автомобільне перевезення, супутні послуги та підтверджувалася інвойсом №322/10/24/OSA, платіжною інструкцією в іноземній валюті від 03.10.2024 №LV139477/241004.
У процесі доставки товару позивач користувався послугами митного складу у м. Chelm, які надавала фірма ASSA Sp.Z о.о. згідно з фактурою-проформою від 10.10.2024 №6/10/24/FPR.
Зазначена фірма здійснювала перевантаження товару з контейнеру XHCU5036790 в транспортний засіб, наданий ТОВ “Метпровуд» - НОМЕР_1 /AC2836XF, організацію митної відправки ТІ, заповнення CMR. Загальна вартість зазначених послуг становила 480 євро та підтверджена рахунком-фактурою від 10.10.2024 №6/10/24/FPR.
Оскільки перевезення товару здійснювалось за двома інвойсами від 20.08.2024 №YHCK240716-1 (кількість місць 156, вага брутто 21709,70 кг) та від 20.08.2024 №YHCK240716-2 (кількість місць 6, вага брутто 61,4 кг) в одному контейнері №XHCU5036790, то транспортні витрати були розподілені у процентному співвідношенні до кількості товару, що підтверджується наданою митному органу калькуляцією №93 від 10.10.2024 та відповідними поясненнями від 10.10.2024 №116.
Таким чином, до митної вартості товару за інвойсом від 20.08.2024 №YHCK240716-1 було включено витрати на транспортування в розмірі 10026,00 USD (курс 41,1934), 470,00 євро (курс 45,1274) та 4000,00 грн, а загалом - 438 214,90 грн.
З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у митного органу була наявна можливість ідентифікувати заявлену вартість транспортних витрат на підставі наданих декларантом позивача документів у вказаній сумі.
З приводу зауважень Митниці про відсутність у поданій декларантом МД відомостей про вартість витрат на навантаження та страхування товару з посиланням на умови поставки FCA, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що пунктом 2.5 контракту на поставку товару від 11.06.2024 №1-1106 передбачено, що у вартість товару включається, зокрема, вартість навантаження.
Фірмою ASSA sp.z о.о. здійснювалося подальше перевезення товару із завантаженням товару на наданий ТОВ “Метпровуд» транспортний засіб, що оформлено фактурою-проформою від 10.10.2024 №6/10/24/FPR, витрати по якій також включені до митної вартості товару.
Щодо відсутності даних про страхування товару, то оскільки страхування товару не здійснювалось, то підстав зазначати відповідні витрати не було і умови контракту від 11.06.2024 №1-1106 не передбачали страхування товару в обов'язковому порядку.
При цьому у довідці про транспортні витрати від 09.10.2024 №278 зазначено, що страхування вантажу не проводилося.
З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції мав належні фактичні та правові підстави для висновку про те, що митний орган не встановив таких розбіжностей, які дійсно мали вплив на правильність визначення декларантом митної вартості, а також ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним рішенням.
Оцінюючи доводи апелянта щодо правильності визначення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Митниці, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20.06.2019 у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів:
договору про надання правничої допомоги від 16.12.2024 №16/12/24, укладеного між Адвокатським об'єднанням “ПРЕМІУМ СЕРВІС» та ТОВ «ІНТЕРДЕК»;
акту приймання-передачі наданих послуг від 17.12.2024;
рахунку-фактури від 17.12.2024 №17/12/24-1;
платіжної інструкції від 17.12.2024 №180.
У відповідності до акта приймання-передачі наданих послуг від 17.12.2024 Адвокатським об'єднанням “ПРЕМІУМ СЕРВІС» було позивачу надано такі послуги:
надання правових консультацій та роз'яснень з питань рішення про коригування митної вартості товару (2 год) - 2000,00 грн; складання позовної заяви (8 год) - 8000,00 грн, а всього 10000,00 грн.
Платіжною інструкцією від 17.12.2024 №180 підтверджено оплату ТОВ «ІНТЕРДЕК» наданих послуг згідно із вказаним актом приймання-передачі.
Частково задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції, виходячи із конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, вважав за доцільне стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.
На думку апеляційного суду, зазначені докази про підстави надання адвокатом правничої допомоги позивачу у адміністративній справі №140/14725/24 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають підстави для висновку про те, що сума витрат на правничу допомогу у 4000 грн відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з Митниці таких витрат у вказаному розмірі не становитиме надмірний тягар для відповідача.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №140/14725/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар